image

Владна джинса на шпальтах та в ефірі

Де і за скільки розповідають про себе мери на Закарпатті.

Скільки готові ви платити в рік, аби знати, що відвідує чи з ким зустрічається голова міста/села? За нас це вирішують наші депутати і сума з бюджету може коливатися від мільйона до якихось там кількасот гривень – це на розсуд обранців. Власне як і те, чи за інформування платити приватним ЗМІ, чи утримувати цілі штати комунальних редакцій. З останнім буде закінчено до кінця року – завершується роздержавлення муніципальних газет: вони стануть або приватними, або ліквідованими. Втім це – завтра. А як і де місцева влада вже сьогодні інформує громаду про свою діяльність? Чи маркується такий контент, а чи подається у вигляді джинси? Скільки на це йде грошей платників податків? Поглянемо на ситуацію на прикладі закарпатських міст Ужгород, Мукачево та Хуст.

В обласному центрі грошей на газету не шкода

Ужгородська влада серед тих, де не поспішили відпустити свій «друкований орган» у вільне плавання разом з першою хвилею роздержавлення газет. Більше того, за  версією чинної програми «Висвітлення діяльності Ужгородської міської ради», фінансування газети «Ужгород» передбачено аж до 2022 року – всього 4 мільйони 185 тисяч гривень. Із них – на цей рік виділили 621 тисячу, а на наступний – 714 тисяч.

Тут цікаво – на якій підставі міськрада може переказати «Ужгороду» гроші наступного року, якщо редакція стане приватною (або ліквідується)? На суму 714 тисяч, щонайменше, треба провести тендер через систему «ProZorro». І послугу «висвітлення діяльності» може надати й інша газета, що запропонує свої шпальти за найнижчу із можливих ціну.

У відповідь на інформаційний запит заступник міського голови Ігор Фартушок повідомив, що за півроку міська рада, виконком та його структурні підрозділи не розміщували публікацій про свою діяльність у ЗМІ на платній основі. За винятком Департаменту міського господарства, який за перші 6 місяців року заплатив 9 633 грн муніципальній газеті «Ужгород» та 1 000 грн – газеті «Закарпатські оголошення». Щодо цих грошей, то їх сума вираховувалася за кількістю кв. см друкованої площі і тут мова йде про «сухі» офіційні оголошення.

А що ж із іміджевими публікаціями? Їх, виходить з відповіді Ігоря Фартушка, влада Ужгорода не замовляла і не розміщувала. І тут можна було б владу похвалити, якби не факт фінансування муніципальної газети «Ужгород» на більш ніж півмільйона гривень. На шпальтах газети «Ужгород» з часів заснування про міську владу пишуть суцільний позитив, тут чітко не розмежований контент, який готувався на замовлення міської влади, а який – є творчою роботою з власної ініціативи працівників редакції. От, наприклад, публікація  «Щоб на власні очі побачити реалії лікарні» – замітка про візит мера Богдана Андріїва до медзакладу із явними позитивними посилами про градоначальника. Читачу мало зрозуміло, чи ця замітка готувалася на замовлення міськради, чи журналістами редакції на власний розсуд. Якщо влада бажає бачити про себе замітки у подібному стилі, то, по-перше, треба заплатити редакції ЗМІ конкретно за підготовку матеріалу і виділену площу і, по-друге, чітко вказати, що публікація підготовлена на замовлення міськради. Лишається сподіватися, що із 2019 року саме так влада обласного центру й інформуватиме про свою діяльність. Цивілізовано – із прибутком для редакції, яка найнижче встановить ціни за свої послуги на тендері; чесно – із попередженням читача, що інформація підготовлена на замовлення і оплачена із бюджету.

У Мукачеві ЗМІ, на перший погляд,  шукають відкрито. Але є ознаки дискримінації

Щодо публічної закупівлі послуги інформування, то трішки прогресивніше виглядає Мукачівська міська рада, де виконавчий комітет  оголосив тендер на 102 тисячі грн через систему «ProZorro». Саме таку суму у раді вирішили цьогоріч,  як і минулого року, виділити із бюджету на «послуги з інформаційного висвітлення діяльності міської ради та її виконавчого комітету у газеті «Мукачево»». У цьому описі ми й бачимо ознаки явної дискримінації – адже у раді заздалегідь визначають, в якій газеті повинні бути розміщені публікації, що апріорі не дозволяє претендувати іншим газетам пропонувати свої шпальти.

Цьогоріч тендер без жодного конкурента дістався ФОПу Дворниченку Сергію Вікторовичу, який, за даними  аналітичної платформи YouControl, володіє часткою у 19% у ТОВ «Газета «Мукачево»». Риторичне питання – чи міг повноцінно конкурувати на тендері інший ФОП, який не має відношення до газети «Мукачево»?

Згадані 102 тисячі – це не остаточна сума із грошей мукачівських платників податків за інформацію про роботу влади. Як повідомив у відповіді на інформаційний запит заступник міського голови Олександр Галай, на цей рік з ФОП Дворниченком Сергієм Вікторовичем укладено ще один договір на 36 тисяч; а також з ФОП Коструб І. – на 45 тисяч; з ФОП Цігвінев – на 16 з половиною тисяч. Освоювачі цих сум не конкурували за них на відкритих торгах.

