Юрій Яцина: “Найбільше не терплю брехні”

Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака виконує ключову роль у наданні медичної допомоги населення краю. Сюди з надією на швидке видужання приїжджають хворі з усіх районів й отримують вузькоспеціалізовану фахову допомогу. Понад 10 років лікарня працює під керівництвом Юрія Яцини. За цей час у найважливішому медичному закладі області змінилося чимало: 2002 року встановлено бюст А. Новаку, у 2007 відкрито музей обласної лікарні. У 2007-2008 роках капітальний ремонт корпусів, у 2008 році лікарні перейменована і отримала ім‘я А. Новака, у 2010-му встановили нову котельню, завдяки якій економлять мільйон гривень у рік. 2014-й здачею в експлуатацію нового хірургічного корпусу, будівництво каплички, відкриття пам’ятника Олександру Фединцю, ремонтом складських приміщень, дизкамерного відділення та багато іншого.

 

Наскільки складно дається керівництво такою великою структурою, як працювати у час реформи і кризи, та за що потрібно цінувати лікарів — в інтерв’ю видання ProZak з головним лікарем Закарпатської ОКЛ ім.А. Новака Юрієм Яциною. 

 

Через кризу 100%-ве забезпечення лікарні вже неможливе

— Обласна лікарня — один із найважливіших закладів області. Чи вистачає медичного забезпечення, а також кадрового персоналу, аби надавати послуги всім хворим Закарпаття?

— Обласна клінічна лікарня імені А. Новака сьогодні має 574 ліжкомісця, а також 955 працівників у штаті. За останні 10 років було скорочено близько 200 ліжок. Лікарня охоплює всю Закарпатську область наданням спеціалізованої медичної допомоги. Відтак і забезпечення діяльності лікарні потребує відповідних зусиль та навиків. Лікарня, яку я очолюю, є спеціалізованим закладом 3-4 рівня надання медичної допомоги, тобто ми надаємо вузькоспеціалізовану медичну допомогу із двадцяти спеціальностей.

Забезпечення діяльності цього закладу потребує фахового підходу. За останні 5 років в лікарні пацієнти безкоштовно забезпечувалися медикаментами та медичними засобами.

У нас досить велика сітка центрів гемодіалізу, які потребують постійного контролю та моніторингу, 190 жителів області отримують програмний гемодіаліз безкоштовно. Сателітні центри розміщені у містах: Рахів, Мукачево, Виноградів, Міжгір‘я, Тячів та Ужгород.

Сьогодні кадрових працівників у нас достатньо для забезпечення функції обласного закладу. За останні 10 років від нас були відокремлені певні напрямки медицини. До прикладу, в нове приміщення, відтак і в нову структуру сформувалася кардіологія, нейрохірургія, шкірвенирологія, відділення екстреної та планової медичної допомоги (санавіація). Натомість створені нові відділення — торакальної хірургії, малоінвазивної та ендоскопічної хірургії. Тобто дещо втратили, інше створили. Велике значення для нас мало закінчення будівництва хірургічного корпусу і введення його в експлуатацію, куди ми перемістили 4 хірургічні відділення, операційний блок, відділення фізіотерапії, експрес лабораторію, центральне стерилізаційне відділення. У цьому корпусі є всі умови, необхідні для роботи персоналу та лікування пацієнтів.

— Як щодо медичного забезпечення лікарні у такий кризовий час?

— Кризовий період, звісно, позначився на діяльності лікарні. По-перше, зросла вартість медикаментів. Відповідно, за ту суму, що виділяли минулого року, сьогодні можемо купити третину медикаментів. Тож 100%-ве забезпечення лікарні вже неможливе. Зросла і вартість харчування. Лікарня безкоштовно харчує пацієнтів, і ми поки що продовжуємо безкоштовне харчування, і жодних нарікань, на щастя, не маємо.

За останні роки ми домоглися зменшення витрат на компослуги, тому що з 2010-го року мамо автономну котельню, яка дозоляє економити понад мільйон гривень у рік. Маємо автономне водозабезпечення. Сьогодні закінчуємо реконструкцію водопостачання. Чимало зроблено у плану благоустрою, і це, звісно, не без допомоги нашого колективу і працівників.

Важливим кроком медреформи є перехід до страхової медицини

— Яким є ваш погляд на медичну реформу в області?

— Медична реформа задекларована, всі ми з нею ознайомилися, надавали пропозиції. Буде мати розвиток приватна медицина, але бюджетні установи мають залишитися, оскільки таку вузьку спеціалізацію, як має обласна лікарня, неможливо забезпечити приватною медициною у повному обсягу. Важливим кроком медреформи, на мій погляд, є перехід до страхової медицини, яка покращила би якість надання медичної допомоги, питання оплати працівників медичної сфери. Однак деталізувати реформу наразі я не хотів би, тому що є багато переваг і водночас є питання які потребують вивчення, але реформу робити необхідно.

— Що для вас складніше у роботі — керувати таким великим колективом чи лікувати людей?

— Я за фахом лікар-комбустіолог, який займається лікуванням потерпілих від опіків та обморожень. Сьогодні моя лікарська робота обумовлена консультаціями, оглядами, наданням рекомендацій. Паралельно працюю в університеті, викладаю військово-польову та екстремальну медицину. Думаю, що лікарською роботою займатися легше, ніж керувати таким великим закладом. Ніколи не думав, що моє життя настільки буде пов’язаним з адміністративною роботою. Сьогодні я більше адміністратор менеджер, ніж практикуючий лікар, але досвід є, і він допомагає.

