image

Як із закарпатського воротаря Овсієнка зробили нападника?

Досвідчений воротар Володимир Овсієнко у інтерв’ю Football.ua розповів про виступ у «Шпартакуші» з Ніредьгази, а також про те, чим живе сучасний чемпіонат Угорщини і за яких обставин Володимир вперше у професіональній кар’єрі зняв воротарські рукавички і пішов у напад.

Досвідчений воротар Володимир Овсієнко у інтерв’ю Football.ua розповів про виступ у «Шпартакуші» з Ніредьгази, а також про те, чим живе сучасний чемпіонат Угорщини і за яких обставин Володимир вперше у професіональній кар’єрі зняв воротарські рукавички і пішов у напад.

Вихованця закарпатського футболу Володимира Овсієнка добре пам’ятають в Україні вболівальники багатьох клубів. Упродовж своєї української кар’єри, яка розпочиналася в ужгородському Закарпатті, він встиг побувати у складі київського ЦСКА, житомирського Полісся, харківського Металіста, ПФК Олександрія, київської Оболоні, охтирського Нафтовика-Укрнафти.

Останніми ж роками Володимир виступає в Угорщині, разом із клубом Шпартакуш із міста Ньїредьгази пробившись до вищої місцевої ліги. А напередодні нашої розмови 36-річний голкіпер пережив дуже незвичний досвід, в інтересах команди вийшовши на матч з Пакшем у полі й гідно відігравши 82 хвилини.

Про це, а також про історичне місце для збірної України, «угорського Мессі» та все, чим живе сучасний чемпіонат Угорщини, ми поговорили з Володимиром Овсієнком.

 

Йшов у Шпартакуш, знаючи, що буду запасним воротарем. Але свій ігровий час отримую

– Пане Володимире, останнім вашим клубом у професіональному українському футболі був ПФК Олександрія. З того часу про вас нічого не було чути на батьківщині, але минулого літа ми дізналися, що ви зі своєю угорською командою вийшли до вищої ліги.

– Почалося все ще коли я грав за охтирський Нафтовик-Укрнафта. Вперше мене запросили в Угорщину взимку 2010 року на друге коло, я підписав 2-річний контракт, але, на жаль, Шпартакуш за підсумками сезону вилетів із вищої ліги. Хоча за друге коло ми набрали 17 очок (для порівняння, у першому – всього 10), на фініші нам не вистачило одного-двох очок, щоб залишитися. Ньїредьгазці вилетіли до нижчої ліги, тож за спільною згодою я покинув команду.

На той час у мене з’явилася пропозиція від ПФК Олександрія – тренером воротарів там був Андрій Ковтун, з яким у мене дуже хороші стосунки, а головним тренером – Володимир Шаран (зараз, до слова, вони знову працюють у цій команді). Тож із Ньїредьгази я перебрався в Олександрію й провів там хороші півтора роки. Але потім, коли Шарана звільнили, прийшов Буряк, і багато гравців залишилися без роботи. Певний час я провів вдома, на Закарпатті грав рік за ФК Середнє, а ще місяців три пропрацював у СДЮШОР з молодими воротарями. І тут мене застало повторне запрошення із Ньїредьгази.

У Шпартакуші на той час головним тренером став Янош Брекк, який знав мене ще з тих часів, коли я вперше грав за цю команду. Команда була в одній із зон другої угорської ліги, де якраз проводили реформу з її об’єднання. Щоб Шпартакуш залишився у ній на наступний сезон – треба було посідати місце не нижче п’ятого. Так воно у підсумку й сталося.

– Побутує думка, що віковому легіонерові набагато важче знайти нову команду…

– Мене відразу запрошували як запасного воротаря. У Шпартакуші був (і є зараз) Янош Балог – голкіпер, який виступав за шотландський Хартс і збірну Угорщини. Є молоді воротарі. Тож мене запрошували як чоловіка, який, коли, не дай Боже, щось станеться з першим номером – червона картка або травма, зможе зі спокійною душею його замінити.

– Роль запасного воротаря – дуже специфічна. Всі ми пам’ятаємо, наприклад, ван дер Гоува, який прийшов в МЮ ветераном і провів там ще багато сезонів. А як вам давалася ця робота – з точки зору психологічної, фізичної готовності? Не хотілося поборотися за постійну ігрову практику?