Щодо контенту газети «Мукачево», то, як можна побачити, наприклад, у номерах за  01 лютого чи  08 лютого, на шпальтах не означено матеріалів, які опубліковані з ініціативи міськради. Згідно з наданих автору актів виконаних робіт, за ці два номери редакції перераховано 4 тисячі гривень. В акті не вказано конкретних матеріалів, за які оплачено. Так само, повторимось, як і на сторінках газети.  Можливо, ці кошти – за офіційні оголошення виконкому, яких в обох номерах чимало. Втім на шпальтах є й замітки щодо діяльності влади з явними позитивними посилами. До прикладу – «В Мукачеві влада допомагатиме учасникам бойових дій з ремонтом житла» (№4, стор.3), «В Мукачеві фахівці розробляють проект реконструкції ДЮСШ» (№4, стор.4), «За рік роботи «Муніципальної міліції» до бюджету міста додатково залучено понад 9 млн.гривень» (№5, стор.5) – в усіх трьох матеріалах нема підпису автора, тож тут читачу не зрозуміло, чи ініціатором публікацій є міська влада в рамках програми висвітлення діяльності, чи контент з’явився з власної творчої ініціативи редакції. В будь-якому разі контент дуже схожий на так звану владну джинсу.

Влада Хуста практикує телевізійну джинсу

Хустська міська рада, повідомили у відповіді на запит, за перше півріччя за висвітлення своєї діяльності перерахувала 85 тисяч гривень РТК «Хуст» та 10 тисяч гривень – телекомпанії «Мукачево» («М-студіо»).

А загалом, відомо із даних системи «ProZorro»,  РТК «Хуст» передбачено за відеопослуги для міськради 120 тисяч гривень; телекомпанії «Мукачево»  («М-студіо») – 79 тисяч гривень. В обидвох випадках тендери проходили без конкуренції – це дозволено, адже сума закупівлі є меншою за 500 тисяч гривень, коли наявність у торгах другого учасника є обов’язковою.

У відповіді на запит автору надали й інформацію, які сюжети вийшли в ефірі РТК «Хуст» на замовлення. Наприклад, у квітні в рамках «висвітлення діяльності», серед іншого, створено такий контент:

Що об’єднує згадані вище сюжети та окрему програму? Те, що вони не промарковані як такі, що створені в рамках замовлення міськради. Матеріали виходили у випусках новин чи, як програма «Актуальне інтерв’ю» під видом звичайних журналістських сюжетів (принаймні так це можна побачити із відео, що розміщені на youtube.com – Авт.), а не таких, за які телекомпанії оплачено гроші. Це вже містить ознаки відвертої джинси.

Відділяти матеріали на замовлення – закон би не завадив

Власне, на прикладі ситуації у Хусті ми можемо бачити загрози, які постануть після зникнення комунальних газет із 2019 року. Адже нині в законодавстві чітко не прописано обов’язковість маркування матеріалів, які створені і за які оплачено на замовлення органів місцевого самоврядування чи райдержадміністрацій. Це створює загрози виникнення і розповсюдження так званої владної джинси, коли ні замовник, ні редакція не вважатимуть за потрібне попередити споживача інформації, що замітка (сюжет) про те, що робить мер/депутати/підрозділи виконкому опубліковані не тому, бо актуальна, а тому, бо за неї оплачено. Відтак хорошою є ідея  зобов’язати замовників та виконавців на рівні Закону маркувати матеріали, створені з ініціативи місцевої влади.

Інший аспект, що створює загрози – це самоцензура колективів редакцій, в яких влада «висвітлюватиме свою діяльність». Тобто, журналіст думатиме – «а як це можна щось написати критичне по відношенню до мерії, якщо ось вони нам на рік дають тисячі гривень, ще, чого доброго, вирішать розміщувати свій контент у іншому ЗМІ». Можливі і негласні укладання договорів між представниками влади та редакторами – мовляв, ми вам платимо хороші гроші за наші офіційні матеріали, а ви, в свою чергу, проявляєте ініціативу у висвітленні наших заходів у потрібному ключі.

Запорукою проти останнього може бути хіба що тверда воля редакторського колективу якісно і чесно виконувати свою роботу. В ідеалі про таку роботу можна говорити, коли на шпальті чи в ефірі ми зможемо побачити дві версії висвітлення, наприклад, сесії обл/рай/міськ/сільради. Журналісти зроблять акценти на можливих сумнівних рішень щодо майна, земель, бюджетних грошей (а саме там найбільше корупційних ризиків), а влада в іншій версії розповсюджує інфо із своєї точки зору. Читач/глядач/слухач знатиме, що у другому варіанті мова йде про оплачену публікацію (сюжет).

Навіщо взагалі витрачати гроші платників податків на оплату ЗМІ за висвітлення діяльності? Теж актуальне питання, але не варто забувати, що це передбачено і регулюється Законом « Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Для нашої країни колись постане питання, аби влада інформувала про себе суто на власних веб-сайтах.

Ярослав Гулан,  nikorupciji.org

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com