Історія адвокатури Закарпатської України (1944—1946 рр.)
Закарпатська Україна проіснувала як перехідне державне формування протягом 15 місяців — з жовтня 1944 року до січня 1946 року. В січні 1946 року Указом Президії Верховної Ради СРСР на території Закарпатської України була утворена Закарпатська область1.
В цей майже півторарічний період, на території Закарпаття, яке було окуповане Червоною Армією Радянського Союзу, почалася «радянізація» всіх сфер суспільного життя, у тому числі й державного. Зокрема, М. М. Болдижар та М. С. Болдижар вказують, що метою Закарпатської України було запровадження радянської влади, а тому судова система та інші правоохоронні органи (у першу чергу мова йшла за органи прокуратури) утворювалися на зразок тих, які діяли в СРСР2. Поряд із формуванням радянської судової системи та системи правоохоронних органів в Закарпатській Україні, відбувалися інтенсивні зміни в системі та правовому статусі органів адвокатури, діяльність яких була націлена на «обслуговування населення, надання юридичної допомоги в судах і в усіх інших правових питаннях»3. Без розуміння судової системи Закарпатської України неможливо собі усвідомити місце та статус адвокатів Закарпаття того часу, оскільки адвокати організовувалися в юридичні консультації при народних судах кожного адміністративного округу Закарпатської України.
Судова система Закарпатської України складалася з так званих народних судів, порядок утворення та діяльність яких визначалася Декретами Народної Ради Закарпатської України. Спочатку було утворено Спеціальний Суд Закарпатської України4, а вже потім народні суди5, де Спеціальний Суд ставав окремою колегією Вищого Народного Суду Закарпатської України, що розглядав кримінальні справи як суд першої інстанції стосовно «зрадників» народу6. Народні суди виступали основною ланкою судової системи Закарпатської України та діяли у всіх адміністративних округах та містах Закарпаття.
Порядок діяльності народних судів регулювався Тимчасовою інструкцією в кримінальних справах і Тимчасовою інструкцією в цивільних справах. Обидві інструкції були затверджені Народною Радою Закарпатської України 22 січня 1945 р. і на той час заміняли процесуальні кодекси7.
Уже в перші місяці свого існування Закарпатська України вирішила спеціальним нормативним актом упорядкувати за радянським зразком діяльність адвокатів Закарпаття, зокрема, декретом Народної Ради Закарпатської України «Про організацію роботи народної адвокатури» від 12 січня 1945 року Число 35.
В організації органів адвокатури Закарпатської України був використаний досвід створення таких органів у західних областях УРСР в 1940 році. При Уповноваженому Народної Ради в справах юстиції та під його керівництвом булостворено організаційне бюро народної адвокатури у складі трьох чоловік. Оргбюро отримало доручення здійснювати розгляд заяв всіх осіб, які бажали працювати в народній адвокатурі8.
Важливість у поданні та прийнятті заяв до організаційного бюро зумовлювалася тим, що ті особи, які не будуть прийняті до «народної адвокатури» не мали права займатися адвокатською діяльністю. Саме тому важливе значення для кандидатів у «народні адвокати» мали вимоги, які були визначенідекретом «Про організацію роботи народної адвокатури» від 12 січня 1945 року.
До числа народних адвокатів було рекомендовано приймати насамперед тих адвокатів, які мали вищу юридичну освіту, володіли українською або російською мовами та в період буржуазних режимів не заплямували себе ворожою діяльністю проти свого народу. Дозволялося також приймати до адвокатури осіб, які не мали закінченої юридичної освіти, але працювали на судовій і прокурорській роботі, на адміністративних та інших подібних урядових посадах, тобто мали достатній практичний і життєвий досвід і за своєю діловою кваліфікацією могли надавати, населенню юридичну допомогу9.
Варто звернути увагу на те, що саме вимога «не заплямували себе ганебними вчинками у минулому» давала змогу допустити до адвокатської діяльності тих осіб, які лояльно ставляться до радянської влади та усунути від числа адвокатів людей, які мали проугорську, прочехословацьку орієнтацію або інакшим чином висловили своє вороже ставлення до нової «прорадянської» влади.
