image

Маленькі історії з глибоким змістом на подушках Лариси Чмельової

 

Якщо роздивляєшся їх з відстані кількох метрів, здається, що це картини з кольорової тканини. А коли береш до рук, то спочатку не віриш побаченому – що це подушки з кольорової шкіри, до дрібниць продумані, зі своїми маленькими філософськими історіями, продовження яких хочеться домислити чи навіть написати. Їх створює дизайнер і колекціонер Лариса Чмельова. Своїм хобі вона хоче показати можливості шкіри, яку всі звикли бачити на взутті, одязі, у салонах авто. А шкіра може бути й мистецтвом, і підтвердженням цього є вироби ужгородки. 

ProZak пощастило дізнатися про хобі Лариси майже одразу після виставки в Києві, де вона вперше представляла свої подушки широкому загалу. До того часу про них знали тільки рідні і друзі. Сьогодні у дизайнера вже три десятки таких подушок, кожна з яких не повторює сюжет іншої. Дві ідентичні просто неможливо виготовити, бо шкіра досить норовливий матеріал, тим паче, у руках творчої натури.  

Багато закарпатців знають Ларису Чмельову як колекціонерку ляльок. Ми теж не змогли оминути й цю тему під час розмови, адже спілкувалися з Ларисою саме в оточенні її ляльок. Та й узагалі, коли зайшли у кімнату, на мить забули, де знаходимося і чому прийшли – настільки вражаючу картину побачили перед собою. Крім розкладених кольорових подушок і граційних ляльок, у кімнаті є безліч предметів інтер’єру, милих сувенірних дрібниць, які можна побачити хіба в крамничках з таким товаром. Взагалі цілий будинок Лариси Чмельової здається ренесансним, трохи провансним, а ще – казковим, завдяки лялькам, які тут мешкають на рівні з господаркою.   

Два роки тому ми вже бували у гостях у Чмельових, коли записували інтерв’ю зі старшою дочкою Лариси – Лорою Арт. Тоді також були вражені облаштуванням помешкання Лори, однак тоді не бачили більшої частини родинного будинку і не спілкувалися з Ларисою-старшою. Ось тепер виправили ситуацію, тож пропонуємо вам розмову з дизайнером, колекціонеркою, яка збирає, створює і зберігає красу. Далі – пряма мова Лариси.

М’які й енергетично насичені подушки з кольорової шкіри

18447162_1353013061411310_3132272607513206876_n

До своєї першої подушки я йшла 10 років. Два роки тому врешті пошила її. Сьогодні вже знаю, як зробити тонку шкіру за допомогою спеціальних приладів. Важливо також підібрати нитки потрібного кольору. Але найперше потрібно мати ідею майбутнього виробу. Я створюю подушки, коли в мене з’являється нова ідея.

Усі мої подушки енергетично насичені, позитивно заряджені. Жодну з них не роблю просто так. Спочатку пропускаю через серце, уявляю, як воно має бути. Раніше, коли продавали лише чорну, коричневу шкіру, мені не хотілося створювати такі подушки. А коли з’явилася кольорова шкіра, я зрозуміла, що з неї можна зробити щось гарне. Своїми виробами я хочу показати, що шкіра має набагато більше можливостей. З неї можна робити не тільки взуття, сумки, куртки, а й мистецькі вироби. Подушки я намагаюся робити легкими і м’якими. На них зручно лежати, сидіти, і можна не боятися пошкодити малюнок – все міцно пришито.

Шкіра не така груба, як здається. Звичайно, в художників набагато більше можливостей намалювати картину, ніж у мене пошити зі шкіри, але тим і цікава шкіра, що в кожній своїй роботі я хочу показати її можливості.

Сюжети про батьківство, любов, таємницю і дружбу

Я намагаюся робити подушки, які мають зміст. Кожна з них – це маленька історія. Ось ця, до прикладу, одна з останніх, створила її, коли дуже захотіла літнього відпочинку. На ній Іспанія – країна, куди хочу поїхати влітку. Саме так бачу цю країну.

18403021_1353013104744639_2267369593585623886_n

Мама і донька на цій подушці однаково одягнені, мають однакові зачіски. Цим я хотіла передати, що мама духовно вкладає у свою дочку дуже багато, підтримує її на всіх етапах життя. А йдуть вони, тримаючись за руки, по залізничній колії, самими рельсами, які символізують складність життєвого шляху. Мама навчає дитину балансувати у житті, а коли дитина виростає – вона, сподіваємося, буде підтримувати свою маму. Саме так я відчуваю батьківство, і думаю, багато мам погодяться зі мною.

