Немеш і партнери

Юридичний інтерес як кваліфікуюча ознака групи осіб, які беруть участь у справі

У даній статті автор розглядає питання сутності осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи, зокрема, аналізує найбільш важливу ознаку, що притаманна учасникам даної групи: юридичний інтерес. Автор приходить до висновку, що не дивлячись на різноманітні підходи у розумінні змісту та класифікації юридичного інтересу в цивільному судочинстві, варто підтримати традиційний підхід, що склався у доктрині цивільного процесу щодо поділу юридичного інтересу на матеріально-правовий та процесуально-правовий..

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Проводити наукові дослідження без чіткого понятійного апарату у методологічному плані надзвичайно важко. Особливо, якщо мова йде про таке поняття, яке дуже слабо опрацьовано на науковому рівні, де дискусії між науковцями тривають досих пір, набираючи нових обертів, які пропонують стару проблему розглядати під інакшим кутом зору.

Юридичний інтерес є традиційною категорією для цивільного процесуального права, вивчення якого буде сприяти виясненні завдань даної галузі права, розкривати зміст принципів цивільного процесу, що обумовлюють його динаміку, правильному застосуванні цивільних процесуальних норм та подальшого вдосконалення правового регулювання діяльності правоохоронних органів [1, с. 12].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами юридичного інтересу в цивільному судочинстві займалася незначна частина вчених. Найбільш ґрунтовною працею по даній проблематиці є монографічна робота Р. Є. Гукасяна “Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве”, яка була опублікована в Саратові у 1970 році. На сучасному етапі питаннями юридичного інтересу займалися такі вчені як Н. О. Артебякіна, О.В. Бобровник, Т. В. Сахнова, С. А. Чванкін тощо. Характерним є те, що деякі з вказаних вчених займалися питаннями юридичного інтересу не взагалі, а тільки стосовно окремих учасників цивільного судочинства. Зокрема, С. А. Чванкін займався питаннями юридичного інтересу судових представників у цивільній справі [2, с. 84].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є визначення змісту поняття юридичного інтересу та його класифікації на сучасному етапі, враховуючи різноманітні підходи, що висловлені у доктрині цивільного процесу.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Наявність юридичної зацікавленості (інтересу) у вирішенні справи виступає одною з визначальних ознак осіб, які беруть участь у вирішенні справи. Справа у тому, що саме по цій ознаці переважна маса вчених-процесуалістів проводить розподіл учасників процесу на дві великі групи: особи, які беруть участь у справі та інші учасники процесу (або як раніше вказували – особи, які сприяють розгляду цивільної справи). Проблема юридичного інтересу у доктрині цивільного процесу має надзвичайно важливе значення, оскільки з її вирішенням пов’язане теоретичне, методологічне та практичне значення.

Категорія “юридичного інтересу” була об’єктом вивчення багатьох науковців – як матеріалістів, так і процесуалістів. В контексті досліджуваного питання важливе значення буде мати “юридична зацікавленість”, яка у теорії цивільного процесу вивчається з трояких позицій: зацікавленість як передумова права на звернення до суду цивільної юрисдикції; як підстава для відводу; як критерій, що визначає віднесення учасників цивільного судочинства до осіб, які беруть участь у справі[3, с. 17].

Головне зразу визначитися з тим, який термін слід вживати, при аналізі даної ознаки – інтерес чи зацікавленість, оскільки вчені стосовно аналізу вказаної ознаки вживають дані терміни як рівнозначні по своєму змісту. На нашу думку, тут варто погодитися з позицією, яка висловлюється у доктрині цивільного процесуального права, де “юридичний інтерес” або “юридична зацікавленість” використовуються як тотожні поняття для виокремлення такої групи осіб як особи, що беруть участь у справи. Зокрема, Н. О. Артебякіна, розглядаючи питання про співвідношення між собою понять “зацікавленість у справі” та “інтерес до справи” у контексті визначення критеріїв, за яким можна виділяти осіб, що беруть участь у справі приходить до висновку про тотожність вказаних понять [3, с. 18].

Якщо говорити про юридичну (процесуальну) зацікавленість, то її визначають як соціальну необхідність, яка базується на юридичних нормах та об’єктивно існує, що виражається у такому відношенні громадян та юридичних осіб, прокурора, органів державного управління та інших організацій до цивільної справи, при якому захист права чи охоронюваного законом інтересу, здійснення службових функцій та задоволення суспільного інтересу перебувають у залежності від рішення у даному процесі. Інакшими словами, юридична зацікавленість – це об’єктивно існуючий зв'язок між рішенням у даній справі та передбачуваними правами, обов’язками та охоронюваними законом інтересами особи[1, с. 50].