Перше засідання організаційного бюро народної адвокатури відбулося 6 лютого 1945 року, на якому було прийнято проекти про організацію народної адвокатури і про тарифи винагороди за роботу адвокатів, було складено «формуляр опросного листа» для кандидатів у члени народної адвокатури та прийнято рішення про продовження строку прийому заяв до 1 березня 1945 року, щоб дати можливість усім бажаючим виявити свою волю.
На підставі прийнятого оргбюро проекту про організацію народної адвокатури Уповноважений Народної Ради Закарпатської України в справах юстиції, яким на той час був С. В. Борецький, своїм розпорядженням Числа 14 від 20 лютого 1945 р. затверджує Тимчасове положення «Про організацію і діяльність народної адвокатури», яке детально регламентувало порядок організації та діяльності органів адвокатури10.
Тимчасове положення доповнювало декрет «Про організацію роботи народної адвокатури» Числа 35 у плані організаційних засад створення нових органів адвокатури Закарпатської України та посилювало вимоги до тих, хто хоче бути адвокатом. Так, згідно з Тимчасовим положенням «всі колишні адвокати, які виявляють бажання працювати в народній адвокатурі Закарпатської України, повинні зголоситися до організаційного бюро особисто або листовно і подати про себе необхідні відомості. Так само можуть зголоситися до оргбюро, чи подати листовно заяви з прикладенням документів про працю і про освіту всі ті особи, які ще не працювали як адвокати, але мають закінчену юридичну освіту і мають дворічний стаж роботи в суді, адвоката, або адміністративному уряді, далі особи, які хоч і не мають закінченої юридичної освіти, але працювали на судовій, прокурорській або адвокатській роботі, на адміністративних та інших подібних урядових посадах, внаслідок чого мають достаточний практичний і життєвий досвід і по своїй діловій кваліфікації можуть оказувати населенню юридичну допомогу і бажають працювати в якості адвокатів, респ. заступників (оборонців)»11.
Таким чином, всі кандидати у народні адвокати Закарпатської України ділилися на три групи: 1) колишні адвокати; 2) не адвокати, що мають закінчену юридичну освіту та дворічний юридичний стаж роботи; 3) не адвокати, які не мають закінченої юридичної освіти, але мають життєвий досвід, отриманий під час юридичної роботи. Представники перших двох груп ставали народними адвокатами, а третьої — їх заступниками («оборонцями»). Диференціація кандидатів у народні адвокати перших двох груп була зумовлена необхідністю подавати різноманітний пакет документів.
Разом з тим, як відзначає О. Чужа, були вимоги, які ставилися до всіх претендентів в члени колегії народних адвокатів без винятку, і це зумовлювалося виключно захистом інтересів народу Закарпатської України : 1) володіння «мовою українською і руською»; 2) «при попередніх режимах не заплямували себе ворожою діяльністю супроти свого народу» (§1 Декрету Число 35). Щоб підтвердити свою відповідність вищевказаним вимогам, потрібно було подати до організаційного бюро «запитний лист» і характеристику від Народного Комітету. Відсутність цих «важливих» документів закривала двері в народну адвокатуру12.
Згідно Тимчасового положення «Про організацію і діяльність народної адвокатури» заяви від кандидатів до колегії народної адвокатури розглядало організаційне бюро колегії адвокатів, яке за наявності всіх необхідних документів приймало рішення про прийняття вказаних осіб до числа народних адвокатів або їх заступників. Якщо були відсутні необхідні документи або до них були певні зауваження, то оргбюро приймало негативне рішення, яким подана заява не задовольнялася, яке можна було оскаржити Уповноваженому Народної Ради в справах юстиції. Рішення даного чиновника за поданою скаргою було остаточним (§5 Тимчасового положення)13.