– От, до речі, з ігровою практикою у мене все в порядку: в Угорщині грається відразу три турніри – чемпіонат, кубок і кубок ліги. Тож кожен воротар може знайти собі роботу – перший номер грає у чемпіонаті, а я можу отримати ігрову практику в кубкових турнірах.

– Інфраструктура, фінанси, ставлення до професіонального футболу в Угорщині суттєво відрізняються від України?

– Звичайно. Я можу порівнювати, скажімо, з ПФК Олександрія, де у нашому розпорядженні була база з розкішними полями. Та й у інших вітчизняних клубах інфраструктура уже підтягнута до більш високих стандартів. В Угорщині, на жаль, ще тільки починають її підтягувати до такого рівня. Приміром, ми у Шпартакуші маємо одне поле зі штучним покриттям і два – з натуральним. У багатьох інших і цього нема, тож Україна в цьому плані на крок попереду.

– А як щодо грандів – історичний фаворит Ференцварош і Дебрецен, який виділявся в останнє десятиліття, виділяються на фоні інших?

– Так, вони тримають марку. З ними завжди дуже важко грати, та й, як клуби, вони досить потужні.

– Серед мов наших сусідніх країн угорська – одна із найтяжчих. Як ви освоювалися з нею у побуті, швидко знайшли порозуміння з одноклубниками?

– Річ у тім, що я досконало володію угорською з дитинства. Так вільно, як я з вами розмовляю українською, я можу розмовляти й угорською. У мене тато – українець, а мати – угорка.

 

У кубку нам перейшла дорогукоманда Микуляка, Корнутяка та Боднара

– Не так часто перетинаються Україна й Угорщина в футболі. Наші збірні не грали між собою з початку 90-х, а із клубів, здається, лише Дебрецен за останні років десять грав із Шахтарем і Металістом в єврокубках. А загалом, якщо порівнювати футбол наших держав, різниця велика?

– Однозначно. В Україні одночасно поєднуються швидкість, техніка, боротьба, а в Угорщині немає чітко вираженого стилю. Провідні клуби – Відеотон, Ференцварош, Дебрецен – грають і швидко, і технічно, і агресивно, у стилі, близькому до українського. Інші – такі середнячки, як ми – просто борються, б’ються.

– Раніше, наскільки я знаю, з фінансами в угорському чемпіонаті було не дуже добре – навіть доходило до анекдотичних ситуацій, коли в газетах розміщувалися об’яви для бажаючих «придбати клуб недорого». Зараз угорська ліга міцно стоїть на ногах?

– З українською Прем’єр-лігою потягатися важко, але тут стабільніше.

– Тим не менш, багато угорських гравців грають у зарубіжних чемпіонатах, а наших – одиниці… З чим це пов’язано?

– Напевно, у них більш налагоджений дитячо-юнацький футбол, та й ближче до Європи, більше зарубіжних агентів приїздять дивитися на гравців. Практично на кожному матчі є фахівці, які спостерігають за місцевим чемпіонатом.

– Ви встигли пограти у трьох лігах Угорщини. Між ними дуже суттєва різниця?

– Не сказав би. У всіх лігах однаково треба викладатися. Звісно, гранди набагато вищі класом за всіма показниками, але такої великої різниці нема. Це не так, як в Україні, де є клуби, які проходять у весняний плей-оф єврокубків.

– Ну, для прикладу, минулого сезону в чвертьфіналі Кубка України було чотири клуби із нижчих ліг… Угорські клуби нижчих ліг конкурентоздатні на фоні еліти?

– Так, ми ось поступилися в кубку команді третьої ліги. І ця команда із міста Кішварда (за неї грають Владислав Микуляк з Ужгорода і Володимир Корнутяк із Чопа) вийшла зараз у чвертьфінал Кубка Угорщини.

 

Про те, щоб тренер Герти Дардаі залишився у збірній, мріяла вся Угорщина

– Справжньою легендою угорського чемпіонату 90-х є українець Ніченко, який там багато забивав, здобув чимало титулів. Його там настільки поважають, що, кажуть, на його честь було названо навіть окремий сорт вина…

– До слова, не так давно його бачив – коли ми грали проти Дьйора, познайомилися, перекинулися кількома словами перед матчем. І коли мені треба було виходити на розминку, він сказав: «Не буду тобі бажати удачі – вже після гри». І так вийшло, що я вийшов на заміну, бо погано стало нашому основному воротареві. Ми боролися до останнього, але поступилися на один гол. Після гри переглянулися, потиснули один одному руки. Кажу йому: «От бачите, не побажали мені удачі – ось я один м’яч і пропустив»:)

– Якщо ми вже говоримо про українських футболістів, то з чим пов’язано те, що в чемпіонаті Угорщини стає більше наших легіонерів?

