image

Наталія Орєшнікова: Сцена – це наче інший світ

 

«Я всі вистави люблю, вони – як діти», - відповідає заслужена артистка України, головний режисер Закарпатського обласного академічного театру ляльок «Бавка» Наталія Орєшнікова на запитання про те, яка її улюблена вистава. 28 років вона присвятила театральній справі і сьогодні з упевненістю стверджує, що нічого кращого, ніж театр ляльок, у житті не знає.

Головним режисером Наталія працює з 2008 року. Попри зайнятість, встигає з’являтися й на сцені, бо дуже любить акторську роботу. Сьогодні її можна побачити у «Золотому курчаті», «Лісовій пісні», «Недотепі з Вертепа», «Конягах», а також виставі «Про Янка-дурня, чорта і Маруську-сиротинку».

З Наталією ми зустрілися після завершення театрального сезону, тож розпочали розмову саме з цієї теми. Безпосередня і відверта у спілкуванні, вона зізнається, що відпочивати від театру не вміє, а про постановки думає навіть під час в’язання. Головний режисер привідкрила завісу творення вистави – розповіла про клопітку справу, яка вимагає чимало творчості, терпіння, та ще й уміння переконати колег у потрібності саме такої прем’єри. Тож про роботу закарпатських театралів, долю «Інтерляльки», а також мрію Наталії Орєшнікової – у розмові ProZak.infoз головним режисером театру ляльок.

2

Чим запам’ятався вам театральний сезон, який нещодавно відбувся у «Бавці»?

- Це був 34-й сезон. Кожен сезон – це подія для театру. Наприклад, у 2009 році сезон запам’ятався тим, що ми поставили «Лісову пісню», у 2007-му - «Енеїду». А цей сезон ми почали з прем’єри «Лялькова забава – прадавня справа». Ми хотіли розказати дітям, як гралися їхні бабусі в дитинстві, коли не було кіно, Інтернету. Хотіли зробити такий невеликий екскурс у минуле й показати, що завдяки фантазії у домашніх умовах можна зіграти виставу.

Потім у нас була дуже цікава робота, я вважаю, що це краща робота сезону – «У нашім раї на землі». Виставу поставив заслужений артист України Олександр Куцик за віршами Т. Шевченка. Мені здається, що це найбільш знакова робота сезону, бо вона розрахована на дітей 11-14 років, які вважають себе завеликими для лялькового театру, але є замалими для драматичного. Цей вік один із найскладніших. Тож цією виставою ми пробуджуємо у них любов до театру, бо ця вистава – саме для таких дітей. І найважливіше, що ми справді змогли їх зацікавити. Вони співпереживали, повторювали напам’ять вірші Шевченка. Взагалі, моя мрія – створити у «Бавці» і репертуар для дорослого глядача, подібно до того, як це роблять у Харківському театрі ляльок.

9

Затим у нас почалася компанія Нового року. Скажу відверто – театр цим заробляє гроші. Ми прикладаємо багато зусиль, щоби принести радість дітям, і водночас отримуємо фінансову підтримку театру, яку використовуємо протягом року. Ці гроші йдуть на постановку нових вистав, невеликі ремонти. І все ж, до цього не варто ставитися як до заробляння грошей. Новий рік – це велике свято для дітей, і треба дуже чесно ставитися до цього. Потрібно бути дуже вимогливими до себе й до акторів, щоб подарувати дітям цю казку. І я вважаю, що цього року в нас вийшло досить непогано. Був інтерактив, увесь зал брав участь у виставах.

8

Також у цьому сезоні Олександр Куцик поставив виставу «Лисичка, котик і півник» за твором Олександра Олеся. Це традиційна ширмова вистава театру ляльок. Діти дивляться його із задоволенням. Я радію, що наш репертуар поповнюється українською класикою.

Нещодавно відбулася здача вистави «Співоче поросятко», яку я поставила. Це така майже детективна історія від Сергія Козлова – автора відомого мультфільму «Їжачок в тумані». У нього дуже цікаві казки, у них є своєрідна дитяча філософія. Показали виставу дітям із садочків – їм теж  сподобалося. Я також задоволена. Вийшла ширмова вистава, я її саме такою побачила. У мене був дуже хороший акторський склад, з якими було легко працювати. Під час роботи над виставою ми також залучили до роботи нового композитора – Олександра Дюре, який теж зрозумів задум і написав музичне оформлення. Так мені працювати подобається – коли все злагоджено.

Як узагалі народжується вистава і наскільки тривалий процес роботи над нею?

