Закарпатська Колочава: Туристична родзинка і сміттєвий відстійник (ФОТО)

Унікальна Колочава має величезний потенціал для туризму, але є сумнів, чи потрібно це для неї крупний туристичний інвестор

Допис журналіста Олекси Лівінського щодо легендарного села Колочава в Закарпатті мотивує на роздуми. З одного боку, ми прагнемо отримувати якісь прибутки з туризму. А з іншого боку - туризм вбиває певну автентичність і "недоторканість" наших сіл.

Село Колочава в Міжгірському районі є найунікальнішим закарпатським селом і у список 19 унікальних сіл України увійшло на першому місці.

Саме у цьому селі легендарний чеський письменник написав шедевр про Шугая і Колочава приваблює тисячі туристів з Чехії.

Драма розбійника Шугая вабить в Колочаву і чеських документалістів. А нещодавно стало відомо, що чехи хочуть зняти в Колочаві художній фільм про Шугая.

Одним словом, село має величезний туристичний потенціал. Але чи потрібно це Колочаві? І чи готові мешканці села до ще більшої туристичної "інвазії". 

Ось роздуми журналіста Олекси Лівінського, який тривалий час працював у Закарпатті, а нині є мешканцем Чехії, тому може дати більш об'єктивну оцінку тому, що відбувається зараз в Колочаві щодо туризму.

"Поїздка до улюбленої Колочави була захопливою і викликала двоякі відчуття і різні враження. З одного боку, добре, що в Карпатах ще існують отакі мікрорегіони, не "зіпсовані" масовим туризмом з його потягом до (в українському виконанні) "шику" і "блиску" з котячою порцією баноша за сто гривень і сприйманням приїжджих з боку місцевих наче ходячого гаманця.

Поки тут десь поруч не влаштували якийсь свій "Буковель" чи "Драгобрат", туризм у Колочаві здебільшого ще має культурний характер - сюди їдуть торкнутися легенди опришка Шугая, посидіти у "Жандармській станції", оглянути музей Олбрахта у школі чи приватний сканзен у Брадолці, поїсти рибки в Сухарі, попити боркуту в Меришорі, горами й ґрунями навколишніми погуляти. Через відсутність великої монополії тут може розвиватися дрібний і середній туристичний бізнес. Місцеві, утім, туристів залишають у спокої і не чіпляються із усякими пропозиціями на зразок покататися на возі, як це відбувається у Яремчі. Вони вже не дивуються приїжджим, як колись, діти вже не запитують "Агой, дай бонбон", хоча час від часу проявляють зацікавленість запитаннями на зразок "Ти йсі одкуд?"
Але відсутність великого інвестора, віддаленість від основних шляхів сполучення має й свої негативні сторони. Насамперед це - критична засміченість навколишньої території. Сміття, від дрібних пакетиків від цукерок, цигарок чи морозива до використаних памперсів, поліетиленових пакетів, коробок і штучних квітів тут валяється всюди. Ну й, звісно, пет-пляшки. Вони, у закритому, несплюснутому вигляді - всюди. Особливо велика кількість - у річках, струмках, на узбіччях пагорбів... Перемішане з болотом сміття навряд чи милує око туриста, звідки він би не був. Тут збір сміття відсутній як такий узагалі. Якщо його десь зберуть забагато - у найкращому випадку вивезуть на возі й викинуть у кущі за цвинтар. Але частіше за все - просто у річку, яка з повенями понесе все у напівзамулене Вільшанське водосховище.

Читайте: У гірських селах закарпаці викидають сміття просто у річки та потічки

Особливо нещасно виглядає через це потічок Горб. Прозора вода дзюрчить поміж звалищ якоїсь битої цегли. Дехто відважується сміття палити - так, смердить, так, неекологічно, але іншого виходу, кажуть, нема.
Але найбільшою проблемою, як на мене, є не відсутність збору сміття, а те, що місцеві цього просто не помічають. От не бачать, і все. Кидають де попало упаковки просто собі під ноги і йдуть далі. Напевно, "най сільрада ци Порошенко прибиравут, а я што, лох, оби з пустов фляшков пива по селови ходити?" Де попало, окрім власного двора, звісно - у дворах і присадибних ділянках ідеально чисто. Але поза ними... "Не моє - не моя проблема"... Є відео із Синевира, здається, де вчителі на природі вчать діток не смітити. Але цього замало і, швидше за все, воротами школи й закінчується.

Таких куп зі сміттям в селі та околицях дуже багато.

Викидають будівельні відходи та побутове сміття просто в потічки

Типове стихійне сміттєзвалище. 

Такою є набережна Тересви в Колочаві

Ще один аспект. На перевалі Прислоп пан вийшов з машини, і по дорозі з Німецької Мокрої до Колочави викинув мішок зі сміттям. Мовляв, краще тут, серед цих краєвидів, викинути у "мусорну яму", ніж у Тересву чи Тереблю.

Ще рік тому назад таке було б неможливим, бо дороги, яку б долав легковик, тут не було, зараз же набудували "бєсєдок" з капличками і ось цю "мусорну яму" викопали. З паном, який у супроводі дружини бавив десятимісячну дитинку, розговорилися, і коли виявилося що він - священик, мені стало прикро. Болючу "сміттєву" тему я хотів перевести на іншу, але, напевно, йому стало соромно, і він весь час до неї повертався і виправдовувався. Бо я був переконаний, що священики завдяки своєму надзвичайному впливу у регіоні могли б на проповідях вчити вірників не шкодити природі, закликати влаштувати толоку раз у році й прибрати село. Одна із великих українських церков вже тривалий час закликає не носити пластмасові вінки на цвинтар, і взагалі, бути екологічнішими, і регіон, де вона має великий вплив, виглядає набагато чистішим. Ага, згадав, ми ж - Закарпаття, ми туй "канонічні" і "sui juris", і самі собі знаєме, што проповідувати. Наші чисто й файно убрані релігійні люди й так у прибрану церкву прийдуть, і ніяке болото й сміття їм на заваді не стане...", - написав Олекса Лівінський. 

Нагадаємо, що про подібну проблематику нещодавно писала і відомий український лікар-дієтолог, яка є родом із Закарпаття, Оксана Скиталінська.

Читайте: Паводок - кара закарпатцям за хамське відношення до природи