VII Срібний Татош: Триденне Середньовіччя у закарпатському Чинадієві (ФОТО)

 

«Срібний Татош-2018» усьоме зібрав представників клубів історичних реконструкцій з України та кількох європейських країн і відтворив у Чинадієві атмосферу Середньовіччя.

Наразі це єдиний закарпатський триденний фестиваль, об’єднаний певною тематикою, яка дотримана в усіх елементах: одязі учасників, локаціях, ярмарку навколо замку і навіть кулінарній частині. Програма «Срібного Татоша» щороку зазнає мінімальних змін, але основний кістяк залишається незмінним: бої лицарів, літературна частина, музична, а ще неодмінно дитяча програма. Традиційними стають лучні турніри, турнір з петанку, квести, кінні виступи. Організатори роблять усе для того, аби відтворити навколо замку Сент-Міклош атмосферу Середньовіччя. А для цього важливе навіть стилізоване наметове містечко, у якому відпочивають лицарі, їхні дружини, ремісники, музики, спостерігаючи за якими, на мить забуваєш про сучасність.

Лицарська джойстра, бугурти і бій між двома леді

Цьогоріч на «Срібний Татош» приїхали представники 10 клубів історичного фехтування та реконструкції з п’яти країн Європи. У боях взяли участь понад 30 лицарів, а загалом на фест з’їхалася майже сотня реконструкторів. Чи не найбільше захоплених вигуків у глядачів «Татоша» викликали показові масові бої – бугурти. Емоції просто зашкалювали під час змагань на ресталищі.  

«Фестиваль середньовічної культури цього року поповнився новими учасниками, а також розширилася кінна показова програма. У суботу тривало відтворення лицарського змагання, коли лицарі не билися за даму, а демонстрували перед нею свої вміння, списом підбираючи хустину, рубаючи капусту, рубаючи середньовічний тренувальний пристрій сарацин. Глядачі могли переконатися у силі вершників, і що в цьому є краса, грація. Під час третього дня можна було побачити класичну лицарську джойстру, коли два вершники стикаються списами. Крім цього, тривав жіночий бій між двома леді – представницею київського клубу «Айнабера» та ужгородкою, яка нині проживає в Одесі і представляє тамтешній клуб», - розповів один із організаторів, герольд фестивалю Олександр Шершун. 

Те, що фестиваль триденний, суттєво відрізняє його від інших закарпатських фестів. При чому перший день на «Татоші» був практично повноцінний завдяки лицарським боям, майстер-класам, фаєршоу. Організатори запевняють, що не відмовляться від триденного формату і в майбутньому, однак будуть вдосконалювати програму, оскільки щороку вбачають у ній певні недоліки, хоч як не стараються усунути їх напередодні фесту.

«На сьомий фестиваль ми завчасно готували різну програму, працювали над нею, аби вона тривала як певний механізм, але все одно наступили на ті ж граблі. На заваді стає переважно людський фактор. Масштаби фестивалю щоразу зростають, щоправда не у розумінні відвідувачів, а в плані розміщення локацій, тематичних частин, які досить складно контролювати. Однак нам дуже допомагають волонтери, а також добрі знайомі, друзі. Цього року до нас доїхало трохи менше учасників, але через об’єктивні обставини – відсутність квитків у зв’язку з вихідними, святом Трійці. Це трохи порушило плани, бо фестиваль мав бути найбільш масштабним», - розповів організатор фестивалю Юрій Славік.

Замок оживає завдяки «Срібному Татошу»

З самого початку фестивалю і донині його незмінною локацією є замок Сент-Міклош у Чинадієві. Варто зазначити, що навколо цієї середньовічної споруди відбувається чимало подій, і всі вони дуже логічно поєднуються з архітектурною спорудою: фестиваль квітів, фестивалі музики. Замок оживає завдяки таким подіям, переконаний його орендар Йосип Бартош, тож підтримує пропозиції й організаторів фесту «Срібний Татош» щодо розширення локацій і програми. Цього року завдяки підтримці угорського фонду для замку змогли купити коней, почали будувати трибуну, аби було комфортніше спостерігати за поєдинками. У планах орендаря – облаштування парку, підсилення фундаменту замку, доведення споруди до стану музею. До речі, під час відкриття третього фестивального дня голова селищної ради Чинадієва Іван Мошак зазначив, що саме завдяки орендарю і його дружині за 15 років замок перетворився із занедбаної фортеці у духовний і культурний центр нашого краю.