Незважаючи на такі вимоги, вже станом на 5 березня 1945 р. до організаційного бюро було подано 64 заяви про прийняття в члени колегії адвокатів Закарпатської України. Серед бажаючих було 30 колишніх адвокатів, 29 юристів і 5 осіб «без правничого образовання». 5 березня 1945 р. оргбюро провело своє друге засідання, на якому й були розглянуті подані заяви. Результат був таким: 19 осіб прийняті як адвокати «без жадних запитів». Їм відразу ж було визначено округ, де вони мали працювати; одного прийнято в якості заступника (оборонця); п'ятьом претендентам відмовлено у зв'язку з «недостатком» юридичної освіти; іншим претендентам запропоновано додати до своїх заяв необхідні документи в 15-денний строк14.
Окрім відповідності якісним вимогам, кандидати до народної адвокатури Закарпатської України повинні були оплатити вартість їх запису до числа народних адвокатів. Зокрема, за запис у члени колегії адвокатів встановлювалася такса: для адвокатів — 700 пенге (угорськими грошима), для заступника (оборонця) — 350 пенге. Несплата в зазначений термін такси тягла за собою виключення з колегії адвокатів. Багато адвокатів не мали змоги сплатити всю суму відразу, тому оргбюро на їхнє прохання дозволяло їм платити місячними ратами. Щоб мати уявлення про тодішні ціни, наведемо деякі з них: центнер пшениці коштував 34 пенґе, маку — 200, живої ваги телятини найвищого сорту — 220, а свинини — 290 пенґе15. Дана вимога, враховуючи народний характер професії адвоката, виглядала доволі дивною та абсолютно не відповідала комуністичній ідеології.
В Закарпатській Україні, як і по всьому Радянському Союзу того часу, була заборонена індивідуальна адвокатська діяльність. Колективізація, що масово почалася в Радянській Україні в 30-ті роки, не оминула своєю увагою і діяльність радянських адвокатів. Був примусово здійснений перехід лише до колективної організації їх праці в юридичних консультаціях і ліквідована робота приватних кабінетів. Мало того, такий підхід давав можливість здійснювати жорсткий контроль діяльності адвокатів, де «неслухняних» адвокатів, виключали з колегій, які здійснювали правозахисну діяльність під пильним оком державної влади в особі народного комісаріату юстиції16.
У Закарпатській Україні подібні функції контролю за народними адвокатами покладалися на організаційне бюро, що діяло при Уповноваженому Народної Ради в справах юстиції. Крім того, організаційне бюропроводило підготовку до скликання з'їзду адвокатів Закарпатської України, який мав обрати президію і Голову колегії адвокатів, ревізійну комісію17.
Організаційне бюро не тільки, як випливає з вище розглядуваного матеріалу, впливало на добір до лав народних адвокатів та їх самоорганізацію, але і мало всю повноту влади щоби контролювати безпосередню професійну діяльність тих, хто вже був записаний народним адвокатом.
Організаційне бюро утворювало в окружних центрах та в інших містах, де діяли народні суди по одній юридичній консультації, у складі якої працювали народні адвокати та їх заступники. В Ужгороді та Мукачеві планувалося створити по дві і більше юридичні консультації, залежно від потреб населення для забезпечення жителям міста кращого доступу до кваліфікованої юридичної допомоги. Завідуючих юридичними консультаціями, які керували роботою народних адвокатів, що до них входили призначало оргбюро. Воно же визначало компетенцію та порядок роботи юридичних консультацій. У свою чергу, призначуваний чиновник — завідувач юридичної консультації — займався розподілом юридичних справ між народними адвокатами. Так, згідно §4 декрету «Про організацію роботи народної адвокатури» Числа 35, завідуючий юридичної консультації «завідує розподілом праці серед адвокатів і веде реєстрацію всіх юридичних дій адвоката, видаючи адвокату на проведення кожної дії належний ордер»18.
