image

Ужгородець Томаш Деяк: Моя творчість рідко натхненна

Поет і музикант Томаш Деяк «похоронив» мариністику та спільно з майстринею О. Федоришиною реалізовує творчий проект про Смугастиків.

«Системно пишу 8 рік поспіль, оскільки до 23 років свої поетичні спроби не вважаю вартими уваги. Сьогодні вже важко заборонити собі писати — настільки все погано і запущено з тією літературою всередині», - напівжартома розповідає ужгородський поет, музикант, переможець конкурсів “Крок” і “Дебют року”  Томаш Деяк.

В один із весняних ранків ми спілкувалися з ним на тему літератури, музики і власне життя, яке безпосередньо пов’язане із цими видами мистецтва. Тож про «Колискову Кусто», «Форелі» і новий творчий проект – в інтерв’ю з поетом. Однак про все по порядку, і спочатку про те, з чого все починалося.

Перший вірш Томаш написав десь у 7 класі: «Я написав кілька віршів, а перший був про труси — ну бо пубертатний період розпочинався (Усміхається. – Авт.). Після того воно десь законсервувалося. Досі я відчуваю, що своє індивідуальне я ще не намацав. Не можу охарактеризувати це двома словами. Але я знаю, що мені дуже подобається фонетика і в цьому напрямку ще буду розвиватися».

Що змінилося у тобі за роки творчості, якою займаєшся?

— Мені довелося пройти, як і всім молодим авторам — через Жадана (Усміхається – Авт.). Довелося на рік викинути з голови усі ці тексти, всіх авторів, які пишуть подібно до нього. Це дуже просто писати так, як пише Сергій Жадан, але в нього завжди є купа історій для написання, чого нема в тих, які його копіюють. Та й копіювати, власне, ні для чого.

Сьогодні я читаю багато складних авторів, навчаюся від них. Вважаю, що в Україні досить мало цікавих авторів, бо вони взялися переповідати історії. А з технічного боку хорошої поезії наразі не знаходжу. Із україномовних авторів, які пишуть римою, мені цікава лише Шувалова, з російськомовних — Кабанов, Херсонський, Цвєтков, Остудін тощо. Намагаюся читати англійською в оригіналі.

В Україні наразі період, коли літературою цікавляться широкі маси. Після Революції Гідності це стало в дечому престижно — споживати літературний продукт. Але культурне середовище досі розвивалося складним шляхом. І ті люди, які сьогодні долучаються до літературного процесу, просять трохи простішої літератури. Є запит на просту технічно літературу, яка легше засвоюється, і деякі автори підлаштовуються, інші — ні. Мені важко повертатися до простого, бо таке враження, ніби спускаюся на щабель нижче.

Під впливом подій, які тривають в Україні, не виникає бажання писати громадянську лірику?

— У зоні бойових дій я не був, тому думаю, що не в праві писати про це, бо буде фальшиво. 

Скільки всього маєш віршів?

— Про деякі вірші сьогодні не хочеться згадувати, але більше сотні є у двох збірках. Половина наступної збірки вже майже готова. Останнім часом мало писав, але зараз більше.

Ти задоволений собою?

— Деякі люди в 30 років “нобелівку” отримали (Усміхається. - Авт.). Не знаю, що означає — задоволений, чи ні. Раніше я не переймався результатом, сьогодні переймаюся ним ще менше. Видима частина результату проявляється в іншому.

Колись наша спільна знайома сказала, що ти продуктивний, як Іздрик, бо лише він публікує щодня по віршу.

— Ні (Усміхається. - Авт.). Був період, коли я писав так, але цей період тривав недовго. Коли завантажений роботою, то взагалі нічого не пишу.

Яким є процес твоєї творчості?

— Моя творчість рідко натхненна. Якщо у Фейсбуці не з’являються вірші, то це не означає, що вони не пишуться. Вони пишуться й видаляються. Жодного дня без рядка, як казав класик. У літературному контексті я — задрот, постійно працюю. Не ставлюся до цього, як до речей, котрі падають тобі на голову.

