У закарпатця Володимира Цигики вдома зберігається 20 тисяч батарейок

Координатор проекту «Батарейки, здавайтесь!» Володимир Цигика розповів, як він з однодумцями бореться за утилізацію батарейок

Наш співрозмовник не може сказати, коли саме він загорівся темою батарейок та сортуванням сміття. Батарейки стали супутніми в сортуванні Володимиром сміття. У 2016 році в себе вдома (Володимир корінний житель Невицького) він відкрив пункт прийому вторинної сировини.

— Чому ви це зробили?

— Мене завжди турбувала проблема засміченості, я розумів, що сміття ми всього лише переміщуємо. З вуличних смітників — на звалище. Це не вирішує проблеми, сміття накопичується. То я й почав шукати можливе вирішення її.

За кордоном різнокольорові сміттєві баки, куди населення викидає відсортовані вдома відходи (папір, скло, пластик, метал), були вирішенням проблеми. І років 5 назад ми вдома почали сортувати сміття, сім’я мене в цьому підтримала. Відсортоване сміття я свого часу відвозив на пункт прийому вторсировини в Ужгороді, на територію заводу ФМК.

Там усю сировину досортовують і відправляють на заводи-переробники, яких на Україні більше півсотні. По десятку з кожного виду сировини: папір іде на картонно-паперові фабрики, метал — на металургійні заводи, скло — на скло заводи і т.д. Той чоловік, який там працює, досортовує отриману сировину і великими 20-тонними фурами вивозить на ті заводи.

Так у мене з’явилась думка почати в селі збирати сировину централізовано. Знайшов партнерів. Задля ефективної роботи з вторинною сировиною потрібно побудувати повний цикл, тобто недостатньо просто відкрити пункт прийому, а потрібно зібрану вторинну сировину цілеспрямовано реалізувати, щоб бути впевненим, що вона потрапить не на загальне звалище, а конкретно на завод для переробки. Познайомився з людьми, які збирають і реалізовують вторсировину і разом ми тривалий час працювали. У нас у селі був ще з радянських часів колгоспний склад, тепер стояв розвалений, то сільський голова пішов мені назустріч і віддав  його під пункт прийому, аби той папір, пластик, скло та метал не були в мене дома в підвалі. Тим я займався досить тривалий час, а потім ...перегорів.

— Чому?

— Я сам тим усім займався, практично на волонтерських засадах. Ніхто не зголосився мені допомагати. Павільйон зараз у розпорядженні комунальної служби, вони там свої інструмент зберігають...

-- То коли з’явились батарейки?

-- Розумієте, коли ти займаєшся різними фракціями відходів, то натикаючись на батарейки, думаєш: що ж з ними робити? Знову почав шукати вирішення в інтернеті і натрапив на проект «Батарейки, здавайтесь!», який почався ще в 2013 році. Зв’язався з ними і запропонував свої послуги в якості координатора по Ужгородщині. Почав відкривати пункти прийому батарейок по Ужгородському району.

Тепер пластикові контейнери з фірмовими наліпками «Батарейки, здавайтесь!» є в, якщо не помиляюсь, 14 точках по Ужгороду і в селах — в Невицькому (6 пунктів), Кам’яниці (4), Кам’яницькій Гуті, в Сторожниці, Концові. В Ужгороді найбільше батарейок отримую з магазинів секонд-генду «Євро-сезони». Є мої контейнери в 6-й та 3-й школах, в обласній бібліотеці, в «Зеленій крамниці» у провулку «Малий Уж», на «Ядзакі» і на прохідній телеканалу «Тиса».

— І який шлях тих батарейок далі?

— Взагалі на Україні нема жодного заводу з утилізації батарейок. Наш координатор, Люба Колосовська провела ряд зустрічей із мережею «Епіцентр» і домовилися з імпортерами батарейок в «Епіцентрі», фінансувати відправку першої пробної партії батарейок на переробку за кордон. Ще не визначилися із заводом, це буде або польський, або німецький, там питання у вартості утилізації. Фінансування буде за рахунок імпортерів батарейок.

— Що ж робилося з батарейками донині?

— Переважна більшість їх потрапляють на звалище. Батарейки, зібрані нашим проектом зберігаються в належних умовах на центральних складах проекту в Дніпрі та Києві, а також на складах координаторів по регіонах. Як тільки запуститься вивезення їх на утилізацію, то звідусіль вони просто тоннами поїдуть на утилізацію.

Зараз лише в нашого проекту майже 50 тон батарейок. Стільки зібралося за весь час діяльності проекту з 2013 року. По всій Україні в нас майже півтори тисячі пунктів прийому батарейок. Як я вже казав, далі вони переправляються для зберігання на 2 центральні склади. Крім того в нас багато координаторів, які збирають батарейки в себе вдома, як я.