Загалом тієї кількості адвокатів, що працювали в народній адвокатурі в Закарпатській Україні на той час було замало, щоб забезпечити кожному право на захист. Станом на 29 червня 1945 року в колегію адвокатів було вже прийнято 28 адвокатів і 2 заступників. Зауважмо, що адвокатами були і члени організаційного бюро. Крім Березного, в кожнім центрі округи Закарпатської України вже працювали адвокати. В містах Мукачеві, Хусті, Берегові та Севлюші діяли юридичні консультації. Ще дві юридичні консультації були створені в грудні 1945 р. в Ужгороді19.
Жорстко контролювалася не тільки діяльність народних адвокатів Закарпатської України, але і вартість їх роботи. Плата за надання юридичної допомоги повинна була надаватися згідно з «таксою», затвердженою Уповноваженим Народної Ради в справах юстиції в залежності від «важливості справ та майнового стану клієнтів з тим, щоб найбіднішому населенню вказувалась юридична допомога безплатно, а плата за юридичну допомогу в ділах підлягаючих Спеціальному суду і за найважчі злочини, таксою не обмежувалась і переводилась на підставі персональної договореності з завідуючим юридичної консультації».Організаційне бюро адвокатів встановлювало процент відрахування від заробітків адвокатів до фонду оргбюро на адміністративно-господарські та організаційні видатки, а всі інші зароблені адвокатом гроші він повинен був отримувати повністю після закінчення організації юридичних консультацій20.
Народні адвокати Закарпатської України залучалися до розгляду як цивільних, так і кримінальних справ, що підлягали віданні окружних народних судів, Вищому Народному суду Закарпатської України, що розташовувався в м. Ужгород та Спеціальному Суду, який розглядав кримінальній справи проти так званих «зрадників» народу.
Цікавим було правило у кримінальних справах, яке закріплювалося в декреті, який визначав правовий статус органів прокуратури Закарпатської України. Зокрема, «у всіх тих справах, які розглядаються в судах з участю прокурора, суд повинен призначити для звинуваченого адвоката, якщо такого не договорить сам звинувачений, бо розгляд кримінальних справ не може бути одностороннім і право на захист в суді має бути гарантоване кожному звинуваченому» (§6)21. Але дане правило перекреслювалося процесуальними обмеженнями для народних адвокатів, що діяли при вирішення судової справи у Вищому Народному суді. Так, процесуальні можливості народних адвокатів у захисті прав та інтересів їхніх клієнтів значно зменшувалися можливістю Голови Вищого Народного суду (він же Голова Спеціального Суду) витребувати від будь-якого окружного народного суду цивільну або кримінальну справу для її розгляду в якості першої інстанції, «якщо визначає, що справа має важливе значення»22. Крім того, при розгляді багатьох кримінальних справ, особливо політичних, адвокати, як правило, не допускалися на такі засідання. Зокрема, Голова Спеціального Суду Закарпатської України самостійно вирішував, розглядати кримінальну справу за участі сторін (ними на той час вважалися прокурор та адвокат — Авт.) чи вирішувати її без них. Як правило, при винесенні вироків, пов’язаних з вищою мірою покарання, підсудному не надавалося право на користування послуг адвоката23.
Наочне ознайомлення із вироками та протоколами судових засідань кримінальних справ того часу тільки підтверджувало цю недемократичну тенденцію щодо недопущення народних адвокатів у судові засідання. Так, у справі Й. І. Шнелцера в протоколі судового засіданні зазначено: «головуючий засідання впевневшись, що судді, секретар і підсудний присутні, відкриває засідання і оголошує, що справа Шнелцер Йосифа буде розглядатися у відкритому засіданні без участі сторін»24 (вирок визначив покарання розстріл з конфіскацією майна — Авт.). Або вирок від 19 червня 1945 року у справі О. І. Штефанського вказував у якому складі розглядалася кримінальна справа: «…3 членів суду, секретаря та обвинуваченого Штефанського О.І.» 25 (розстріляний 24 липня 1945 року — Авт).