18446798_1353013358077947_5307917919754723298_n

Ця подушка називається «У мальвах». Мальви є символом смутку в Україні. Ця дівчина складає квіти у кошик, але прийшла вона до мальв не просто так. У неї приховані очі, і невідомо, у якому настрої перебуває дівчина: чи вона приховала очі від щастя, чи навпаки – засумувала і плаче. Але не хоче, аби її бачили, тому довірила свої відчуття мальвам.

18486038_1353013428077940_715624751369664360_n

А тут дівчинка зі своїм домашнім улюбленцем спостерігають за місяцем. До цієї подушки на виставці у Києві підходили дорослі і діти, а одна жінка сказала, що це точно, як її дочка з котом.

18403172_1353013598077923_6481995099098275639_n

Є в мене кілька подушок на зимову тему. Ось ця, до прикладу, улюблениця моєї сестри. Вона зрозуміла те, що я намагалася вкласти в цю подушку. Я хотіла не просто показати дитину зі сніговиком, тут більше про те, що вона зліпила собі друга, якого любить дуже сильно. У цій подушці є певний смуток: сніговик розтане через певний час, а в дитини залишиться смуток від розставання. Зате вода від сніговика понесе з собою тепло дитячого серця. Ця подушка так і називається – «Не йди».  

18447636_1353013728077910_4433937042667970554_n

Ця подушка святкова. Дивишся на неї – й одразу з’являється Різдвяний настрій. А на цій у мене Різдво у місті. Тут зображено святковий вечір, коли вже зійшла Вімфлеємська зоря й прилетів ангел.

18424062_1353013838077899_8058915375135937649_n 18446543_1353013791411237_4333596997162482736_n

Жіноча тема на подушках

Це моя найперша подушка. У Києві під час виставки помітила, що дуже багато людей до неї підходило – як дорослих, так і дітей. Довго думала, як назвати її. Тут дівчина ввечері йде кудись. Можливо, на дискотеку, можливо, гуляти. У мене було кілька варіантів назви: «Вечір під місяцем», «Передчуття», «Відчуття». Все найкраще в цієї дівчини попереду. Можливо, саме в цей вечір вона познайомиться з кимось. У житті вона пізнає ще багато різного, а зараз вона чекає щастя від життя.   

18403214_1353013254744624_6175127157627604822_n

Ось подушка «Дама в рожевому» або «Кафе». Це улюблена подушка мого чоловіка. Можливо, цей образ йому трохи нагадує мій весільний образ. На весіллі я мала схожу шляпку в стилі рококо. Можливо, через це (Усміхається. – Авт.).

18424211_1353013914744558_912439703437676068_n

Коли робила цю подушку, мала якесь дивне відчуття: дуже хотіла зробити і навіть не розуміла, чому. Назвала її «Гламур». Коли подушка була завершена, у мене з’явилося відчуття, що я знаю цю людину. А коли нещодавно я ходила виставу Київського театру, у якій грала Ольга Сумська, побачила, що подушка подібна до образу акторки. Якщо Ольга приїде наступного разу до Ужгорода, я подарую їй цю подушку або зроблю схожу.

18485491_1353014011411215_5613616849886514243_n

А це досить інтимна подушка. Нею я теж хочу показати, що зі шкіри можна вирізати й такі тоненькі деталі, які вказують на ніжність, красу тіла.

18403039_1353013748077908_3460758236734056393_n

Одна з моїх улюблених подушок – дівчина з кавою. У мене є схожа подушка, з підписом англійською, який перекладається: «Я не тільки така, якою ви бачите мене ззовні, я така і в душі». 

18425336_1353014161411200_2994082261578521546_n

Один рядок нитки може все зіпсувати

Не можу точно сказати, скільки часу йде на виробництво однієї подушки, усе дуже по-різному. Спочатку я маю підібрати шкіру відповідних кольорів. Дуже часто такого кольору немає. Я замовляю шкіру в Італії, іноді в Івано-Франківську, де також є фабрика з виготовлення шкіри. Буває, що роблю одного кольору, але результат мені не подобається. Спочатку я малюю ідею, деталі, потім перекладаю на шкіру. Процес загалом досить складний. Найшвидше зшивати клаптики. Але при цьому треба бути дуже уважним. Бувало, що один рядок нитки може все зіпсувати. А розпорювати не можна, шкіра псується.

