Ювеліри Кочути: У нашій справі є натхнення

 

«Ми не займаємося тиражуванням виробів. Щось просять повторити, але все одно не виходить зробити ідентично. Техніка одна і та ж, як і матеріал, а результат виходить щоразу іншим», - розповідає Юрій – найстарший із ювелірів родини Кочутів. На каблучках, кулонах, браслетах вони можуть відобразити гірські вершини, родині дерева, надписи з «Володаря перснів»... Вироби виходять кельтськими, середньовічними, ренесансними, тому нерідко здається, ніби все це було зроблено не сьогодні, а знайдено серед давнозабутих скарбів. Від прикрас так і відлунює легендою й таємницею...  

Юрій, Роман та Ігор не приховують свого потягу до минувшини. Тривалий час вони займалися історичними реконструкціями, затим – фаєр-шоу, а сьогодні продовжують набуті вміння в ювелірній справі. Кажуть, що різні види творчості насправді переплітаються й лише доповнюють одна одну.

Про «Kochut. Handcrafted Jewelry» багато хто знає з однойменної сторінки у соцмережі Фейсбук. Хлопці публікують тут результати своєї праці, збираючи під фото тисячі «лайків». Одним із найвідоміших і досі найбільших їхніх виробів є корона для «Міс Закарпаття». Із часу виготовлення - 2015 року, її передаватимуть новій красуні, яка здобуватиме цей титул.

Брати Кочути займаються ювеліркою близько 5 років. Найдовше прикраси виготовляє Рома, хоча перші спроби, ще в дитинстві, робив Юрій. Сьогодні кількість виробів коливається в межах 300. Прикраси закарпатців носять у багатьох областях України, найбільше – у Києві.

ProZak уже давно спостерігає за виробами Кочутів у соцмережі Фейсбук, тому не зміг оминути цих майстрів у рубриці «Особистості». Творчий процес, на жаль, ми не змогли побачити, бо хлопці тримають його у таємниці. Зате під час розмови з Юрою і Ромою почули, як виготовляються прикраси, яку дивину вміють замовляти клієнти, і які зі своїх виробів носять самі Кочути – найвідоміші закарпатські ювеліри.

Про родину творчість у різних напрямках

Юрій: Все починалося з історичних реконструкцій, які невдовзі трансформувалися у фаєр-шоу. На кожному з цих етапів хтось із нас був ініціатором, а всі інші допомагали.

Роман: Перед цим ми ще виконували роботи по дереву, мозаїку з глини, навіть виготовляли духові інструменти. Бралися за все, що подобалося. Займалися плетінням кольчуги для історичних реконструкцій. Думаю, що саме це заняття й привело до ювелірної справи, бо треба було змінювати компоненти кольчуги, і в одну мить це нагадало ювелірний браслет.

Ю: У нас родинна творчість у різних напрямках. Тато любить робити більш масштабні декоративні елементи: світильники, скульптури. Невдовзі планує зробити невелику презентацію своїх робіт.

Р: Якщо заглиблюватися в дитинство, тато був ініціатором того, щоб ми розвивалися різнобічно, спробували себе у багатьох речах.

Ю: Завдяки порадам батьків ми вступили на інженерно-технічний факультет, усі троє закінчили його. Ми раді, що вибрали саме цей напрям, знання допомагають нам у житті й різних справах, якими займаємося.

Р: Наші батьки теж інженери за спеціальністю, й обоє сьогодні займаються творчою діяльністю. Мама працює з шерстю, виготовляє з неї одяг, взуття, аксесуари, навіть картини.

Ю: Тато займався етимологією нашого прізвища. Він розповідає кілька версій: за однією з них «кочут» – це півень, від «когут». В Угорщині був революціонер із прізвищем Кошут. Один румун мені розповідав, що «кочут» - це качур у перекладі.

У фаєр-шоу і ювелірній справі допомогли знання історичних реконструкцій

Ю: Тато не бачив у фаєр-шоу перспективи, а ми хотіли цим займатися, і врешті все вийшло. Якщо сьогодні більший акцент робимо на ювелірну справу, то ще донедавна саме фаєр-шоу займало багато часу.

Р: Сьогодні ми їздимо з фаєр-шоу Закарпаттям, до інших областей, за кордон. Беремо участь у фестивалях, масових заходах. Людям завжди подобалася стихія вогню, але ми спробували популяризувати фаєр-шоу на Закарпатті.

Ю: Був вогонь, танці, піротехніка, ді-джейська музика, а ми все це об’єднали у цілісний витвір. Намагаємося зробити не театральний виступ, а шоу. Ми досить довго вдосконалювали виступи й сьогодні це не припиняємо. Спортивна гімнастика й історична реконструкція, якими ми теж займалися, допомогли нам у цьому занятті. У фаєр-шоу в нас є елемент бою на мечах, у чому допомогли вміння з історичної реконструкції. Все так заплутано, і з таких пазлів складається щось нове. Один вид мистецтва змінюється іншим.

Р: Сьогодні нам багато хто говорить, що історична реконструкція позначається й на ювелірній справі. Люди бачать у наших прикрасах історичні мотиви. Напевно, до цього все ж лежить душа. У деяких виробах поєднуються наші спільні вміння. У нас є речі, які зробили кожен окремо, а є ті, що зробили всі разом. Це поєднання почерків, бачення...

