Яке право на самозахист мають закарпатці

Відповідно до статті 55 Конституції України кожна людина має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це право є особливо актуальним, якщо йдеться про захист свого життя та здоров’я, життя та здоров’я своїх рідних і близьких, а також майна від злочинних посягань. Однак якими є межі самозахисту та які засоби самозахисту дозволені законом, а за що доведеться нести відповідальність –  читайте у спеціальному матеріалі ProZak.info

У першій частині матеріалу йдеться про те, якими є межі самозахисту. Невдовзі опублікуємо другу, де вже чітко розмежовано засоби, дозволені для використання.

Дії, вчинені в рамках самозахисту, не можуть бути кримінально караними лише у разі, якщо вони були адекватними вчиненому посяганню, тобто не було допущено перевищення меж необхідної оборони (стаття 36 Кримінального кодексу) чи крайньої необхідності (стаття 39 КК).

Не вдаючись до складних юридичних конструкцій та буквального цитування законодавства, відмінність між необхідною обороною та крайньою необхідністю можна пояснити тим, що у першому випадку (необхідна оборона) джерелом небезпеки виступає протиправне посягання іншої людини, а у другому (крайня необхідність) – не лише посягання людини, але й дія небезпечних факторів природи (наприклад, стихійне лихо), напад агресивних тварин (наприклад, собак) і т.д. При цьому в рамках необхідної оборони потерпілий заподіює шкоду своєму безпосередньому нападнику, а в рамках крайньої необхідності шкода може бути заподіяна третім особам, не причетним до посягання (наприклад, потерпілий заволодіває чужим автомобілем, на якому втікає від озброєного нападника; або, обороняючись від нападу собаки, потерпілий вбиває її, чим формально завдає шкоду її власнику, однак такі дії є крайньою необхідністю).

Перевищення меж необхідної оборони – це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту (наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень грабіжнику, який без застосування насильства намагався вирвати  сумку з рук потерпілого). Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою відповідальність лише у двох спеціально передбачених Кримінальним кодексом випадках:

-          умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118);

-          умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищенні меж необхідної оборони (стаття 124).

Завдання побоїв, нанесення легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень нападнику не буде визнаватися перевищенням меж необхідної оборони.

При цьому відповідно до ч.5 статті 36 Кримінального кодексу України не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Це означає, що у перелічених трьох випадках, шкода, нанесена нападнику, не має значення. Тобто допускається навіть заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень нападнику (нападникам). Однак особа, що оборонялася, може бути притягнена до відповідальності за використання заборонених видів зброї (наприклад, нарізної вогнепальної) або зброї, на яку у неї не було дозволу (наприклад, мисливська рушниця).

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж шкода відвернена (наприклад, водій автомобіля з метою відвернути наїзд на пішохода, котрий раптово з'явився на проїжджій частині, виїхав на тротуар та здійснив наїзд на інших пішоходів, чим заподіяв їм тяжкі тілесні ушкодження). Відповідальність за перевищення меж крайньої необхідності наступає на загальних підставах, але сам факт наявності умов крайньої необхідності розглядається як обставина, що пом’якшує покарання.

 

 

Нормативні документи до теми:

Наказ МВС від 21 серпня 1998 року №622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів»

Кримінальний кодекс України (статті 36-43, обставини, що виключають злочинність діяння)

Наказ МВС від 13 червня 2000 року № 379ДСК «Інструкція про порядок придбання, зберігання, обліку, використання та застосування пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії» (для службового користування)

Постанова КМУ від 7 вересня 1993 року №706«Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії»

Наказ МВС від 13 лютого 1998 року №101 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування електрошокових пристроїв (електрошокерів)»

МЕТОДИКА криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів від 15.01.1999 року.

 

Віталій Дацюк, кандидат юридичних наук для ProZak.info