Юрій Винничук про Закарпаття, новий роман і національну ідею
Юрія Винничука представляти немає потреби. Крім його відомих романів «Танго смерті», «Діви ночі», «Весняні ігри в осінніх садах», укладених антологій і журналістських статей, чималої популярності письменнику додав його вірш «Убий під@раса», написаний у час правління Януковича.
Сьогодні про допити прокуратури й СБУ, судовий позов, які потягнулися услід за віршем, письменник розповідає з гумором й іронією, властивими майже всім розповідям із його життя:
«…До мене прийшла міліція додому і каже пошепки: «Пане Юрко, ми на вашому боці, ми той вірш вчора читали цілим відділком, так сміялися. Але дзвонять нам з Києва. Напишіть, будь ласка, шо ви нікого не хтіли вбивати». І я написав. А в прокуратурі в мене знайомий, передзвонив і каже, що й далі їх дістають з тим, тому дали вірш на експертизу в університет. Знали, куди дати, кинули щуку в річку. В університеті наші літературознавці написали, що це постмодерний твір, з глибоким підтекстом, що його не можна розглядати як заклик до дій! Тому прокуратура відповідала комуністам, які позивалися, що якщо когось образили цим словом «ананас», то він особисто має судитися. Бо не можна подавати в суд за когось. Якщо я образив президента, то він має подавати. Але ж він не піде в суд зізнаватися, хто він» :)
Юрій Винничук зажди збирає чимало глядачів, бо його виступи настроєві й непідробні, і в переважній більшості реалістичні, хоч і не без вигадок, як зізнається і сам письменник. Так було і в обласній бібліотеці, куди він завітав на «Книгу-фест». Першого дня провів спільну презентацію спільно з доктором філологічних наук Сидором Кіралем, директором видавництва „Апріорі” Юрієм Ніколишиним, письменницями Марією Чумарною і Ярославою Павличко. Наступного дня Юрій Винничук завітав до УжНУ, де зачитав студентам один із пікантних уривків із книги «Весняні ігри в осінніх садах», чим суттєво пожвавив увагу аудиторії:)
Ми поспілкувалися з письменником одразу після презентації в обласній бібліотеці. Юрій Винничук розповідав про те, що досить рідко буває на Закарпатті, до цього часу був всього кілька разів – на ярмарці до Дня Святого Миколая і «Березневих котах». Оскільки письменник захоплюється кулінарією, не могли не спитати його про улюблену страву місцевої кухні. Зізнався, що найбільше любить бограч. Тож про інші уподобання митця, його новий роман, а також політичні погляди Юрія Винничука – у бліц-інтерв’ю виданню ProZak.info.
Як ставитеся до закарпатської літератури?
- Мені найбільше подобається Потушняк, читав також Ірлявського. З сучасних письменників товаришую з Андрієм Любкою, читаю те, що він пише. Гавроша також читаю, Мідянка – хороший поет, як і Лесь Белей, який тепер в Києві живе.
Читаю Ваші блоги на ТСН.юа. Не виникає бажання видати їх окремою книгою?
- Виникає, деякі тексти вже ввійшли до видань, присвячених Майдану. Просто треба все це переглянути, бо дещо може бути вже неактуальним, а руки не доходять, зараз зайнятий новим романом.
Розкажіть, будь ласка, і про новий роман.
- Події відбуваються у 17 сторіччі у Львові. Головні герої – лікар і кат міста. Там є три любовні трикутники. Але не це головне, а те, як люди змушені викручуватися з тих складних ситуацій, у які потрапляють. Усе відбувається ніби на історичному тлі, але це не є історичний роман, тому що там багато вигадок.
Щось автобіографічне є в цьому романі?
- У мене все автобіографічне. Знаєте, як писав Флобер: «Мадам Боварі – це я». Усі ці герої з мене вилізли, і навіть кат, бо я намагався проникнути в душу людини, яка живе на узбіччі, якої всі цураються, яка навіть має своє місце у церкві. Мені цікаво було проникнутися психологією цієї людини, якій залишається лише відточувати свою майстерність – відрубувати голови.
Дехто із Ваших колег ставить свої твори на музику. У вас не виникає бажання заспівати свої вірші чи прозу?
- У мене був період естради, коли працював у театрі «Не журись», але я там не співав, а писав вірші, сценарії.
В одному інтерв’ю ще за 2012 рік ви стверджуєте, що українському Сходу і Заходу варто пожити окремо. Сьогодні також дотримуєтеся такої думки?
- Тоді в мене була така думка, тепер вона змінилася. У контексті останніх подій ми бачимо, як запрацювала національна ідея. Ми бачимо паради вишиванок, бачимо, як Центральна Україна, Південь, Схід прониклися цією ідеєю, тому думка про відокремлення відпадає. Під страхом війни, агресії усе змінилося, люди об’єдналися.
Ви продуктивний письменник?
- Так, але я людина-оркестр, бо укладаю антології, що в мене забирає багато часу. Для дітей пишу, перекладаю, без діла ніколи не сиджу. Працюю щодня.
Раніше ви симпатизували Луценку. Сьогодні до кого з політиків прихильно ставитеся. І взагалі, не виникає бажання піти в політику?
- Бажання немає. Це був короткий період. Мені ніхто нічого не пропонує, я незалежний у своїх думках,тому мною керувати буде важко.
Сьогодні почуваєтеся щасливим?
- Так.
Чому?
- (Усміхається – Авт.) Квітка ж не думає про те, що вона цвіте, я не думаю про те, що я живу, і як мені добре. Просто мені добре і все.
Наталія Каралкіна,
фото Іванки Когутич для ProZak.info