- Найважливіше – підібрати матеріал, тому що потрібно враховувати не тільки власне зацікавлення, хоча для режисера важливо, аби подобалося і йому. Після цього ти йдеш до художника, розповідаєш йому про свої ідеї. Так робляться ескізи, сценічний варіант. Після цього у театрі проводиться  худрада, на якій потрібно розповісти про свій задум і найважливіше – переконати усіх, що  ця вистава справді дуже потрібна у нашому театру. Після художньої ради є відбувається технічна рада, готуються креслення, ескізи, цілий макет і розраховується вартість. Якщо виходить дуже дорого, тоді потрібно змінювати рішення, бо ми не можемо дозволити собі ставити дуже дорогі вистави. Висновки техради зновузатверджуються, і лише після цього виготовляються декорації, ляльки. Одночасно підбирається або створюється музичне рішення. І коли вже все готово, лише тоді починається робота з акторами. Ось такий складний процес. Для режисера найважливіше, щоб у той період, який триває від затвердження на худраді й до власне виготовлення ляльок, не зникло бажання і ти не загорівся чимось іншим.

5

У кожного актора повинні бути свої прем’єри

Чи потрібні вам особливі умови для роботи, продукування ідей?

- Ідея виникає будь-де. Якраз сьогодні зранку сидимо з чоловіком - він у мене актор і дуже допомагає  в усьому, тож я завжди хочу поділитися ідеєю з ним, а бідний Коля страждає (Усміхається –Авт.). Вдома йому зовсім не хочеться обговорювати театральні справи. І сьогодні зранку я запиту його: «Коля що ми будемо ставити?». Він мені відповідає: «Може, ми якось відпочинемо, бо ж понеділка йдемо у відпустку. Ти можеш ні про що не думати?». Я перестала продовжувати бесіду, бо я справді не можу ні про що не думати (Усміхається –Авт.). У мене ідеї народжуються безкінечно. Буває, навіть зі звичайної ситуації, яку побачиш у місті.

Чоловік у вас не випрошує ролі?

- Ні-ні, в жодному разі! (Усміхається –Авт.) Режисером бути дуже цікаво і водночас важко. Це творча професія. Але головний режисер – це ще й адміністративна робота, і мені буває складно її виконувати. Бо я творча людина, хотіла би ще грати на сцені, хочу творити, а тут якісь папери потрібно заповнювати тощо.

Щодо запитання про ролі, то є акторська трупа, у якій кожен актор – окрема особистість. Я несу за них відповідальність. У нас дуже талановита трупа і я вважаю, що в кожного з них обов’язково повинна бути якась прем’єра. Актор повинен рости, відкривати себе. Тож якщо одні брали участь в одній виставі, то інші – в іншій. Є винятки, коли режисер бачить у певній ролі конкретну людину. І все ж, у кожного актора повинні бути свої прем’єри.

Акторська робота дуже складна. Під час гастролей вони грають по три місяці одну і ту ж виставу. І до кінця третього місяця, звісно, вже складно грати одне і те ж. Тому робимо два склади, щоб у людей була хоч якась різноманітність.

То все ж гастролі у театру є?

- Звісно! А як тоді виживати? Ужгород маленький. У Тернополі, до прикладу, акторів лякають нашим театром: «Будете погано поводитися – поїдете в Ужгород». Річ у тім, що вони постійно працюють на стаціонарі, у них майже немає гастролей областю. У нас не ті умови, бо навіть ужгородські школи не всі ходять в театр.

6

Як ви думаєте, чи не програє театр комп’ютерним іграм, фільмам у 3D?

- Фільми – це фільми, а театр – це театр. Я думаю, що комп’ютер створює певну конкуренцію, бо комп’ютерна гра створює ірреальність. Хоча театр, якщо подумати – це теж у дечому ірреальний світ. Сьогодні театр повинен підлаштовуватися під зміни. Тому мені хочеться, щоб у театрі були сучасні проектори, щоб ми використовували комп’ютерну графіку. Наразі на це немає коштів, але я не здаюся, думаю, що все це у нас буде.

Скільки років ви працюєте режисером?

- Головним режисером – з 2008 року.

Ви кажете, що іноді вам хочеться грати на сцені. У дитинстві ви мріяли бути акторкою?

- Так, відколи себе пам’ятаю. Коли у школі запитували: ким хочу бути? – завжди відповідала, що акторкою. Після школи я хотіла вступати до Рівненського інституту культури, але там мені не сподобалося. Тому я пішла до драмтеатру і театру ляльок проситися на роботу. І мені призначили прослуховування: 3 вересня - у драмтеатрі і 31 серпня - у ляльковому. У ляльковому було раніше, тому я тут і залишилася.

Загалом у цьому театрі працюю вже 28 років. Спочатку – акторкою, і цей час сьогодні згадую як найкращий.

Невдовзі я вступила до Харківського театрального інституту, здобула спеціалізацію «актриса театру ляльок». На роботу до Закарпатського лялькового театру мене брав Олександр Куцик. Він тривалий час був головним режисером, і так сталося, що у 2008 році він переїхав до Львова, і мене призначили головним режисером. Хоча спроби постановок були й до цього.

Чи є у вашій родині театрали?

