Роберт Юрош: "Бокс – це моя професія, яку я дуже люблю"

Роберт – корінний ужгородець. Здобув в УжНУ диплом фахівця фізичного виховання та спорту і фізичного реабілітолога. Наразі тренер з боксу і суддя ІІ категорії. Очолює спортивний клуб "Пантера" та виховує майже сотню юних боксерів міста.

– Розкажіть, будь ласка, як єдиноборства стали частиною вашого життя?

– Це була доволі класична історія. У '95 році, мені на той час було 10 років, однокласник запросив мене на турнір з кікбоксингу. Це були змагання високого гатунку – Кубок Європи серед юнаків та юніорів. Їх організовував тодішній керівник клубу IPPON Анатолій Пєрцев, який був значною фігурою у Федерації кікбоксингу України. Я потрапив туди вболівати за однокласника. І як то кажуть “захопило і понеслося”. На вихідних пройшли змагання, а вже з понеділка я пішов на своє перше тренування. Мало того, через кілька місяців я і сам виступав на чемпіонаті області.

– Хто був вашим першим тренером? 

– Першим наставником став Олег Мартиненко, тренер клубу IPPON. Тож відповідно першим єдиноборством для мене став саме кікбоксинг. Далі тренувався у збірній клубу під керівництвом Анатолія Пєрцева та згодом у Дмитра Анурова. Протягом кікбоксерської діяльності будь-який хороший тренер намагається задіювати спортсменів і в суміжних видах спорту. Тож ми неодноразово брали участь у регіональних змаганнях і з боксу. Загалом у мене набереться всього з десяток боксерських поєдинків, все ж таки в пріоритеті був кікбоксинг.

– Як розвивався бокс у Закарпатті на той час та чому ви вирішили долучитися?

– Розквіт боксу на Закарпатті відбувся ще у 80-х, а вже у 90-х – 2000-х популярними були кікбоксинг та східні види єдиноборств. Адже доволі потужна кікбоксерська організація області виховувала майстрів спорту міжнародного класу, переможців та призерів чемпіонатів світу та Європи.

Тож тренерством з боксу я зайнявся значно пізніше. У 2009 році за ініціативи Степана Молнара, який теж із суміжного виду спорту – бойового самбо, ми з іншими спортсменами зібралися та вирішили відновлювати бокс саме в Ужгороді. Так утворилася Ужгородська федерація боксу і почали працювати гуртки. В той же період в місті, вперше за 15 років, пройшов відкритий чемпіонат Ужгорода.

– Звідки черпали базові знання?

– Фундаментальні основи боксу нам заклали ще в кікбоксингу. Це дуже схожі види спорту. Навіть правила практично ідентичні, крім того, що там дозволено бити ногами, а в боксі ні. Крім того, удари в ті ж області тіла в які допустимі і удари в боксі. А детальніший досвід набували вже на змаганнях. Як тренер, як педагог ти постійно вчишся. Боксерський колектив в Україні дуже привітний, досвідчені тренери з радістю підходять та діляться порадами. Бувало, допізна після змагання проговорюємо що і як було б краще. Таким чином потрохи розширювали свої знання.

– В яких регіонах України, на вашу думку, є сильні школи боксу?

– Доволі успішно виступають Донецька, Київська, Львівська, Івано-Франківська області та батьківщина боксу України – Вінницька. А взагалі, звичайно, цей баланс по Україні із року в рік змінюється з появою нових спортсменів. 

– З чого починалася та як розвивалася саме ваша секція в Ужгороді?

– Практично з самого початку існування Ужгородської федерації боксу ми працюємо у ЗОШ №12. Всього лише 8 місяців тренувалися в інших спортзалах міста. Тож велика подяка директору школи Харіній Ярині Юріївні, яка доклала багато зусиль, щоб наша секція розвивалася саме на базі цієї школи. Спочатку було зовсім мало діток, але далі в арифметичній прогресії записувалися ще і ще. І сьогодні маємо вже близько 50 спортсменів основи, які виступають на змаганнях, і ще стільки ж дітей, які займаються періодично. Мінімальна кількість занять, які наш боксер має відвідати за місяць, – не менше 12. А лідери набирають за рік і більше 200 тренувань,  ведемо відповідну статистику.

– Це діти різного віку? 

– У нас є така собі гібридна градація. Є безпосередньо група наймолодших (від 8 років до 11 років). Загалом беремо в секцію з умовою, що дитина провчилася як мінімум півроку у першому класі. Тоді вона має елементарні поняття для спорту, такі як ліва і права сторона, базова дисципліна та ін.

Далі трохи старші діти віком 12-16 років займаються в середній групі. Вона у нас найбільш чисельна, навіть немає змоги робити добір дітей. Також є група "Збірна команда". В ній займаються боксери від 16-17 років та молодші діти, які вже провели понад 10-15 боїв та учасники змагань, які знають всю нашу  базову техніку. Вони вже досвідчені спортсмени, незважаючи на свій малий вік, тому можуть тренуватися поруч і з дорослішими та навіть із кандидатами в майстри спорту.

– Кого зі своїх вихованців можете виділити? 