Хоча юридичний інтерес властивий всім особам, які беруть участь у розгляді цивільної справи, чим вони і відрізняються від інших учасників процесу, але для кожного суб’єкта, якому він властивий юридичний (процесуальний) інтерес проявляється по-різному. Саме тут важливе значення буде мати класифікація юридичного інтересу, що проводиться у теорії цивільного процесу.

У питаннях класифікації юридичного інтересу як ознаки, що виокремлює таку групу осіб як особи, що беруть участь в розгляді справи серед науковців не має єдності думок.

Т. В. Сахнова юридичну зацікавленість поділяє на два види – матеріально-правову та процесуальну, де, виходячи з об’єктивного значення інтересу, перша розуміється як винесення рішення певного змісту, що задовольняє вимоги сторони, а друга – інтерес до судового рішення як такого [4, с. 85]. Аналогічну класифікацію підтримує А. А. Мельников, який вказує, що матеріально-правова зацікавленість позивача виражається в отриманні того блага, яке його надасть рішення суду про задоволення позову. Саме цим обумовлений і процесуальний інтерес позивача, що полягає у винесенні судом рішення про задоволення позову. Матеріально-правовий інтерес відповідача полягає у встановленні судовим рішення відсутність у нього яких-небудь правових зобов’язань перед позивачем, а процесуальний – у винесенні рішення про відмову у задоволенні позову [5, с. 124].

Р. Є. Гукасян юридичний (процесуальний) інтерес поділяє за предметом, що підлягає захисту на матеріально-правовий та службовий або громадський. Матеріально-правовий інтерес проявляється в тому, що рішення суду у справі може вплинути на права та обов’язки сторін та третіх осіб. Ось чому вчений даний вид інтересу називає також і особистий інтерес. Службовий інтерес притаманний органам державного управління, оскільки їх вступ у процес пов'язаний із здійсненням службових функцій. Захист чужих прав та інтересів громадськими організаціями (наприклад, профспілками) показує прояв громадського інтересу.

Н. О. Артебякіна обґрунтувала та запропонувала закріпити на законодавчому рівні класифікацію юридичної зацікавленості на державну, громадську та особисту. Державна (службова) зацікавленість у розгляді цивільної справи – це заснований на законі намір прокурора, інших органів державної влади та місцевого самоврядування в отриманні певного правового результату в захист прав, свобод та законних інтересів громадян, невизначеного кола осіб, прав та інтересів держави, суб’єктів держави, муніципальних утворень при розгляді та вирішенні справи у порядку цивільного судочинства. Громадська зацікавленість у розгляді цивільної справи – заснований на законі намір організації або громадян, що беруть участь від свого імені у захисті прав та інтересів інших осіб, що охоплюється сферою їх професійної діяльності, в отриманні певного правового результату, що має настати у зв’язку із розглядом та вирішенням справи у порядку цивільного судочинства. Особиста (суб’єктивна) зацікавленість у розгляд цивільної справи – заснований на законі намір учасників справи в отриманні певного правового результату, який повинен знайти своє відображення у судовому рішенні, що безпосередньо зачіпає їх права, обов’язки та законні інтереси [3, с. 9-10].

Якщо підсумувати положення теорії цивільного процесу стосовно класифікації юридичного інтересу, то можна побачити, що переважна група вчених відстоює виділення матеріально-правового інтересу, який розуміється як відношення до цивільної справи, де рішення у ній буде безпосеПостановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Проводити наукові дослідження без чіткого понятійного апарату у методологічному плані надзвичайно важко. Особливо, якщо мова йде про таке поняття, яке дуже слабо опрацьовано на науковому рівні, де дискусії між науковцями тривають досих пір, набираючи нових обертів, які пропонують стару проблему розглядати під інакшим кутом зору.

