Містичний образ закарпатського коваля і сучасна українська культура
Мистецьке дійство «Клепач», яке буде відбуватися в Ужгороді 3 грудня, має на меті через концепт коваля презентувати закарпатцям специфіку української культури, що є своєрідною системою символів, коріння якої сягає глибини віків.
Звісно, люди ХХІ століття живуть в інших, ніж їх предки, ритмах та соціальних «декораціях», а це зумовлює необхідність певної зміни тональності музики, обряду, етноархетипу. Водночас змістова матриця народного світогляду залишається незмінною, трансформується лише форма. В еру науково-технічного прогресу, коли думки молоді поглинають нові моделі планшетів та мобільних телефонів, відеоблоги та індустрія розваг, особливо гостро відчувається потреба збереження національно-духовної ідентичності. І, як не парадоксально, відлуння національних кодів починає звучати в душах людей цілком несподівано – як враження від почутої пісні, побаченого образу чи відтворений народний обряд. Одним з таких національно-етнічних концептів є образ коваля.
У багатьох міфах, легендах, народних переказах ми можемо побачити образ коваля. І зовсім не випадково. Колись українці-язичники небесним ковалем вважали бога Сварога, який мовбито перетворив хаос у світовий порядок, «викував» світ, в якому з’явилося людство. А запорукою безперервності життя всесвіту закономірно стали календарні обряди, які виконувалися у чітко визначений час у супроводі певних магічних текстів – колядок, щедрівок, веснянок, гаївок, маївок, купальських та собіткових пісень. Циклічне повторення ритуалів та календарно-обрядових пісень-замовлянь мало забезпечити, згідно з задумом небесного коваля, впорядкований ритм життя людей. Удар його небесного молота виливався у звучання Різдва й Великодня, Русалій та Купала, надійно закарбовуючись у генетичному коді українців. Минали роки, первісне й магічне значення обрядів та пісень-замовлянь втрачалися, але їх продовжували виконувати за традицією, щоб зберегти власну ідентичність і підтримати безперервний рух річного кола. Таким чином, ритуальний календар, запропонований язичницьким богом-ковалем, матеріалізував міф життя-смерті-життя, котрий дарує надію, впорядковує простір і думки, вселяє віру у вічне повторення та повернення, а, отже, вибудовує модель індивідуального безсмертя та вічності світу.
З плином часу деякі функції небесного коваля спроектувалися на звичайних ковалів, котрих народна уява наділила магічними здібностями через їх здатність підпорядковувати собі вогонь й долати завдяки цьому твердість металу. Процес кування заліза став метафорою творення світу, оскільки його результатом був видимий предмет, котрий не під силу створити людині, яка не володіла ковальським ремеслом.
У період християнства коваль надалі залишається напівмістичною постаттю, його ремесло дає йому владу над простором темряви, та навіть над Сатаною, прикутим в глибинах землі. І кожен удар коваля по пустій наковальні перед початком роботи, згідно з народними віруваннями, скріплює ланцюги, якими обмотаний демон, скинутий Богом у безодню. Таким чином, коваль володіє магією стримування зла, уподібнюючись своєю силою до жерця чи шамана, тому не випадково саме коваль в знаменитих «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М.Гоголя осідлав чорта…
Всі ці аспекти образу коваля будуть творчо відтворені в мистецькому дійстві «Клепач», яке творчо змоделює містику Карпат та реалії сучасної України крізь призму музики, пісні, дії…
Оксана Тиховська, к. філол. н., завідувач навчально-дослідної лабораторії літератури та фольклору Закарпаття ДВНЗ «УжНУ»