Юрій Ільницький - комуніст, який врятував Закарпаття від будівництва атомної станції
До 95-річчя з дня народження колишнього керівника Закарпаття Юрія Ільницького
Уродженець невеличкого верховинського села з багатодітної селянської родини без «волохатої руки», всякого «блату» був на високому владному олімпі, самотужки торуючи життєву дорогу. Юрія Васильовича особисто знали і цінували перші особи могутньої на той час у світі країни -- Микита Хрущов, Микола Підгорний, Леонід Брежнєв, Олексій Косигін… Він вільно спілкувався, скажімо, з керівником Угорщини Яношем Кадаром, Чехословаччини – Олександром Дубчеком, Югославії – Йосипом Броз Тітом…
Цілу низку потужних досягнень можна перераховувати за його очільництва Закарпатською областю, приміром, відкриття готелю “Закарпаття” в Ужгороді, заводів і фабрик у Волівці, Міжгір’ї, Сваляві і Рахові, Тячеві, Квасах, Буштині, Діловому, Колочаві, Виноградові, Берегові…
Тоді була майже стовідсоткова зайнятість роботою населення. Будувалося у темпі житло, хто вперто не хотів працювати – судили. Юрій Ільницький врятував Закарпаття від спорудження двох атомних електростанцій – у селі Береги на Берегівщині та селі Горінчево (Хустщина). Щоб запобігти зведення небезпечних монстрів, підключив керівника України Петра Шелеста, СРСР – Леоніда Брежнєва, Президента Академії Наук Мстислава Келдиша. Лиш за це він навіки увійшов у пам’ять краю.
Варто пригадати і як Ільницький врятував від тюрми нашого відомого земляка-літератора Петра Скунця. Про “писанину” Петра доносили “безпекаші”, підсовуючи Юрію Васильовичу його “творіння”. Він вже у той час бачив великий талант Скунця. У той тоталітарний час не міг дати вказівку, аби не чіпати генія – настукали б вище. А прийняв рішення просте: викликав облвійськкома і попросив відправити Петра на захист батьківщини. Потім за спілкування з лауреатом державної премії ім. Т. Г. Шевченка я наважився спитати у нього, чи бува не ображається на земляка. Петро Миколайович щиро тоді розповів, що часто-густо має приємні зустрічі і вдячно дякує за армійську школу. “Виконав свій обов’язок, а в тюрмі хай сидять інші, кому належить”, -- сказав поет, зізнавшись, що Ільницьким одним з перших привітав з найвищою нагородою і радів його успіху.
Або про історію стосунків з письменником Іваном Чендеєм, якого за вказівкою зверху виключили з рядів партії. Крім літераторства він себе не бачив. А його не друкували. Ільницький розповів, як до нього зайшов журналіст “Закарпатської правди” Михайло Бабидорич і сказав: “Юрію Васильовичу, я відвідую Івана Михайловича і бачу, що сім’я бідує. Йому пропонували різні роботи, а він хоче лиш писати. Допоможіть, бо це у ваших силах”. Ільницький запросив Чендея до себе і спитав: “Чому не заходиш до мене, Іване? Не розказуєш про свої проблеми? Чим тобі допомогти?”. Візитер відповів, що прагне тільки письменства. “Можеш залишити на деякий час Ужгород?, -- спитав партфункціонер і отримав згоду. -- Я тебе передам під опіку Миколі Алексію – директору Свалявського лісокомбінату”. Так несподівано порекомендував, на що той заперечив, що не володіє азами виготовлення меблів. “Будеш писати”, -- впевнено пообіцяв Ільницький. Чендей погодився, а через певний час з’явилася книжка за авторства Івана Михайловича під назвою “Свалявські зустрічі”.
Юрій Ільницький ніколи не втручався у роботу правоохоронних структур. Ільницький розповідав мені: «Знаєш, я ними не керував, якихось вказівок не давав, тим паче не просив порушувати чи закривати справи. Однак нагадував: порушите закон – будете відповідати".
Про статки Ільницького. Машину “Жигулі” купив без черги за порадою Щербицького. А як живуть теперішні керманичі – не порівняти. Той же Щербицький пропонував Ільницькому роботу в апараті ЦК КПУ та інде за бажанням з наданням житла. Ільницький відмовився.
Вийшовши на пенсію, ніде не працював. Не хотів. Займався вдома на господарстві – на городі, столярував. Полюбляв полювання, грибні вояжі. Вів скромне життя.
Довелося побувати на похоронах Ю. В. Ільницького і поминках. Згадували як людину з народу, патріота краю. Надзвичайно був благодушним і доброзичливим, гостелюбним, з розвинутим почуттям гумору. За прощання з ним першим слово взяв професор Мишко, який сказав влучно: відійшла ціла епоха краю.
З біографії. Юрій Васильович Ільницький народився 23 грудня 1924 року в с. Розтока на Волівщині (нині Міжгірщина) у бідній селянській сім’ї. З грудня 1948 року вся його трудова діяльність пройшла у партійних органах на керівних посадах. У 1954 році закінчив Вищу партійну школу у Києві і як найкращого її випускника залишили працювати інспектором ЦК Компартії України, щоправда, лише 4 місяці, бо був обраний секретарем Закарпатського обкому КПУ. З березня 1957 р. по грудень 1959 р. очолював Ужгородський міськком партії. Відтак був обраним другим секретарем обкому партії, а вже з лютого 1962 р. до грудня 1980 р, тобто до виходу на пенсію – першим секретарем обкому партії. Варто відзначити, що з 1952 р. до 1980 р. був депутатом обласної ради, а протягом 22 років (1962 р. по 1984 р.) – депутат Верховної Ради СРСР. Нагороджений багатьма орденами і медалями. Помер 18 червня 2016 році у віці 91 рік.
Василь КУЗЬО, пенсіонер-правозахисник, голова ГО “Закарпатський край”.