Складне становище народних адвокатів у якісному виконанні ними своїх функцій зумовлювалося відсутністю нормативної основи (законодавства) захисту інтересів людей, які до них звернулися. Справа у тому, що на території Закарпатської України, яка на той час формально не входила ні до Чехословаччини, ні до Радянського Союзу було відмінено угорське законодавство, і судді, які вирішували судові справи, повинні були керуватися народною правосвідомістю, яка у першу чергу була пов’язана з потребами оборони Закарпатської України та боротьбою з тими хто робить опір новоствореній за радянським зразком владі. Саме тому адвокати не стільки посилалися на закон, скільки мали переконувати працівників Феміди, що їх підопічні жодним чином не можуть завдати шкоду народу Закарпатської України. Причому, якщо справа вирішувалася в Спеціальному Суді, де був допущений адвокат або Вищому Народному суді, аргументи адвоката мали бути дуже переконливими, бо повторної можливості чинне тоді процесуальне законодавство їм не надавало: їх рішення не оскаржувалися.
Як стверджують, виграти кримінальні справи за політичними звинуваченнями було майже неможливо. «Перші знайомства з кримінальними справами 1944-1945 рр. свідчить про те, що слідчі органи і Спеціальний Суд Закарпатської України допускали багато серйозних недоліків. Чимало людей було засуджено необґрунтовано. Конкретних документів обвинувачення немає. Під тиском людина наговорила сама на себе і не завжди об'єктивні свідки»26. Багато засуджених у кримінальних справах не визнали своєї вини, але навіть ті, які визнали наразі вже реабілітовані, бо не можна бути винним за вчинення «політичних» злочинів.
У зв’язку з підписанням 29 червня 1945 року договору між СРСР та Чехословаччиною про возз'єднання Закарпатської України з Українською РСР, Уповноважений Народної Ради Закарпатської України в справах юстиції С. В. Борецький відвідує Київ на запрошення Народного Комісаріату юстиції УРСР. Там він зустрічається з представниками Народного Комісаріату юстиції і ЦК КП(б)У та головою Київської обласної колегії народної адвокатури. Наслідком такої зустрічі стало відрядження до Ужгорода 17 грудня 1945 р. за наказом № 449 Народного Комісаріату юстиції УРСР П. І. Дацького. Його завданням було ознайомити закарпатських адвокатів з радянськими законами і допомогти організувати народну адвокатуру на радянський лад. Планувалося скликати з’їзд адвокатів і обрати керівні органи (президію та голову) колегії адвокатів27.
Отже, коротка історія адвокатури Закарпатської України наочно показує той драматичний шлях, який дана інституція пройшла в умовах радянських репресій проти жителів Закарпаття, де адвокат повинен був слугувати інтересам радянської влади і поряд з усіма іншими громадськими структурами забезпечити безперешкодне входження Закарпаття до складу Радянської України. Безпосередні функції адвоката — захист прав та інтересів людей — відсувалися на задній план.
Голова
Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
адвокатури Закарпатської області,
Заслужений юрист України,
Голова Закарпатського відділення
Спілки адвокатів України,
Професор УжНУ,
Адвокат Немеш П.Ф.
1 Закарпаття 1919—2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько—угорського видання / Під ред. М. Вегеша, Ч. Фединця ; [Редколег.: Ю. Останець, Р. Офіцинський, Л. Сорко, М. Токар, С. Черничко; Відп. за вип. М. Токар]. — Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2010. — С. 271.
2 Болдижар М. М. Державність на Закарпатті: Події, факти, оцінки / М. М. Болдижар. — Ужгород: Вид-во УжНУ, 2003. — С. 53.
3 Про організацію роботи народної адвокатури: декрет Народної Ради Закарпатської України від 12 січня 1945 року Число 35 // Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1945. — №1. — С.6.
4 Про утворення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської Україні: декрет Народної Ради Закарпатської України від 18 грудня 1944 року Число 22 // Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1944. — №3
5 Про організацію судових органів Закарпатської України: декрет Народної Ради Закарпатської України від 12 січня 1945 року Число 33 // Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1945. — №1. — С.4.
