«Коли актор грає у фільмі, він не одержує миттєвої віддачі, але намагається перфектно виконати свою роботу, бо результат будуть бачити згодом. Під час лекцій відчути емоції - не найголовніше. Відчувати підтримку аудиторії – це добре, але мета лекції, як і будь-чого в житті – максимально якісно зробити свою роботу, тримати високу планку де тільки можеш і навіть там, де не можеш. Хемунгуей казав, що найкраще задоволення – це задоволення від добре зробленої роботи, і я з ним погоджуюся», - розповідає один з кращих університетських лекторів, декан факультету іноземної філології, літературознавець-американіст і письменник Михайло Рошко.

  «Я всі вистави люблю, вони – як діти», - відповідає заслужена артистка України, головний режисер Закарпатського обласного академічного театру ляльок «Бавка» Наталія Орєшнікова на запитання про те, яка її улюблена вистава. 28 років вона присвятила театральній справі і сьогодні з упевненістю стверджує, що нічого кращого, ніж театр ляльок, у житті не знає.

Навряд чи є на Закарпатті ще одна людина, яка може розповідати про масаж із таким захопленням, як це робить Фелікс Філак. Доцент кафедри фізичної реабілітації, голова громадської організації «Українська асоціація фахівців масажу» майже чверть століття практикує масаж, якому навчався ще в Москві. Згодом проходив стажування у Німеччині, тривалий час пропрацював у реабілітаційному відділі санаторію, і вже кілька років викладає предмети, пов’язані з масажем студентам факультету здоров’я людини УжНУ.

  Юрія Винничука представляти немає потреби. Крім його відомих романів «Танго смерті», «Діви ночі», «Весняні ігри в осінніх садах», укладених антологій і журналістських статей, чималої популярності письменнику додав його вірш «Убий під@раса», написаний у час правління Януковича. 

  "Нам не належать багатства на українській землі. Вони належать купці олігархів. Народ же має бути господарем своєї землі, хто ж буде господарювати? Феодали? Феодалізм як ракова пухлина, розповзся по всій Україні", - розмірковує про долю народу відомий закарпатський письменник, лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка. У третій частині розмови він розповідає про про Майдан, олігархів, справжніх українських меценатів, північного сусіда, карму України. Наприкінці відео письменник читає власний твір. 

  «На Закарпатті багато місць, де історія ще недосліджена. Наприклад, дорога з Ужгорода до Мукачева оминала пагорби, проходила через Середнє, а Ракоці, коли їздив нею, то нерідко залишався ночувати у Дравцях. А є такі місця, які не мають жодного стосунку до історичних постатей, хоча люди вважають, ніби вони там перебували. Неподалік Колочави є урочище Бовцар. Місцеві вважають, що там був цар Ракоці, йому навіть облаштували джерело. А «бовцар» з румунської означає «місце, огороджене для скота». Ця назва залишилася ще з часів Середньовіччя, але сьогодні там живуть українці, які не знають дослівного перекладу, і по-народному вважають, що там був Ракоці. А там просто тримали баранів», - пояснює парадокси закарпатської історії відомий історик і краєзнавець Йосип Кобаль.  

  Екзотичний патріарх української поезії, карпатський феномен, лексикограф центральноєвропейської магії, – так називають закарпатського поета, есеїста письменники та літературні критики, які намагалися осягнути його невичерпно-унікальні тексти. Але охарактеризувати вміння митця, довершеність та глибинність його поезії – завдання не з простих. Адже поезія справжнього майстра слова сягає далеко за межі свідомості… 

  "Я десятиріччя прожив у цьому тріумвіраті: школа, побут і поезія", - зізнався в інтерв'ю один із найвідоміших закарпатських письменників, лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка. 

Історія не знає умовного способу, стверджує відомий вислів. Нерідко вона є приводом маніпуляцій людьми, які не знають історії і не цікавляться нею. Помилкових суджень вистачає і в підручниках, які колись були частиною ідеології й не могли бути написані інакше. Відтак сьогодні маємо ціле покоління наших земляків, які не знають свого походження, помилково оцінюють події і сіють абсурдність серед інших людей, зокрема, приїжджих туристів.  

Поет і музикант Томаш Деяк «похоронив» мариністику та спільно з майстринею О. Федоришиною реалізовує творчий проект про Смугастиків.

Як ми повідомляли, 1 березня з Києва вирушили двоє мандрівників - Антоніна Поліщук й Ігор Литвиненко. Закарпаття стало шостою областю, до якої вони дійшли у рамках свого проекту “Пішки довкола України”.  Унікальність проекту полягає у тому, що Україну ще ніхто не обходив пішки.