- Ні, мама працювала на фабриці, тато – військовий. Я народилася у Сваляві, жила в Ужгороді. Навчалася у ЗОШ № 3 і тому сьогодні спілкуюся російською.

3

У мистецтві нема конкуренції

Твори яких закарпатських письменників-драматургів ви хотіли би поставити?

- Сьогодні знаходжу дуже багато цікавого репертуару. Мені подобаються п’єси Гавроша, Кешелі. Гавроша вже йдуть три вистави. А взагалі, я хотіла би поставити якусь містику, бо на Закарпатті дуже багато цікавих переказів. Але на такі постановки потрібні гроші. Щоб робити чари на сцені, потрібні чималі витрати. 

Які найважливіші риси актора-професіонала?

- Найважливіше, щоб у нього була розвинута фантазія, уява, а також було вміння перевтілюватися. Важливо, щоб була віра у себе і віра у те, чим займаєшся.

Чи доводилося вам грати у реальному житті?

- Ні, для чого? Сцена – це сцена, там я почуваюся дуже комфортно. Це наче інший світ. Однак акторську майстерність застосовую у житті. У нас при театрі є студія, у якій займаються сценічним мистецтвом чимало дітей. Актора навчають дивитися по різному на ситуацію, що дуже допомагає у житті.

Чи втомлюєтеся ви на роботі і як відпочиваєте?

- Я не вмію відпочивати. Дуже люблю театр. Коли я відкрила театр ляльок для себе, то зрозуміла, що нічого кращого в житті немає.

Якщо ваша мрія здійсниться і в ляльковому театрі будуть вистави і для дорослих, то чи не буде це конкуренцією облмуздрамтеатру?

- Ні, в мистецтві нема конкуренції. У кожного театру є свій глядач. До прикладу, ви любите один жанр кіно, інша людина – інший. Ви ж не є конкурентами один для одного. Кожна людина вибирає те, що їй найбільше до душі.

10

Важливо не те, де ти живеш, а те, що ти несеш

Чим ще займаєтеся, крім театру?

- Веду театральну студію, викладаю театральне мистецтво у коледжі мистецтв. Маю перший випуск студентів-заочників. Це дуже цікаво. Кожна людина приходить до усвідомлення  того, що хоче поділитися своїми знаннями. Обов’язково потрібно думати про зміну, яка прийде після тебе і продовжить твою роботу.

Вдома люблю в’язати, бо під цю роботу дуже добре думається, працює уява. Люблю подорожувати.

Театр ляльок має чимало перемог на різних конкурсах. Які з них найбільш важливі, на вашу думку?

- На кожен фестиваль ми їдемо передусім для того, щоб здивувати. Тому коли отримуємо нагороду, я неймовірно щаслива за театр. Нещодавно ми повернулися з Кошице. Там відбувався фестиваль, журі якого були діти. І діти віддали нам приз, хоча ми повезли звичайну виставу «Дід Кузьма та юрба». Тож перемога буладуже приємною.

Напевно, під час таких поїздок були пропозиції залишитися за кордоном…

- Я дуже люблю Ужгород і Закарпаття загалом. Я вважаю, що важливо не те, де ти живеш, а те, що ти несеш. Усе, чого ти хочеш, можеш досягти і в малому місті. Це моя життєва позиція, хоч я прийшла до неї не одразу. Сьогодні я знаю, що повинна займатися мистецтвом у цьому місті, бо дуже люблю його.

1

Яка доля «Інтерляльки»?

- Цього року ми плануємо провести 15-й фестиваль. Зрозуміло, що не вистачає фінансування, але терпимо, бо такий час. На щастя, фестиваль буде, бо дуже не хочеться, щоб він припинив своє існування. Сьогодні він є одним із кращих фестивалів такого типу в Україні. Про нього знають за кордоном. Зрозуміло, хочеться вернути той час, коли в «Інтерляльці» брали участь по 20 колективів, 10 країн. Цього року фестиваль буде невеликий, тривалістю три дні. У ньому заявили про участь 10 колективів. «Інтерлялька» повинна жити разом із її засновником Олександром Туряницею. Тому що у цей фестиваль вкладено багато роботи, і взагалі цей захід важливий для міста й Закарпаття загалом.

Чи почуваєтеся сьогодні щасливою?

- Я намагаюся бути щасливою. Останнім часом читаю різні філософські книги, у яких пишуть, що не можна розчаровуватися, потрібно відчувати радість життя в усьому. Я теж стараюся. А загалом, якщо розібратися, то я займаюся улюбленою справою, зі мною поруч коханий чоловік, який розуміє мене, у дорослий чудовий син, який теж займається творчістю, поруч мої батьки, колеги. Чому бути нещасливою? Треба бути дурнем, щоб не цінувати таке. Врешті, люди чудові навколо! Я живу в чудовому місті. Та все супер!

 

Наталія Каралкіна,

фото Олександри Шевченко для ProZak.info та з мережі Інтернет

0 коментарів


Написати коментар

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Тел.: +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com