— У вас їх скільки?

— Точно і не знаю. Десь прикидую, кілограм 300. На перший погляд — дрібниці, але якщо рахувати в штуках, то вийде, враховуючи, що середня вага батарейки — 15 грам, що в мене дома зберігається порядка 20 тисяч батарейок.

Найбільша проблема у нас, координаторів, — це доставка батарейок до центральних складів у Дніпрі чи в Києві. Тому ми шукаємо способи перевезення батарейок, що в нас накопилися, у ці міста. Точної цифри взагалі нема — скільки зібрано мережами магазинів, думаю, що накопичено порядка 200 тон вживаних батарейок. Усі вони, сподіваюся, чекають, коли запуститься процес вивезення на утилізацію.

Ідея в тому, щоб зробити так звану асоціацію імпортерів батарейок, щоб усі імпортовані батарейки, які завозяться на територію України, включали вартість утилізаційного збору. Це мала би бути недержавна організація, щоб процес контролювали самі імпортери. Імпортували, розмитнили, створили фонд, куди імпортери перераховували би кошти, які би цілеспрямовано використовувались на транспортування і розрахунок із заводом з переробки.

Взагалі, наша держава комплексно і серйозно цим питанням не займається. Усі дії чисто декларативні. Минулого року прийняли стратегію поводження з відходами, мовляв усі відходи перед потраплянням на звалище мають проходити сортування. Але, на жаль, нема механізму введення цієї стратегії в дію і її фінансування. Бо зараз то все валиться в один контейнер, потім у машину, пресується і вивозиться на звалище. Тому для того, аби створити ефективну систему поводження з відходами, потрібно створити інфраструктуру. І комерційні установи, які займаються вивезенням твердих побутових відходів, просто надірвуться, їм не вистачить на все грошей. Тому ці фінанси треба би зарезервувати в держбюджеті, прийняти закон, механізм фінансування і вже далі через міністерство екології контролювати виконання його.

...Взагалі, є три рівня поводження з відходами, це загальновідомо:

- банально донести те сміття до смітника;

- почати сортувати своє сміття;

- поступово підходити до безвідходного господарювання.

То в нашому суспільстві величезна проблема ще з першим пунктом. Он скільки сміття ви зустрінете на наших вулицях та узбережжях! В мене вже око «заточене» на те, щоб помічати сміття і мене трусить від того, що я бачу! Часто іду і все це прибираю. І знаю, що через тиждень там буде така ж ситуація!.. І я ж не мовчу, коли бачу, як смітять люди, я їм про це говорю.

Але наші люди сприймають нас як, у кращому випадку, дивакуватих... Нас, на жаль, поки що дуже мало, переважна більшість людей цими питаннями не турбуються... А в сучасному світі кожна людина, незалежно від населеного пункту чи країни, має бути трошечки екологом. Тому що дуже багато нашої продукції — синтетичного походження. Молоко в глечиках носили сотню років тому.

Сортування сміття передбачає використання природних ресурсів. Папір виготовляється з деревини, з лісу. Здаючи окремо папір, ви зменшуєте вирубку лісів. Пластмаса — це продукт вторинної переробки нафти, тому здаючи окремо пластик, ви зменшуєте кількість переробки нафти. Здаючи окремо на вторинну переплавку метал, ви економите видобуток руди. Скло — а це пісок, сода і вапно — при повторній переплавці зменшує витрати енергії майже в 10 разів.

Про все це багато говориться, але дуже мало робиться, аби це змінити. Але сортування — це просто! Ми кожен день із цим стикаємося. От наприклад, помили посуд: відклали окремо тарілки, окремо каструлі, окремо виделки, ложки, ножі. В чоловіків у майстерні окремо розкладені інструменти, цвяхи, гайки, болтики, шайбочки. В бібліотеці — теж бачимо сортування — скажімо, по жанрам — пригодницька література, детективи, поезія, наукова література і т.д.

Те саме і зі сміттям, але тут всього 6 фракції: папір, пластик, скло, метал, органічні відходи та залишкові відходи (які на жаль не підлягають переробці). Усе! Але чомусь у людей до сміття відраза як до якоїсь смердючої субстанції. Хоча насправді сміття стає смердючим сміттям після того, як ви його перемішаєте з харчовими відходами. А якщо ви випили пляшку вина, сполоснули її, відклали окремо, туди додали ще розбиту склянку, потім віднесли усе в окремий контейнер для скла і так з кожним продуктом! Смороду нема! А є чисте і свідоме ставлення до свого оточення і світу.

Зоряна Попович