Андрій Любка: "Маю змогу займатися тим, що люблю"

Письменник Андрій Любка живе в Ужгороді, хоче одружитися і пише роман про вигадане місто на Закарпатті. 

«Дуже багато людей вважає мене епатажним, провокаційним, аморальний. А я дуже хороший. Мій імідж пов’язаний частково з моїм життям, частково з моїми віршами», - зізнався письменник Андрій Любка під час зустрічі з учасниками літературного клубу УжНУ. Ще в жовтні минулого року він переїхав жити до Ужгорода, опісля перебував у тривалих від’їздах, і тільки в лютому знайшов час для зустрічі з читачами, переважно читачками, адже хто, як не студентки найбільше цінують його творчість і цитують напам’ять рядки з віршів та есеїв.

Lubka6

В УжНУ Андрій Любка прочитав ще неопубліковане оповідання «Тарзанка», яке написав у грудні. Воно вийде друком у квітні у книжці про волонтерів видавництва «Клуб сімейного дозвілля».

Також Андрій розповів, що за останній рік написав два вірші, хоча у студентські роки писав 20 віршів у місяць, що знаходить у себе тексти, особливо у «Тероризмі» і ранніх віршах, які йому хочеться викреслити. Натомість його улюблений вірш – таки «Спати з жінками», про що пише в однойменній книжці. «Ця книжка частково розкриває мій імідж. Як людина, я найбільше представлений у «Спати з жінками», - додав письменник.

Зізнався Любка і про те, що вже хотів би одружитися: «Наразі в мене немає дівчини, тому до весілля ще дуже далеко. І хлопця в мене теж немає (Усміхається – Авт.). Приїхав в Ужгород у листопаді, але побув всього два тижні, потім поїхав знову. Тому навіть квітки не маю, бо вона би засохла»

Тож про раптову зміну місця проживання, потребу в паспорті, творчі проекти і погляд на закарпатську літературу – у бліц-інтерв’ю, яке записав ProZak з письменником Андрієм Любкою.

- Як тобі живеться в Ужгороді після Варшави, Києва? Чим пояснена така зміна місця проживання?

- Я вирішив, що буду жити в Україні. Перед Варшавою жив у Києві, але зрозумів що Кив я не люблю, бо він російськомовний, завеликий і так далі. Тому вирішив повернутися в Ужгород, у маленьке місто до кордонів, купити собі машину, їздити на рибалку, і жити насиченим інтелектуальним життям у красивих декораціях. У Києві треба кудись бігати, ходити на роботу і так далі. В Ужгороді ходити на роботу нема сенсу, тому можна сидіти вдома (Усміхається – Авт.).

Lubka7

- Як пишеться в Ужгороді?

- В Ужгороді пишеться добре. Тобто я продовжую писати свій роман, хоча в Чернівцях писалося краще, бо там були повністю створені умови, але тут теж пишеться. Це буде роман про вигадане місто в Закарпатті, його дія відбувається у 2015 році.

- Бачиш себе тут через рік, два?

- Так, звичайно. Моє рішення тривале у часі. Якби в мене були гроші, я купив би собі тут квартиру. Скоро відкриються кордони, і тут буде до всього близько. Тут все зручно, тут я їжджу на рибалку.

- Як щодо історії із біометричним паспортом, яку ти описав у колонці?

Lubka1

- Мені потрібно зробити паспорт, бо нема, куди ставити печатки. Але там такі довгі черги, що якби я записався два тижні назад, то мав би здавати документи 4 квітня.

- На допис відреагували?

Ні, звісно (Усміхається – Авт.).

 

- Чи не виникає бажання поставити свої вірші на музику, чи й цілий альбом записати, подібно до Жадана і «Собак»?

- Це потрібно вміти, дуже любити музику.

- Але ж було кілька спроб, коли твої вірші ставили на музику?

- Але це не я робив, і це не та музика, яка мені подобається. Наприклад, коли працюю, то слухаю класичну музику, коли не працюю, то слухаю оперу. Коли пишу, то не можу слухати музику зі словами, бо це мене відволікає.

- Чи цікаві тобі проекти з гуртом «Рокаш»? Що зараз готуєте?

- Це буде талант-шоу народних музик, і ми вже провели один відбір у Нижньому Селищі. Спільно з Віктором Янцо були в журі конкурсу і відбирали кращих із народних колективів. Загалом у проекті заплановано 5 різних майданчиків, на яких відберуть кращих виконавців. Потім у Мукачеві відбудуться гранд-концерти за участі цих музикантів, і з цих музикантів сформують Рокаш-оркестр.

 

- Чи пишеш щось про революцію, війну? Як взагалі ставишся до того, щоб писати твори одразу після подій?

- Крім оповідання про волонтерів, яке написав у грудні, не пишу нічого про злобу дня. Свої думки про сучасність публікую у колонках. Воно відходить туди, а література мене зовсім інша цікавить.

Не потрібно дуже швидко реагувати у творах на війну чи революцію. Ти ще не розібрався у процесах, не знаєш, добре це було, чи погано. Вірш можна написати, а для прози має пройти 5-10 років. Треба збайдужіти до описуваного, коли це вже не буде жива рана. Наприклад, Мілан Куендера написав «Нестерпну легкість буття» через 14 років після Празької весни.

Lubka2

- Як ти дивишся на закарпатську літературу?

- Добре ставлюся до закарпатської літератури. Дуже багато відомих імен з’явилося. Мені здається, що закарпатські письменники вийшли з цього природнього гетто, тобто оточення горами. У кожного свої досягнення: у Гавроша – фільм, Сергій Дмитрович отримав нагороду, Дочинця читають спраглі філософії, Галина Малик має дитячі проекти… Бракує якоїсь спільності, а найбільше – видавництва. Без цього процеси не виглядають закарпатським феноменом. Якби було видавництво з нормальною сіткою розповсюдження, то закарпатська література досягнула би більшого.

- Від зміни місця проживання, чи змінюється твій погляд на жінку?

- Так, коли я жив в Ужгороді, то мені здавалися дуже сексуальними темношкірі жінки, бо їх тут не було (Усміхається – Авт.). Коли жив у Варшаві, де було багато різних, то я був за рівноправність. Ні, не змінюється.

 

- Де хотів би ще пожити?

- Я хотів би пожити ще в трьох країнах - у США, в Німеччині (Берлін – моє улюблене місто), у Сербії, можливо, в Боснії, Сараєво.

- Коли найближчі творчі вечори з Андрієм Любкою?

- Якщо в Ужгороді, то виступатиму на еротартфесті «Березневі коти».

- Зараз почуваєшся щасливим?

- Мабуть, так. Не в сенсі дуже великого щастя, але я задоволений тим, чого досягнув копіткою працею, маю змогу займатися тим, що люблю. Тобто зараз займаюся писанням. Не ходжу на дурну роботу, на яку ходив роками, працював у політиків, і взагалі в різних сферах, які навряд чи були мені корисні. Сьогодні працюю зі словом: пишу, перекладаю, і є певна сатисфакція у цьому.

Наталія Каралкіна

Фото автора та Іванки Когутич

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com