6 Закарпаття 1919—2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько—угорського видання / Під ред.. М. Вегеша, Ч. Фединця ; [Редколег.: Ю. Останець, Р. Офіцинський, Л. Сорко, М. Токар, С. Черничко; Відп. за вип. М. Токар]. — Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2010. — С. 279.
7 Болдижар М. М. Закарпатська Україна: Державно-правовий статус і діяльність (кінець 1944 р. — початок 1946 р.) / М. М. Болдижар, О. О. Грін. — Ужгород: «Поличка «Карпатського краю», 1999. — С. 74.
8 Грін О. О. Правові нариси: Науково-популярні статті. — Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003. — С. 135.
9 Грін О. О. Правові нариси: Науково-популярні статті / О. О. Грін. — Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003. — С. 135.
10 Чужа О. Закарпатській адвокатурі виповнюється 65 / О. Чужа // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/77090-Zakarpatskii-advokaturi-vypovniuietsia--65
11 Про організацію і діяльність народної адвокатури: тимчасове положення, затверджене розпорядженням Уповноваженого Народної Ради Закарпатської України у справах юстиції Число 14 від 20 лютого 1945 року // Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1945. — №4. — С.47-48.
12 Чужа О. Закарпатській адвокатурі виповнюється 65 / О. Чужа // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/77090-Zakarpatskii-advokaturi-vypovniuietsia--65
13 Болдижар М. М. Закарпатська Україна: Державно-правовий статус і діяльність (кінець 1944 р. — початок 1946 р.) / М. М. Болдижар, О. О. Грін. — Ужгород: «Поличка «Карпатського краю», 1999. — С. 85.
14 Чужа О. Закарпатській адвокатурі виповнюється 65 / О. Чужа // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/77090-Zakarpatskii-advokaturi-vypovniuietsia--65
15 Чужа О. Закарпатській адвокатурі виповнюється 65 / О. Чужа // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/77090-Zakarpatskii-advokaturi-vypovniuietsia--65
16 Судейко М. А. Адвокатура за часів радянського періоду / М. А. Судейко [Електронний ресурс] // Наукове товариство Івана Кушніра. — Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=45877
17 Грін О. О. Правові нариси: Науково-популярні статті / О. О. Грін. — Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003. — С. 136.
18 Про організацію роботи народної адвокатури: декрет Народної Ради Закарпатської України від 12 січня 1945 року Число 35 // Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1945. — №1. — С.6.
19 Чужа О. Закарпатській адвокатурі виповнюється 65 / О. Чужа // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/77090-Zakarpatskii-advokaturi-vypovniuietsia--65
20 Болдижар М. М. Закарпатська Україна: Державно-правовий статус і діяльність (кінець 1944 р. — початок 1946 р.) / М. М. Болдижар, О. О. Грін. — Ужгород: «Поличка «Карпатського краю», 1999. — С. 84.
21 Про утворення органів прокуратури Закарпатської України: декрет Народної Ради Закарпатської України від 12 січня 1945 року Число 44 // Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1945. — №1. — С.6.
22 Вісник Народної Ради Закарпатської України. — 1945. — №3. — С.4.
23 Болдижар М. М. Державність на Закарпатті: Події, факти, оцінки / М. М. Болдижар. — Ужгород: Вид-во УжНУ, 2003. — С. 55-56, 57.
24 Закарпатські угорці і німці: інтернування та депортаційні процеси. 1944 — 1955 рр. // Збірник архівних документів і матеріалів. — Ужгород: Карпати, 2012. — С. 248.
25 Там же. С. 266-267.
26 Макара М. П. Закарпатська Україна: шлях до возз’єднання, досвід розвитку (жовтень 1944 — січень 1946 рр.) / М. П. Макара. — Ужгород: Патент, 1995. — С. 38.
27 Чужа О. Закарпатській адвокатурі виповнюється 65 / О. Чужа // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/77090-Zakarpatskii-advokaturi-vypovniuietsia--65