Досі триває чимало дискусій, ким має бути головний лікар. Варіанти два: у наших умовах на мою думку керівником має бути той, хто має медичну освіту, тому що у обов’язки входить забезпечення якості надання медичної допомоги та діяльності закладу, тобто не знаючи медицини, важко керувати закладом. Інший варіант — розподіл: тобто головний лікар керуватиме медициною, а питання забезпечення діяльності закладу будуть на директорові. Цей варіант теж буде прийнятним. За кордоном існує саме такий спосіб управління.

— Як щодо військового зобов’язання лікарів?

— Один із наших хірургів військовозобов’язаний, брав участь у бойових діях на Сході країни. Щодо інших лікарів, то вони пройшли медичну комісію, і готові до надання допомоги військовим у разі необхідності.

— Як ставитеся до молодих лікарів, чи впускаєте їх у свій колектив?

— У нашій лікарні молодих лікарів небагато. Переважно це нові спеціальності, підрозділи яких були створені нещодавно. Наприклад, для відділення програмного гемодіалізу нефрології ми набирали багато молодих лікарів, тому що таких спеціалістів у нас фізично не було. Молодим лікарям у нас максимальне сприяння, тому що мусить бути заміна та підготовка якісних фахівців.

Я очолюю працьовитий і грамотний колектив, який вирішує дуже багато питань у масштабах області

— Ви кажете, що ніколи не думали, що будете займатися адміністративною роботою. То ким хотіли бути у дитинстві?

— Зі шкільних років бачив себе біологом. Медицина на той час мені здавалася елітною та недоступною, але після армії я був прийнятий на підготовче відділення, потім – на перший курс, і так став лікарем.

— Адміністративна робота, безсумнівно, складна, і сьогодні чимало критики щодо вас поширюється в Інтернеті. Чи не заважають такі недоброзичливці вам працювати?

— Знаєте, нині досить популярно критикувати медицину і, мабуть, є за що. Я не буду стверджувати, що ми святі, маємо свої проблеми. Негатив емоційно впливає на людину, але коли одне і те ж повторюється багато разів, то людина звикає до цього, і не звертає увагу. Дуже приємно, коли є об’єктивна критика, яка допомагає виправити ту чи іншу ситуацію. На таку критику ми реагуємо. А Інтернет — це така “помийна яма”, що там може поширюватися будь-яка суб’єктивна інформація, яка не відповідає дійсності.

Я обіймаю таку посаду, що періодично отримую відгуки щодо своєї діяльності, але негативної інформації серед цих відгуків небагато. Усе те, що люди бачать позитивне, є не стільки моєю заслугою, як заслугою колективу. Я очолюю працьовитий і грамотний колектив, який вирішує дуже багато питань у масштабах області. Також хочу зазначити, що колектив дієздатний і може за себе постояти. Хоча за час роботи були у нас і негативні ситуації, коли потрібно було вживати до лікарів методи дисциплінарного впливу. Були і форс-мажорні випадки, коли доводилося звільняти лікарів так як ситуація виходила за межі здорового глузду, коли потрібно було пояснювати, що лікар, який працює у бюджетній установі не має права організовувати собі приватний заклад на території державного.

Адміністративна робота, звісно, важка, але я завжди кажу своїм колегам, що у них є керівник, адміністрація, яка має відповідним чином реагувати, давати усні чи письмові вказівки, які підлеглий має виконувати. Якщо йому щось не подобається, чи він не згоден, то має право вступати у дискусію і доводити свою правоту. Маємо профспілкову організацію, раду трудового колективу, етичний комітет, які активно працюють. Чимало питань вирішує громада, а не я особисто. Ми радимося щодо важливих питань. Я ніколи не приймаю авторитарних рішень, кожен член колективу може вказати мені, в чому я неправий. Ми дискутуємо у колективі, і приймаємо рішення в інтересах нашої лікарні, є випадки коли приходиться приймати непопулярні рішення в межах своїх функціональних обов‘язків.

— Чи втомлюєтеся на роботі, і як відпочиваєте?

— Для того, щоб стати керівником такого закладу, потрібно пройти немалий шлях. Три роки мені довелося бути начмедом, і вже 13 рік - головний лікар. Щоб зорієнтуватися в роботі лікарні, потрібно було мінімум три роки. Мінімум п’ять років знадобилося, аби зрозуміти, у якому напрямку вести цей корабель. Тому я завжди кажу, що молодим, які стають керівниками, не пройшовши школу підготовки, важко приймати важливі рішення. Сьогодні свою роботу я знаю і особливо не втомлююся, бо на кожне питання знаю відповідь і можу вийти з будь-якої ситуації. І ще раз повторюся, що важливі рішення приймаю разом зі своєю командою та колективом лікарні.

Найкраще відпочиваю, коли працюю в себе в городі. Маю сад із фруктовими деревами, невеликий город, а також вирощую виноград. Маю велике задоволення від роботи, відпочиваю на землі, і знаєте, земля забирає негативну енергію. Найважливіше, щоб те, чим людина займається, вона робила від душі, тоді матиме результат. Дуже комфортно відчуваю себе на природі, наш край дивовижний його потрібно цінувати, любити і берегти.

— Які цінності поважаєте в людях, і чого не терпите у колективі?

— Ціную порядність, професіоналізм, почуття гумору, а найбільше не терплю брехні.

 

 

Наталія Каралкіна,

фото з архіву Юрія Яцини