– Із усієї кількості спортсменів клубу можна виділити десяток боксерів різних вікових груп, які показують дійсно серйозні результати. Це, зокрема, Костянтин Голодняк, Олександр Хода, Давід Тракслер, Роман Шатров, Сергій Риган, Віталій Палатіц, Мирослав Карляк, Андрій Сегедій, Дмитро Ковальчин, Євген Мальчицький. Є у нас дівчата, які однозначно, я впевнений, будуть призерами своїх перших Чемпіонатів України. Це Каміла Псайко 2009 року народження та Анастасія Бандура.

Далі, якщо брати старших хлопців, показує хороші результати Юліан Бандура, лідер нашої молодіжної команди. Він має за плечима понад 40 боїв з боксу та 20-30 з кікбоксингу, є досвідченим спортсменом та призером Чемпіонату України з кікбоксингу. Павло Лата, капітан команди. 18-річний боксер, багаторазовий переможець області, чемпіон України з кікбоксингу 2017 року. А зовсім нещодавно здобув перемогу у категорії "Чоловіки" на ужгородському турнірі.

– До яких міст України їздите на змагання з боксу?

– За останні 3 роки, якщо брати щорічну традицію навідуватися в одні і ті ж міста, то це Івано-Франківськ, Іллінці, Кам’янське, Львів, Тернопіль, Трускавець, Рівне, Київ, а також міста Закарпатської області: Іршава, Берегово, Мукачево, Чоп, Свалява. Спортсменам початкового рівня (для старту) намагаємося забезпечити певну кількість боїв в регіональних змаганнях. Це один з основних критеріїв за яким можна оцінити силу спортсмена.

– Чи подорожуєте разом з дітьми за кордон?

– Так, ми також виїжджаємо на змагання і до Європи. А саме в Угорщину, Польщу та Словаччину. Зокрема, нещодавно брали участь у міжнародному турнірі в словацькому місті Клин. Це був крупний турнір за участі 17 країн від Великобританії до Казахстану. Організатори зібрали під своїми знаменами багато талановитої молоді. Наш спортсмен Юрій Пойда, наприклад, боксував за вихід в фінал з переможцем Чемпіонату Польщі.

– Розкажіть про міжнародні змагання які пройдуть 8-9 березня в Ужгороді

–  Турнір називається “Uzhhorod challenge 2019”. Він вже став головною подією року Ужгородської федерації боксу, яку ми організовуємо четвертий рік поспіль. Якщо брати сам хід змагань, то вони є міжнародною матчевою зустріччю. Цьогоріч турнір складатиметься з двох частин. Перша – турнір з боксу з півфіналом і фіналом спортсменів віком від 8 років, що буде проходити 2 дні (до 70 учасників 16-ти вагових категорій). А 9 березня основною частиною Uzhhorod challenge стане зустріч об'єднаної команди України проти команди з Німеччини. 

– Хто із закарпатських спортсменів братиме участь? 

– У вечірній програмі не буде моїх вихованців. Я все ж таки більше займаюся дітьми.  У денному турнірі братимуть участь: Сергій Риган 2006 р.н., Олександр Хода 2008 р.н., Віталій Палатіц 2005 р.н., Роман Шатров 2007 р.н., Андрій Сегедій 2006 р.н., Юліан Бандура 2007 р.н. та Павло Лата 2000р.н., який поки під питанням, – шукаємо йому суперника.

Також з ужгородців змагатимуться вихованці мого колеги по УФБ Олександра Яблонського: чемпіон області Володимир Мунтян, Микола Бережанський, Юрій Пойда, Віктор Лізинець, Ілля Спіжевий, Ярослав Сокач, Іван Лолин.  Ще виступатимуть найсильніші діти з Мукачева, Чопа, Іршави і навіть з кік-боксерського клубу "Золотий Скорпіон". А у вечірній програмі в категорії “Чоловіки” з нашої федерації братиме участь Володимир Бороздкий (1997 р.н.).

До речі, радіємо, що вже 4-й рік поспіль в цьому турнірі беруть участь безпосередньо члени Збірної України з боксу серед чоловіків та призери чемпіонатів Німеччини. Відповідно престиж змагань та його географія ростуть.

– А до яких наступних турнірів готуєтеся?

– Цього року наш колектив запланував відвідати близько 30-40 турнірів. Незначна частина регіональні змагання, більшість по Україні та за кордоном. Минулого року у нас був своєрідний рекорд – 7 тижнів підряд кожні вихідні мали виїзд на змагання. Завжди позитивно ставимося до подорожей, тим паче, що наш боксерський український колектив, як перекотиполе катається по Україні (сміється) і ми зустрічаємося з одними і тими самими людьми, але в різних містах.

– Чим для вас став бокс і як він змінив ваше життя?

– Можливо це буде трохи голосно сказано, але по суті зараз бокс і є моїм життям. Тому що це моя професія, яку я дуже люблю. Не кожній людині вдається перетворити свої дитячі спортивні симпатії у професію всього життя.

– І наостанок розкажіть які українські боксери вам найбільше імпонують?

– Звісно ж Олександр Гвоздик,  професійний боксер у напівважкій вазі (до 79,4 кг), чемпіон світу за версією WBC.  Мені подобається його стиль ведення бою, а також як людина він скромний та виважений. З аматорського боксу подобається Олександр Хижняк – один із лідерів української національної команди, чемпіон світу.

Олександра Шевченко

Фото автора та з архіву Роберта Юроша