«Історична реконструкція цікавить не всіх людей, не всі розуміють її значення. Ми бачимо в цьому вияв культури. Замок отримує дуже багато від такого фестивалю. Найважливіше – що відвідувачі починають замислюватися над тим, для чого ці замки», - вважає орендар Сент-Міклоша Йосип Бартош.

Невід’ємною складовою фестивалю є волонтери. На них тримаються розваги, особливо дитячі, вони ж допомагають у координації фестивалю, слідкують за територією тощо.

«Залучати волонтерів ми розпочали 2 роки тому. Щороку отримуємо заявки з різних куточків України. Цього року було волонтерів удвічі менше, ніж торік, близько 20, але на якості роботи це ніяк не позначилося. Є лідери груп, які відповідають за певні ділянки роботи, наприклад, екобригада, яка займається очисткою території, а ще хлопці, які відповідають за ресталище, за харчування, тобто внутрішній світ фестивалю дуже насичений», - розповів один із організаторів фестивалю, керівник волонтерської частини Павло Худіш.   

Історична реконструкція як стиль життя

Закарпаття на «Срібному Татоші» було представлено досить чисельною командою під назвою «Орден Святого Миколая». Резиденцією ордену є замок Сент-Міклош, утім команда представлена двома ротами – Святого Юрія, що базується в Ужгороді і Святого Мартіна, що знаходиться у Мукачеві. Одна частина бойова, інша – ні. Загалом орден об’єднує близько 25 членів. З-поміж них найкраще б’ються Роберт Чабіна і Роман Гайдалбахер. Хлопці готуються до боїв на Закарпатті, мають тут тренувальні бази, до яких запрошують молодь. Підстави для розвитку такого спорту є, навіть підтримка держави, оскільки минулого року Міністерство молоді і спорту офіційно визнало середньовічний бій видом спорту.

Організувати бойову частину перших фестивалів «Срібний Татош» свого часу допомагали учасники львівського клубу історичних реконструкцій «Чорна Галич», які щороку підтримують фестиваль, і цьогоріч стали його учасниками. До речі, у їхній команді чимало діток, які вже з перших років свого життя стають активними часниками клубу. І дорослі, й малеча одягнені у середньовічне вбрання, проживали у відповідних наметах, чим привертали увагу туристів під час фесту. Утім для самих учасників клубу подібний фестиваль – набагато більше, ніж просто забава.

«Навчитися лицарським боям нескладно, але щоб зрозуміти суть лицарства, потрібно багато часу. На першому-другому фестивалі це важко зрозуміти. Має пройти хоч рік, аби людина почувалася комфортно. А щоб вжитися у роль, потрібно багато часу. Для мене важливі не тільки бої, а й участь, передусім історія. Люди приїхали подивитися на бої, а учасники приїхали, бо тут є замок, певна історія, з ним пов’язана. А вже хто як себе реалізовує: хтось ремісник, лицар, лучник тощо», - розповів один з учасників клубу «Чорна Галич» Ярема Іванців. У житті він займається столярною справою й історичними реконструкціями. Загалом у команді близько 30 осіб, хоча на подібні фестивалі їздять не всі. Тренуються хлопці й дівчата у Львові, у спеціальних залах. Обладунки купують. До речі, на території середньовічного ярмарку також можна було придбати зброю й одяг лицаря. За шолом просили від тисячі до трьох тисяч гривень, рукавиці коштували тисячу, а дерев’яний меч – від сотні й більше, залежно від розмірів.

«З-поміж українських фестів цей фестиваль гарний, він невеликий, але атмосферний. Люди люблять приїжджати, бо тут душевно. І тут гарний рівень боїв. Цього року трохи менший табір, але все одно гарно, організатори стараються розвивати програму і це видно», - зазначив Ярема Іванців.

Щороку наприкінці травня «Срібний Татош» приваблює до Сент-Міклоша поціновувачів середньовічної культури. Безумовно, не все задумане вдається здійснити, скептики вбачатимуть у цьому фесті чимало недоліків, і це природно, цьому є безліч причин. Однак попри все для Закарпаття подібний фестиваль неабияк важливий, бо він демонструє зовсім інший тип відпочинку, де ключовим є не культ їжі чи напою, а відтворення минувшини і збереження культури.

 

Наталія Толочко