18446640_1353014198077863_6666782342013395256_n

Якщо є ідея і мені подобається процес, можу досить швидко все зробити. Але якщо не подобається, хочу щось змінити і якщо я охолола – творчий процес триватиме довше. Мені здається, що вкладаю у свої подушки багато добра, дуже хочу, аби вони вийшли гарними, аби подобалися людям. Хоча розвиваюся у цьому напрямку близько трьох років, значні відрізки часу випадають у мене через поїздки, відпочинок тощо. Якби я працювала постійно, багато з моїх ідей вже були би втілені.  

Зі шкірою мені постійно хочеться експериментувати, робити з неї щось гарне. Вважаю, що вона не заслуговує на місце у салонах авто, на взутті, одязі. Шкіра може дати людині щось краще. Хочу передати красу, аби ще хтось це побачив, як і я. Радію, якщо це подобається людям.

Ляльки – це збережена краса

18403416_1353014321411184_6571765344505613666_n

Першу ляльку я побачила в Італії, коли гуляли містом, у вітрині одного магазину, який вже був зачинений. Ми з чоловіком були в цій країні у 90-му році. Такі ляльки я раніше бачила лише в журналах, які мені привозили з Італії. Ця лялька була наче справжня.

Сьогодні усіх ляльок у мене близько ста. Купувала їх в Києві, Ужгороді, Львові, деякі у Москві. Є в мене німецькі, польські, одна французька лялька. Маю багато колекційних ляльок з відповідними сертифікатами.

18447113_1353014391411177_1411350931894584854_n

Всі мої ляльки фарфорові. Дуже багато з них схожі мені на деяких знайомих чи близьких людей. Я колекціоную ляльки тому, що час іде, люди змінюються, а жіноча краса у ляльках залишається незмінною, це збережена краса.

18485673_1353012944744655_3419198041214065484_n

Колекція поповнюється постійно, але я купую ляльку тільки тоді, коли вона мені дуже сподобалася – маю це відчути. Багато разів заходила у магазини й не знаходила для себе нічого. Образ повинен  мене чимось зігрівати. Лялька має бути передусім позитивною, аби я купила її.

Мене часто запитують, чи не боюся я, адже у фільмах жахів іноді використовують ляльку як елемент страху. Але мої ніколи не лякають мене, навіть навпаки – я приходжу, дивлюся на них і вони заспокоюють.

У дитинстві з іграшок я найбільше любила ляльки. Ще мріяла про театр, завжди хотіла бути пов’язана з театром чи кіно. Тому згодом здобула другу професію, і зараз маю кілька театральних проектів, але розповідати про них не хочу, доки не реалізую.

18486261_1353014444744505_3543437505262422791_n

Ідеї арт-об’єктів

У творчості хочу розвивати себе, продовжувати хобі. Планую робити арт-об’єкти. До кінця ще не бачу, чого хочу, але маю передчуття. Хотіла зробити шкіряну віолончель, карту України зі шкіри, а ще – картини зі шкіри з певним філософським змістом. Також планую поставити на подушки сюжети деяких картин своєї молодшої доньки. Зі старшою – Лорою, яка робить дизайнерський одяг, була ідея створити одяг з елементами шкіряних картин на одязі.

Про можливості і відчуття щастя

18492570_1354721024573847_1798485894_n

Свого часу, після закінчення вишу, надходили цікаві пропозиції щодо роботи у театральній сфері, але потрібно було жити і працювати в Києві. В Ужгороді у цей час у мене була дитина річного віку, яку потрібно було на когось залишити, аби займатися улюбленою професію. Але я вважаю, що діти – це найважливіше у житті і ніщо не варто того, щоб пропустити цей важливий період.

Думаю, Бог підказує нам, де і коли ми більше потрібні. Бо чого визначного не зробив би ти, якщо твоїй дитині не вистачає батьківського тепла, вона ніколи не буде щаслива. Кожна людина робить свій вибір. Якщо вкладає себе у професію, набагато менше уваги від неї мають рідні.

Тому зараз, коли у мене з’явилося більше часу, я почала реалізовувати деякі плани, яких у мене багато. Сьогодні займаюся тим, чим хочу, і від цього щаслива. 

18485821_1353012624744687_8245028484125300155_n

 

Наталія Толочко,

фото Олександри Шевченко

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com