Юридичний інтерес є традиційною категорією для цивільного процесуального права, вивчення якого буде сприяти виясненні завдань даної галузі права, розкривати зміст принципів цивільного процесу, що обумовлюють його динаміку, правильному застосуванні цивільних процесуальних норм та подальшого вдосконалення правового регулювання діяльності правоохоронних органів [1, с. 12].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами юридичного інтересу в цивільному судочинстві займалася незначна частина вчених. Найбільш ґрунтовною працею по даній проблематиці є монографічна робота Р. Є. Гукасяна “Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве”, яка була опублікована в Саратові у 1970 році. На сучасному етапі питаннями юридичного інтересу займалися такі вчені як Н. О. Артебякіна, О.В. Бобровник, Т. В. Сахнова, С. А. Чванкін тощо. Характерним є те, що деякі з вказаних вчених займалися питаннями юридичного інтересу не взагалі, а тільки стосовно окремих учасників цивільного судочинства. Зокрема, С. А. Чванкін займався питаннями юридичного інтересу судових представників у цивільній справі [2, с. 84].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є визначення змісту поняття юридичного інтересу та його класифікації на сучасному етапі, враховуючи різноманітні підходи, що висловлені у доктрині цивільного процесу.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Наявність юридичної зацікавленості (інтересу) у вирішенні справи виступає одною з визначальних ознак осіб, які беруть участь у вирішенні справи. Справа у тому, що саме по цій ознаці переважна маса вчених-процесуалістів проводить розподіл учасників процесу на дві великі групи: особи, які беруть участь у справі та інші учасники процесу (або як раніше вказували – особи, які сприяють розгляду цивільної справи). Проблема юридичного інтересу у доктрині цивільного процесу має надзвичайно важливе значення, оскільки з її вирішенням пов’язане теоретичне, методологічне та практичне значення.

Категорія “юридичного інтересу” була об’єктом вивчення багатьох науковців – як матеріалістів, так і процесуалістів. В контексті досліджуваного питання важливе значення буде мати “юридична зацікавленість”, яка у теорії цивільного процесу вивчається з трояких позицій: зацікавленість як передумова права на звернення до суду цивільної юрисдикції; як підстава для відводу; як критерій, що визначає віднесення учасників цивільного судочинства до осіб, які беруть участь у справі[3, с. 17].

Головне зразу визначитися з тим, який термін слід вживати, при аналізі даної ознаки – інтерес чи зацікавленість, оскільки вчені стосовно аналізу вказаної ознаки вживають дані терміни як рівнозначні по своєму змісту. На нашу думку, тут варто погодитися з позицією, яка висловлюється у доктрині цивільного процесуального права, де “юридичний інтерес” або “юридична зацікавленість” використовуються як тотожні поняття для виокремлення такої групи осіб як особи, що беруть участь у справи. Зокрема, Н. О. Артебякіна, розглядаючи питання про співвідношення між собою понять “зацікавленість у справі” та “інтерес до справи” у контексті визначення критеріїв, за яким можна виділяти осіб, що беруть участь у справі приходить до висновку про тотожність вказаних понять [3, с. 18].

Якщо говорити про юридичну (процесуальну) зацікавленість, то її визначають як соціальну необхідність, яка базується на юридичних нормах та об’єктивно існує, що виражається у такому відношенні громадян та юридичних осіб, прокурора, органів державного управління та інших організацій до цивільної справи, при якому захист права чи охоронюваного законом інтересу, здійснення службових функцій та задоволення суспільного інтересу перебувають у залежності від рішення у даному процесі. Інакшими словами, юридична зацікавленість – це об’єктивно існуючий зв'язок між рішенням у даній справі та передбачуваними правами, обов’язками та охоронюваними законом інтересами особи[1, с. 50].

Хоча юридичний інтерес властивий всім особам, які беруть участь у розгляді цивільної справи, чим вони і відрізняються від інших учасників процесу, але для кожного суб’єкта, якому він властивий юридичний (процесуальний) інтерес проявляється по-різному. Саме тут важливе значення буде мати класифікація юридичного інтересу, що проводиться у теорії цивільного процесу.

У питаннях класифікації юридичного інтересу як ознаки, що виокремлює таку групу осіб як особи, що беруть участь в розгляді справи серед науковців не має єдності думок.

Т. В. Сахнова юридичну зацікавленість поділяє на два види – матеріально-правову та процесуальну, де, виходячи з об’єктивного значення інтересу, перша розуміється як винесення рішення певного змісту, що задовольняє вимоги сторони, а друга – інтерес до судового рішення як такого [4, с. 85]. Аналогічну класифікацію підтримує А. А. Мельников, який вказує, що матеріально-правова зацікавленість позивача виражається в отриманні того блага, яке його надасть рішення суду про задоволення позову. Саме цим обумовлений і процесуальний інтерес позивача, що полягає у винесенні судом рішення про задоволення позову. Матеріально-правовий інтерес відповідача полягає у встановленні судовим рішення відсутність у нього яких-небудь правових зобов’язань перед позивачем, а процесуальний – у винесенні рішення про відмову у задоволенні позову [5, с. 124].