– Напевно, це через тяжку ситуацію в нашій країні. Ще два роки тому важко було б уявити, щоб гравець української Прем’єр-ліги захотів перебратися в угорську.

– Наразі, окрім вас, у найвищій угорській лізі є тільки один гравець – вихованець Динамо Єфремов. Як у нього справи?

– Ми їх обіграли вдома, і він тоді виходив на заміну. Якогось враження скласти не можу, тому що мало бачив його в грі. Знаю, що в його команді – Халадаш – італійські інвестори, і зараз туди прийшло багато новачків.

– Екс-лаціале Томмазо Роккі із того-таки Халадаша – найгучніше ім’я угорської ліги?

– Так, це найбільша зірка. Мені було дуже цікаво за ним спостерігати – один із найцікавіших гравців, яких тут доводилося бачити. До того ж, судячи з відгуків преси, він – один із тих, хто найбільше віддається грі, підказує молодим. У цьому плані ним дуже задоволені.

– В Угорщині не так давно був іще один італієць – етнічний українець П’єтро Верховод, чемпіон світу й переможець Ліги чемпіонів. Кажуть, він уже залишив Гонвед?

– Так, там уже начебто нового італійця призначили. Верховод пропрацював недовго.

– Як справи в уродженця Ужгорода Комана? Після Сампдорії та Монако він опинився у Росії, а нині взагалі без клубу…

– Він повернувся в Угорщину й буде виступати за Діошдьйор. Володимир свого часу викликався у збірну, але відколи на чолі національної команди Угорщини з’явився Пал Дардаі – Комана там ще не було.

– До речі, як угорці поставилися до того, що головний тренер їхньої збірної паралельно працює з німецькою Гертою?

– Це була велика дилема як для самого Дардаі, так і для цілої країни. Наскільки знаю, Герта довго не давала згоди на сумісництво, але, так як він є відомим ветераном берлінців, у підсумку він отримав дозвіл працювати на двох посадах одночасно. З ним пов’язують великі надії на розвиток угорського футболу.

– Експеримент із легендарним німцем Маттеусом на чолі збірної угорцям не сподобався?

– Я тоді ще виступав в Україні, тому не можу оцінити.

 

Ньїредьгаза і зараз пам’ятає матч Угорщина – Україна 1992 року

– Взагалі, сторонні спостерігачі в угорському чемпіонаті пам’ятають за 90-ми сильні сезони Ференцвароша, а за 2000-ми – Дебрецена. Проте нині на чолі – Відеотон, Діошдьйор. За рахунок чого піднялися нові гранди й чому опустилися визнані авторитети?

– В нинішньому сезоні ще боротьба вся попереду, і я не став би виключати, що на вершині турнірної таблиці відбудуться значні зміни.

Щодо фаворитів. Відеотон вважається досить багатим і амбітним клубом. У нього іспанський тренер, у складі багато легіонерів, в тому числі – й тих, хто пограв у Примері. Вони можуть собі дозволити хороших гравців. У Діошдьйора багато хороших сербських легіонерів, плюс – сильний тренер Сивич. Багато гравців, які з ним працювали, у тому числі – мій одноклубник Зоран Костич, дуже добре про нього відгукуються. А Ференцварош і Дебрецен також мають свої козирі – це доволі сильні команди.

– Як на фоні лідерів виглядає Шпартакуш?

– Ми тільки-но вийшли у вищу лігу, тому зараз завдання – залишитися, а там побачимо. Спонсор у нас – Балінт Ревес, власник великої логістичної компанії. Зараз клуб підписав з керівництвом міста Ньїредьгази угоду про спільну підтримку футболу, тож стосовно фінансів Шпартакуш стабільний.

– Цікавий історичний факт: саме на тому стадіоні, на якому виступає ваша команда, у 1992 році було зіграно перший європейський виїзний матч національної команди України. І, до слова, форвард Леоненко заробив там перше вилучення в історії нашої збірної. У Ньїредьгазі пам’ятають, що на їхньому стадіоні відбувався майже 23 роки тому такий міжнародний поєдинок?