До речі, про роботу. Чим ти ще займаєшся?

— Тут в мене нічого не змінилося. Майже 4 роки займаюся СЕО, копірайтингом, тобто в мене невелика приватна агенція.

Що буде далі з музикою, до якої також маєш стосунок?

— З музикою сьогодні триває активна робота, бо наша вокалістка пройшла на шоу “Голос країни”. Після того, як вийшов перший ефір з Анною Шміляк, один досвідчений звукорежисер запропонував їй записати пісню на студії, і ми зараз готуємося до цього запису. Сьогодні маємо програму з 8 пісень — усе, що залишилося з нашого великого доробку. Ми перейшли на західну музику, йдемо шляхом спрощення. Маємо серйозних музикантів. Сьогодні в нас 5 учасників, і насправді не знаємо, чи й далі це будуть “Форелі”. Із  назвою виходить насправді смішно, бо приходять нові люди і кажуть, що їм не подобається назва, і ми щось змінюємо. Вже було 4 різні назви.

Останнім часом не буває так, що мої вірші стають піснями. Пісні пишуться на репетиціях, це рутинна робота. Готуємо презентаційний концерт на осінь. Стиль, у якому граємо, я назвав би інді, все ж таки легка музика. Ми не “вилизуємо” музику, допускаємо певний мікрофальш, вокал має бути трохи дикуватий, чимось “чіпляти”. Тому з гуртом сьогодні все добре, ми прийшли до оптимального складу музикантів, маємо хорошу вокалістку.

Що для тебе означає “Колискова Кусто”, і чи пов’язана вона з твоїм хобі?

— Та спінінгова рибалка, яку я люблю — це досить медитативна річ, коли можна побути наодинці з собою. Напевно, якісь роздуми з’являються, хоча свою книгу із цим хобі я не пов’язую, її назва — від одного з текстів. Жак ів Кусто і все, що з ним пов’язано — це мої спогади з дитинства. Дуже любив його програму, а потім цікавився його життям. У цієї людини все замкнулося на воді. Мариністичної тематики у книжці багато, але для мене це все. Я вважаю, що для того, аби говорити унікально, треба забути всі слова, якими користувався до цього. Тому мариністику я “похоронив” у цій книзі, свідомо її вживати не буду. Тому сьогодні у мене триває пошук власного стилю. У цьому контексті ця збірка закрила остаточно певний період творчості.

То сьогодні який період у творчості? Що у планах?

— Ми тримали цю ідею в секреті, але вже немає чого приховувати. Тому розкажу про наші наміри з Олександрою Федоришиною створити інтерактивну книгу. Зазвичай спочатку створюється текст, а потім його ілюструють. У нас вже є створено сюжет, але сьогодні виходить так, що я вже трохи пишу за тим, що вона малює. Не знаю, чи хтось візьметься цю книгу видавати, бо формати нетиповий. Це буде щось схоже до творчості Баха, Екзюпері. Мене переймає проблема нав’язування дитині певних культурних цінностей, позбавлення вибору. Це спроба закинути зерно сумніву у те, як ми виховуємо дітей. Фактично книжка буде про Смугастиків, яких малює Саша. Просто ми пояснюємо цих героїв у їхньому світі. Але це не буде дитяча книга, і коли вона буде, ще не знаємо.

Що для тебе сьогодні основне?

— Чим більше мені років, тим менше однозначних відповідей. У мене стільки цікавого сталося у житті останнім часом, що навіть не хочеться вичленовувати. Є речі, які в конкретний момент потрібні. Можливо, найбільш несподівана річ у житті — це те, що я навчився потурати своїм бажанням, вибудував своє життя так, що в мене робота не за графіком, і є час на творчість. І сьогодні приходжу до того, коли можу робити те, що мені хочеться. Це дуже сприяє нормальному самопочуттю і творчості також сприяє.

 

Наталія Каралкіна

фото Олександри Шевченко для ProZak.info

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com