Процесуально-правовий статус спеціаліста як передумова права на відвід в цивільному процесі

У даній статті автор розглядає процесуально-правовий статус спеціаліста в цивільному процесі через призму передумов права на відвід. Свої теоретичні положення автор обґрунтовує матеріалами судової практики та пропонує вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. До проблем передумов права на відвід у цивільному судочинстві наука цивільного процесу практично не зверталася. Фактично відсутній цілий пласт наукових напрацювань, які покликані формувати цілісний науковий матеріал щодо правового механізму реалізації права на відвід під час розгляду та вирішення цивільних справ. До осіб, яким можна заявити відвід чинне цивільне процесуальне законодавство України відносить суддю, секретаря судових засідань, перекладача, експерта та спеціаліста (ст. 20, 22 ЦПК України). Серед вказаних осіб немаловажну роль відіграє спеціаліст, який поряд з експертом у цивільному процесі володіє спеціальними знаннями, які використовуються у процесі вирішення цивільної справи та якого також можна відвести.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В теорії цивільного процесу питання процесуально-правового статусу спеціаліста почало вивчатися відносно недавно, так як даний учасник процесу був запроваджений ЦПК України 2004 року. Серед найбільш фундаментальних праць, які на науковому рівні вивчають роль та значення спеціаліста в цивільному судочинстві є дисертаційна робота Д. Г. Глушкової. Хоча побіжні питання участі спеціаліста в цивільному процесі вивчали такі вітчизняні вчені як К. В. Гусаров, Г. М. Надгорний, В. М. Шерстюк, М. М. Шупеня.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статі є визначення процесуально-правового статусу спеціаліста під час розгляду та вирішення цивільних справ через призму передумов права на відвід в цивільному процесі.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Спеціалістом є фізична особа, що володіє навичками або спеціальними знаннями, які необхідні для застосування технічних засобів у суді під час слухання справи чи здійснення консультацій у процесі вчинення процесуальних дій [1, с. 224]. Ось чому в теорії цивільного процесу вказується, що спеціаліст може виконувати функції консультанта і технічного помічника [2, с. 7].

У якості технічного помічника спеціаліст може залучатися для здійснення фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи, відтворення записів та зображень, записаних на електронних носіях тощо. Наприклад, з метою проведення експертизи крові спеціаліст може залучатися для відбору крові від особи. Якщо спеціаліст залучається для дачі пояснень, по складним питанням, що виникають у процесі розгляду цивільної справи, то ухвалою суду його може бути залучено для надання роз’яснення або висновку. Наприклад, у цивільній справі про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою суд утворив комісію по відновленню межових знаків між земельними ділянками сторін із залученням спеціалістів управління Держкомзему та бюро технічної інвентаризації, яка повинна надати суду матеріали відновлення межових знаків та висновок спеціалістів [3].

Таким чином між спеціалістом та експертом є багато спільного, що поєднує вказаних учасників цивільного процесу. Спеціаліст і експерт мають ряд спільних рис: обидва суб’єкти – носії спеціальних знань, належать до так званих “обізнаних осіб”, а також до однієї групи учасників цивільного процесу. Процесуальною підставою залучення в процес і спеціаліста, і експерта є ухвала суду відповідно про залучення спеціаліста та про призначення експертизи. Як експерт, так і спеціаліст мають самостійний, нормативно відокремлений процесуальний статус, тобто кожен із цих суб’єктів має окремі, лише для нього визначені функції. Спільними рисами експерта і спеціаліста також є наступне: діяльність названих суб’єктів заснована на нормах цивільного процесуального права, ними можуть бути лише громадяни, тобто фізичні особи, вони не мають юридичної зацікавленості у справі, і, нарешті, ні експерт, ні спеціаліст не можуть самостійно вступити до процесу, а залучаються за ініціативою суду і осіб, які беруть участь у справі [2, с. 10].

Але незважаючи на очевидну схожість, експерт і спеціаліст є різними процесуальними суб’єктами, про що свідчить ряд відмінностей їх процесуального статусу. Як експерт може залучатися лише особа, внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, стосовно спеціаліста закон такої вимоги не висуває. Спеціаліст не проводить спеціального дослідження для встановлення нового спеціального факту, натомість факти встановлюються спеціалістом шляхом безпосереднього спостереження. Відмінною рисою цих двох суб’єктів є різне правове значення результатів їх діяльності: висновок експерта є засобом доказування, висновок спеціаліста засобом доказування не є. Якщо потрібно встановити факт предмету доказування за допомогою спеціальних знань повинна бути призначена судова експертиза. Експерт, на відміну від спеціаліста, наділений більш широким колом процесуальних прав і обов’язків, приводиться до присяги, попереджається про кримінальну відповідальність [2, с. 10-11].

Проте для створення передумов права на відвід спеціаліста необхідно щоби він належним чином був залучений у цивільний процес. На відміну від експерта поточне цивільне процесуальне законодавство України не встановлює таких суворих вимог до спеціаліста, а тільки вказує на володіння ними спеціальними знаннями та навичками без якого-небудь формального підтвердження їх наявності. Ось чому на практиці судді нерідко в ухвалі, якою залучають до справи спеціалістів вимагають надання ними підтвердження про наявність у них спеціальних знань. Зокрема, у цивільній справі про відновлення спільної межі між земельними ділянками, що відповідає їх державним актам ухвалою суду в якості спеціаліста був залучений землевпорядник, якого зобов’язали “надати на судове засідання ліцензію та інші документи що надають право на зайняття землевпорядною діяльністю” [4]. Інколи вирішальне значення для судді у виборі тої чи іншої особи у якості спеціаліста є стаж роботи. Наприклад, у справі про визначення місця проживання дитини суд залучає у якості спеціаліста особу психолога, що має стаж роботи 12 років [5].

Виходячи з цього, на нашу думку, є сенс передбачити у законодавчому порядку надання певного роду документів, що підтверджують наявність спеціальних знань та навичків. З одного боку це буде забезпечувати більш високу обґрунтованість висновку спеціаліста, а з іншого це не буде провокувати осіб, які беруть участь у справі по подані заяв на відвід спеціаліста у силу того, що з’ясування обставин справи виходить за межі його спеціальних знань (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦПК України). Тому варто ч. 1 ст. 54 ЦПК України доповнити реченням такого змісту: “Спеціаліст повинен надати до суду документи, які підтверджують у нього наявність спеціальних знань та навичок”.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Таким чином, процесуально-правовий статус спеціаліста полягає у тому, що він залучається у цивільну справу як консультант чи як технічний помічник щоб за допомогою спеціальних знань чи навичок допомогти вчинити ряд процесуальних дій або проконсультувати суд та учасників процесу по складними питанням, які виникають у процесі слухання цивільної справи.