– Знають, пам’ятають. Навіть адміністратор нашої команди, мій тренер воротарів були присутні на тому матчі. З того часу стадіон «Вароші» («Міський») кілька разів реконструювали, добудували трибуну. Але той матч залишається доволі пам’ятним для його історії.

– Якось доводилося дивитися кілька матчів чемпіонату Угорщини, і вразили дві речі – невелика відвідуваність і тиша на стадіоні. Різкий контраст порівняно із європейськими чемпіонатами…

– Так, є така проблема. Зараз ось Ференцварош побудував новий чарівний стадіон – там приходить більше 10 тисяч.

– Ну, це ж столиця все-таки…

– Але є приклад Діошдьйора – там така атмосфера, що аж мурашки по шкірі йдуть. Так співають, так несамовито підтримують свою команду – що просто «фінал»… У нас, у Ньїредьгазі, ходить по 4-5 тисяч, а то й менше.

– А з якими видами спорту в Угорщині футбол бореться за популярність?

– Передовсім, це жіночий гандбол. Команда Дьйорі ЕТО два роки поспіль вигравала жіночу Лігу чемпіонів. Чоловічий гандбол теж популярний.

 

Доводилося грати проти "угорського Мессі". Але куди він зараз подівся – навіть не знаю

– В Україні було не так багато угорських легіонерів. А де вони зараз, чим займаються?

– Екс-динамівець Ласло Боднар зараз травмований, але хоче ще грати. Повернувся у ту Кішварду, яка нас обіграла на кубок.

– А Балаш Фаркаш, якого Сабо називав «угорським Мессі»?

– Навіть не знаю, де він зараз. Коли я вперше приходив у цей чемпіонат, він був у Відеотоні, грав ще проти нього. Потім пробував себе в Дебрецені, Дьйорі ЕТО.

– А Жолт Нодь, який в Україні встиг пограти за Олександрію, вінницьку Ниву, Закарпаття та Чорноморець?

– Пам’ятаю його – доводилося грати один проти одного і в Україні, і в Угорщині. Зараз він грає у другій лізі – можна сказати, дограє.

– Повертаючись до вашої нинішньої команди, екс-гравець Хартс і збірної Угорщини Балог – її найвідоміше ім’я?

– Напевно, так. Але зараз до нас прибуло біля десятка новачків, серед яких – і досвідчені. Наприклад, Предраг Бошняк, який пограв у Ференцвароші, запрошувався у збірну. Є латвієць Денис Івановс, який за збірну своєї країни біля 60 матчів зіграв. Міхаель Ковачевич, який багато років провів у Данді Юнайтед, виступав у п’яти різних чемпіонатах. Двоє словаків – Юрай Галенар (125 голів у місцевому чемпіонаті, це рекорд) та Ігор Жофчак (екс-капітан Слована). Тобто, підбираються досить серйозні імена.

– З вашої розповіді я зрозумів, що Ньїредьгаза Шпартакуш серйозно налаштовується на друге коло. На що можете сподіватися, маючи наразі 15 очок після 17 матчів?

– Спробуємо закріпитися у вищій лізі. Ось недавно потрясаючий матч провели: маючи вісім польових гравців, трьох воротарів і трьох юніорів, зіграли в гостях внічию із сильним Пакшем, причому, проти «атомників» я відіграв 82 хвилини на позиції форварда! Можу сказати, що телефон мій розривався, всі вітали з таким несподіваним успіхом:) А суперники були шоковані, адже могли б у випадку успіху замахнутися ледь не на третє місце.

– Чому вас навчили роки, проведені в угорському футболі? Що там є такого, чого, можливо, і нам варто було б повчитися?

– Це хороші роки, мені цікаво працювати у цьому клубі. Намагаюся приносити йому користь на своєму місці, хай навіть граючи вперше в житті форварда:) А стосовно того, чому повчитися – в Україні, на мою думку, досить сильний футбол, і у нас багато чому можна повчитися.

– В Угорщині вже прижилися настільки, що там і залишитеся?

– Не знаю. У мене контракт підписаний за системою «1+1», тобто, влітку будемо сідати і його переглядати. На даний час, наскільки я знаю, керівництво, головний тренер і тренер воротарів задоволені моєю роботою, тож десь на півтора року я ще залишуся там.

 

Артур Валерко, Football.ua

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com