Туризм європейського рівня на Закарпатті можливий лише через якісний сервіс, правове поле та комплексний підхід, - Наталія Штефуца
<p><b>Літній туристичний сезон-2020 – період глибокої кризи, нових можливостей та переосмислення суті подорожей та напрямків, як таких. Кожна країна та регіон пережив його по-своєму, але через закриття кордонів та обмеження пересування Європою західні області стали популярними серед українців. У Закарпатській ОДА озвучили проміжкові цифри: туристичний збір до місцевих бюджетів улітку зріс на майже 12% порівняно з аналогічним періодом 2019-го. Йдеться саме про внутрішній туризм – підкорювати гірські вершини, смакувати закарпатську кухню та оздоровлюватися до нас приїхали жителі різних куточків України.</b></p>
Чи можна вважати літній сезон-2020 вдалим для закарпатського туризму та чому без комплексної стратегії розвитку зробити з нашої області відпочинкову мекку не вийде, говоримо із засновницею закарпатського туроператора Transcarpathia Tour, авторкою популярного туристичного відеоблогу Аkurat Закарпаття Наталкою Штефуцою.
Відремонтовані дороги – це основа, зараз треба працювати над туристичною інфраструктурою
Наталю, у твоїх проектах завжди є слоган «Відкрий для себе Закарпаття». Почнімо з хорошого – ти побачила позитивні зрушення в туристичній сфері цього літа?
Однозначно так! І хоча я завжди вважала, що закликаю відкривати для себе Закарпаття, насамперед, жителів інших областей України та закордону, виявилось, що актуальним він є і для більшості самих закарпатців! Тисячі закарпатців цьогоріч не поїхали на море, але вперше підкорили Говерлу та побували на Синевирі, дісталися Шипота і знайшли нарешті час відвідати буйволині та оленячі ферми. Враховуючи специфіку весни і літа, карантин і Covid, депресивні настрої, дуже важливо було підняти локальний патріотизм – заохотити вивчати, побачити і пишатися своїм!
З позитивів – точно дороги. Радію, бо нарешті можна швидко та комфортно дістатися основних напрямків та у віддалені райони. Ремонти тривають, а це значить, що область нарешті на шляху до повноцінної мережі автошляхів, а потік гостей збільшуватиметься у кожному районі.
Ну і не менш важливо – про туризм на Закарпатті нарешті почали говорити. З’явилось чітке розуміння, що для області – це стратегічний напрямок, створюються асоціації, відкриті платформи для обговорення. І це прекрасно.
А як від розмов перейти до конкретних справ?
Лише комплексним і покроковим підходом. 2 роки тому ми в Transcarpathia Tour відмінили популярний тур на Хустщину, де є кілька цікавих фермерських господарств, бо перевізники просто відмовлялись везти туристичні групи через вщент розбиті дороги. Зараз дороги відремонтовані. Але це перший етап. Треба працювати над повноцінною туристичною інфраструктурою - під’їзди до туристичних об’єктів, великі облаштовані парковки для автобусів та легкових автівок, інформаційні центри, оглядові майданчики, та навіть елементарні вказівники.
Без якісного маркетингу і просування бренду Закарпаття втрачають усі
Хто має просувати локальний туризм у першу чергу – країна, область, місцеві громади?
Якщо буде державна програма – великий бонус. Бо на практиці це означає, що у стратегії розвитку країни Закарпаття буде позиціонуватися, як важливий центр туризму. Отже зросте фінансування, з’явиться відшліфоване правове поле та якісні закони, гарантії для інвестора. Нарешті зрушить проблема логістичної відрізаності області від решти країни – до нас поїдуть швидкісні потяги, запрацює аеропорт, відновиться сполучення з Угорщиною та Словаччиною. Бо поки, давайте дивитися правді в очі, ми залишаємося фактично відрізаними, будучи у самому центрі Європи.
Якщо просуванням бренду Закарпаття системно займеться область – це теж велика і потрібна робота. Значить буде співпрацювати місцевий бізнес, формуватися та підсилюватися туристичні асоціації, розвиватися крафтове виробництво. Була цього літа кілька разів з робочими поїздками на Франківщині, реально помітила, як комплексно запрацював туризм. Знову ж таки, через те, що там його розвивають, як один з головних напрямків, тому що там є інвестори, великі об’єкти. Відповідно і все решта – дороги, вбиральні, паркінги, сервіс.
Зелений туризм, маленькі виробництва та цікаві локації, вказівники та локальні зручні маршрути – це завдання для більшості ОТГ області. Для них туризм – це власний імідж, наповнення місцевих бюджетів, грантові та інвестиційні проекти.
Точно знаю одне: без якісного маркетингу і просування бренду Закарпаття втрачають усі! Ми не Туреччина з великими готелями і налагодженим мас-маркет туризмом, але чому не можемо прагнути досвіду Швейцарії – з її еко-сільським господарством, колоритним зеленим туризмом? Зрозуміло, що нам поки далеко до її рівня розвитку і ментальності, але є проекти, з яких можна стартувати тут і зараз, розвивати хорошу справу і чесно заробляти, втілювати досвід найкращих!