Дерево як символ життя, народні мотиви, черепи і ковані нерівні обручки

Р: Всі думають, що моя жінка ходить в діамантах, але для себе, своїх рідних  завжди важко щось зробити. Ми з дружиною носимо обручки, які я зробив. Вона закінчила художній інститут, і їй досить важко догодити, багато моїх виробів критикує. Щоб від неї заслужити комплімент – треба зробити щось дуже класне. Але в неї є невелика колекція прикрас, які я виготовив.

Ю: У нас індивідуальний підхід до виробів, у цьому й складність. У деяких випадках нереально зробити щось схоже. Тож люди іноді намагаються перекупити оригінальний виріб. Радує те, що річ не обезцінюється, а навпаки – її цінність зростає.

Р: Сьогодні переважають природні мотиви – дерево як символ життя. Була серія виробів з національними мотивами, а також кельтськими, середньовічними, ренесансними, навіть космічними мотивами. Досить популярні вироби з черепами. Досі є повір’я, що череп – це вмістилище душі, що він має властивості оберега. 

Ю: У нас є ковані нерівні обручки. Вони вийшли такими не через те, що ми не могли зробити їх рівними, а тому, що в них закладено певний зміст: життя нерівне, як і люди, які починають спільне життя, однак за роки можна відшліфувати кільця, зробити їх рівним.

Р: Взагалі ідеї виникають по-різному. Можна побачити камінь – і виникає асоціація з майбутнім виробом. Технічні моменти словами не передати, це складний процес і дуже різний. Працюємо зазвичай зі сріблом, золотом, міддю. Взагалі  90 % того, що є на фотографіях, ми вже продали.

Корона, персні з зубом і волоссям та різні види каменів

Ю: Час роботи з виробом займає приблизно два тижні. Найбільше часу досі займало виготовлення корони для «Міс Закарпаття». Тривалим був сам проект. Ми довго підбирали камені, створювали ескіз. Загалом робили її півроку. Наразі цей проект найбільш значний для нас, робили його відповідально, адже корона буде передаватися наступним володаркам титулу.

Наші найбільш дивні вироби – кільця з зубом і волоссям. Замовники надіслали нам зуб хлопця і волосся дівчини. Такі вироби були поширені у Вікторіанську епоху. В результаті зуб ми втиснули в перстень, як і волосся, тільки його попередньо  поставили у коробочку, зверху поставили скло, щоб захистити від пошкоджень.

Р: В Ужгороді є огранник каменів, з яким співпрацюємо, але вже й самі вчимося огранювати камені. Іноді камінь й не потрібно огранювати. Або ж буває, що люди просять поставити у виріб свій камінь. Працювали з гірським кришталем, аметистом, димчастим кварцом, гранатом, бірюзою..

Ідея вулканічного персня

Ю: Для ювеліра важлива цілеспрямованість, відчуття смаку, гармонії, пропорцій, вміння навчатися, вносити поправки в зроблене й не відхилятися від задуму, не легковажити. Потрібно бути терплячим, вміти помічати деталі, фокусувати свій погляд на чомусь. Бо в ювелірній справі має значення кожна десята міліметра. На деякі операції потрібна сила. Бувають виробничі травми, мозолі, особливо, під час шліфування.

Сьогодні цікавий проект замислили з галієм - металом, який плавиться при температурі 25-30 градусів. Якщо його взяти в руку, він розплавиться, але потім може затвердіти у різній формі. На відміну від ртуті, галій не шкідливий.  Тож із елементом галію ми зробили кулон, у процесі також виготовлення персня. Воно непросте, виготовляється кілька місяців. Складний технологічний процес, сама ідея, і робота відкладається, бо часто виникає відчуття, ніби щось не так. Однак в результаті має вийти перстень «Вулкан», у якому всередині буде галій, і він буде то розплавлятися, то затвердівати, а основа його буде срібна.

Про творчий процес, що приносить задоволення

Ю: Якщо зважати на піраміду Маслоу, коли є різні рівні потреб, то ми, слава Богу, сьогодні знаходимося на останньому рівні, коли хочемо творити щось, аби люди були щасливі, щоб отримували естетичне задоволення, щоб могли подарувати щось гарне. Ми створюємо те, що подобається людям. 

Сьогодні я захоплююся ще й короткометражками. Колись пробував їх знімати, а нещодавно мій друг тоді ще лише знайомий, Богдан Козачук, який бачив мої попередні роботи, запропонував знятися у своїй стрічці «Музика душі». Це короткометражка про глухого художника, який по-своєму бачить світ. Закінчення не піддається логічному поясненню, його легше сприйняти емоціями, відчуттями. Богдан  так і знімає. У нього хороший музичний смак, і фільм у нього з настроєм, емоціями.

У співпраці з Богданом мене цікавило усе нове: процес зйомки, композиція в кадрі, сюжет, додавання звуку, локація, світло, пост-продакшн. Маю ідеї щодо написання сценарію. В мене є кілька новел, навіть вступ до роману колись написав. Взагалі мені близьке створення сюжету для фільму, бачу себе у цьому процесі.

У ювелірній справі нам приносить задоволення вже сам творчий процес. Звичайно, радіємо, коли комусь сподобається виріб і його хочуть придбати, бо матеріал недешевий. Ми зацікавлені, щоб вироби купували, бо без цього немає розвитку. Але в нашій справі є натхнення. Це не автоматичне виконання, у нас це творчість. Ми – наче художники по металу.

Р: Ми почуваємося щасливими під час своєї роботи. Нас ніхто не змушує це робити, у нас вільний графік, і все тримається лише на одній тезі: я роблю це, бо хочу це робити, і я люблю це робити. За таких умов розумієш, що значна частина щастя – в роботі.

 

Наталія Каралкіна,

фото Олександри Шевченко