Р. Є. Гукасян юридичний (процесуальний) інтерес поділяє за предметом, що підлягає захисту на матеріально-правовий та службовий або громадський. Матеріально-правовий інтерес проявляється в тому, що рішення суду у справі може вплинути на права та обов’язки сторін та третіх осіб. Ось чому вчений даний вид інтересу називає також і особистий інтерес. Службовий інтерес притаманний органам державного управління, оскільки їх вступ у процес пов'язаний із здійсненням службових функцій. Захист чужих прав та інтересів громадськими організаціями (наприклад, профспілками) показує прояв громадського інтересу.

Н. О. Артебякіна обґрунтувала та запропонувала закріпити на законодавчому рівні класифікацію юридичної зацікавленості на державну, громадську та особисту. Державна (службова) зацікавленість у розгляді цивільної справи – це заснований на законі намір прокурора, інших органів державної влади та місцевого самоврядування в отриманні певного правового результату в захист прав, свобод та законних інтересів громадян, невизначеного кола осіб, прав та інтересів держави, суб’єктів держави, муніципальних утворень при розгляді та вирішенні справи у порядку цивільного судочинства. Громадська зацікавленість у розгляді цивільної справи – заснований на законі намір організації або громадян, що беруть участь від свого імені у захисті прав та інтересів інших осіб, що охоплюється сферою їх професійної діяльності, в отриманні певного правового результату, що має настати у зв’язку із розглядом та вирішенням справи у порядку цивільного судочинства. Особиста (суб’єктивна) зацікавленість у розгляд цивільної справи – заснований на законі намір учасників справи в отриманні певного правового результату, який повинен знайти своє відображення у судовому рішенні, що безпосередньо зачіпає їх права, обов’язки та законні інтереси [3, с. 9-10]. редньо впливати на матеріальні права та обов’язки, а також законні інтереси учасників цивільного процесу. Матеріально-правовий інтерес за більшістю поглядів учених притаманний сторонам та третім особам як тим суб’єктам, що є учасниками матеріальних відносин, які є предметом судового розгляду. Саме дані суб’єкти входять до групи “осіб, які беруть участь у справі”. Причому вказується, що треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору мають матеріально-правовий інтерес, але опосередкований, оскільки вони зацікавлені у захисті своїх матеріальних прав та інтересів не на тепер, а на майбутнє, де сторона справи може звернутися до них із регресним позовом [6, с. 11]. Отже, матеріально-правовий інтерес – це такий інтерес, який виражається у безпосередньому або опосередкованому захисті суб’єктивних матеріальних прав, свобод та законних інтересів суб’єктів матеріальних відносин, які є предметом судового розгляду по цивільній справі.

Щодо іншого виду інтересу, який протиставляється матеріально-правовому та властивий для інших суб’єктів, що входять до числа “осіб, які беруть участь у справі”, то, на нашу думку, варто підтримати позицію тих вчених, які виділяють процесуально-правовий інтерес. Зауваження Р. Є. Гукасяна, що матеріально-правовий інтерес також є процесуальним не зовсім можна вважати вдалим, так як те визначення матеріально-правового інтересу, що побутує наразі не виводить дану категорію за межі цивільного процесу, а тільки підкреслює характер тих прав, які будуть захищатися за правилами цивільного судочинства. В той час як процесуально-правова зацікавленість виражається у тому, що окремі суб’єкти з групи “осіб, які беруть участь у справі” зацікавлені у винесенні рішення по цивільній справі. Але їх зацікавленість не базується на необхідності захисту своїх суб’єктивних матеріальних прав, свобод та інтересів. Вона може бути обумовлена характером виконуваних посадових функцій (державна зацікавленість), інтересами певної соціальної спільноти (громадська зацікавленість) або інтересами захисту чужих прав та свобод. Таким чином, процесуально-правовий інтерес – це такий інтерес, який виражається у винесенні рішення по цивільній справі.

Як зазначає Т. В. Сахнова у доктрині цивільного процесуального права, не дивлячись на слабу розробленість проблеми інтересу та зацікавленості, визнання отримали два висновки: юридичний інтерес поділяється на матеріально-правовий та процесуальний [4, с. 84-85].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.Отже, якщо підсумувати весь вище вказаний матеріал, то можна зробити наступний висновок: юридичний інтерес, який характеризує осіб, що беруть участь у справі поділяється на два види: матеріально-правовий та процесуально-правовий, де перший притаманний сторонам та третім особам, а другий – всім іншим учасникам процесу, що входять до групи осіб, які беруть участь у справі

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com