Чи означає комплексний підхід, про який ти говориш, повну легалізацію сфери?
Поза сумнівом! Завжди кажу, коли працює туроператор, це класичний туризм, і заробляють усі – перевізники, фермери, до яких везуть на екскурсії та дегустації, готелі, де живуть гості, туристичний збір наповнює місцеві бюджети. Але для цього треба працювати по-білому, у правому полі, з ліцензіями, угодами, офіційними розрахунками. А це поки неможливо, бо велика частина туристичного бізнесу залишається в тіні. Хоча, знову ж таки, для європейців придбати відпочинковий тур – це взагалі єдиний варіант приїздити на Закарпаття.
До речі, про європейців. Зараз взагалі доцільно говорити про туризм зовнішній?
Цьогоріч ми зосередилися на внутрішньому. Але з власного досвіду знаю: ми можемо бути цікаві європейцям! Якраз у перший рік запуску Transcarpathia Tour ми орієнтувалися на іноземців. У туроператорі були зацікавлені більше туристи з Угорщини, Данії, Німеччини. Для них офіційний супровід – це, у першу чергу, безпека. Від трансферу з аеропорту в Будапешті до проходження кордону та страховки від нещасних випадків. Хоча кордон – це окрема розмова і біль чи не кожного, хто його перетинає. Сервіс, ставлення до гостей, інфраструктура… Як і сміття на берегах річок, звалища біля туристичних локацій шокують іноземців більше за ями на дорогах та відсутність комфорту.
Зараз Transcarpathia Tour на паузі. Туроператор виявився непотрібним на внутрішньому ринку?
Насправді за 3 роки активної роботи я зрозуміла – розвиток неможливий без легалізації сфери туризму. Наведу приклад. У 2017-му ми організували доступний тур на Говерлу. Лояльна цінова політика, комфортабельні автобуси з кондиціонерами та культурними водіями, професійні ліцензовані гіди, навіть дощовики та страховка входили у вартість. Але буквально за місяць, побачивши популярність і завантаженість туру, його почали копіювати місцеві ділки. Кажу саме так, бо інакше це назвати не можу – люди, які переобладнали вантажні мікроавтобуси, перебили професійних гідів, так-сяк проводячи екскурсії самотужки, пропонували низький сервіс за нижчу вартість відтягли частину подорожувальників на себе. І зрештою саме цей концепт підкорення Говерли зійшов нанівець – бо турист залишався незадоволеним низькою якістю послуг. Таке було б просто неможливо у сусідніх країнах, де є контроль, ліцензування, вимоги до технічного стану туристичного транспорту, сувора сертифікація гідів.
Туризм європейського рівня – це сервіс, правове поле та комплексний підхід
Знову повертаємося до комплексної стратегії…
Або так, або рух по замкненому колу. У нас купа крутих напрямків, оздоровлення та рекреація, можливість розвитку кінних та веломаршрутів, але ті ж безпечні траси та прокат велосипедів, сервіс і все інше має бути продуманим, якісним! Не просто приїхала людина, яка йде собі в гори собі, і нікому нема діла чи отримує вона потрібну послугу, навіть за дрібним запитом. Я жартома називаю це «диким» туризмом, який має затребуваність і право на життя. Але коли відбувається масово, перетворюється на безлад.
Чому досі Закарпаття туристичне було поза увагою держави – нема потужних пілотних проектів, новітніх кластерів, інвестиційних програм?
Усе просто – про це ніхто не говорив достатньо голосно, не займався цим питанням, не відстоював. Наші еліти лобіювали винятково свої бізнес-інтереси. Як на мене, ця проблема виникла не через якусь змову. Причина у банальному небажанні і бездіяльності.
Щоб масово запустити туризм, треба вирішувати глобальні питання. У нас є люди, які багато зробили, щоб сфера розвивалась, але має бути державне рішення та стратегія.
Перші кроки для поштовху розвитку туризму?
Скажімо так, туризм, як сервіс – правове поле і чітка регламентація, стандартизація. Туризм, як прибуткова галузь – інфраструктура і розвиток маршрутів. Ну і, звичайно, туризм як перспектива – це про інвестиції та розбудову. У жодному разі не кажу про забудову гірських хребтів чи великих полонин. Але зважено просувати нові проекти мусимо. Візьмімо полонину Рівну – там є бетонна дорога, купа людей і машин, фактично порушене природне покриття. То чому не поставити там оглядовий майданчик та еко-чайовню з закарпатським колоритом?
Узагалі, всім нам уже час зрозуміти:досить критикувати, треба рухатися, робити, змінювати нарешті. Як менеджер і керівник, звикла працювати в команді, і вірю, що разом завжди можна зробити більше ніж, наодинці. Головне, не боятися – досвід допоможе, а іншому завжди можна вчитися.
Орест Підлужний