Нетрадиційність і її права: Чи варто узаконювати одностатеві шлюби в Україні
ЛГБТ-прайди – уже не дивина для України, однак після кожного подібного заходу у ЗМІ виникає хвиля обговорень представників цих спільнот і їхніх дій. Чи не найбільше інформаційного шуму у мас-медіа спричинила інформація про можливу легалізацію одностатевих шлюбів. І хоча наразі відсутні будь-які законодавчі наслідки, які би стосувалися ЛГБТ, приводів для обговорення й надалі достатньо. Особливо, в контексті листа Нижньої палати Конгресу США, у якому політики просять забезпечити безпеку під час маршу єдності, який ЛГБТ-спільноти планують організувати на початку червня.
Під ЛГБТ-спільнотами розуміють соціальні спільноти лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерів, які об’єднані спільними інтересами, проблемами і цілями. У травні цього року німецьке видання «Deutsche Welle» оприлюднило результати дослідження ILGA-Europe. Згідно з рейтингом, Україна опинилася серед шести найгірших в Європі країн за рівнем дотримання рівноправ'я стосовно представників ЛГБТ-спільнот. І якщо ми виступаємо за дотримання прав і свобод, то чому протестуємо проти нетрадиційності у таких її проявах? І чому не можемо узаконити одностатеві шлюби?
ProZak вирішив розібратися у цій непростій темі спільно з викладачем кафедри політології та державного управління, соціологом, психологом, директором Закарпатського центру гендерної освіти при УжНУ Маріанною Колодій. Також ми звернулися за коментарем до помічного єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії владики Ніла, адже церква сьогодні єдина організація, яка, за словами соціолога, чітко й відкрито демонструє свою позицію щодо цього питання.
Причини нетрадиційності
У суспільствах є не більше 10 % людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Фактори щодо таких проявів у чоловіків і жінок можуть бути різні, зазначає Маріанна Колодій:
- вроджені – дисфункціональні порушення статі;
- як результат соціалізації, якщо людина пережила сексуальне насильство в ранньому дитинстві, це може перерости в психосоматичну неприязнь;
- на рівні захоплень, набуті на фоні популярності. Прикладом є покійний Девід Боуї. Щоб збільшити продажі альбомів, стати ще популярнішим, він оголосив себе людиною з ЛГБТ-спільнот, хоча жив у гетеросескуальному шлюбі й мав дітей. Згодом він шкодував про свій вчинок, бо вважав, що знівелював ставлення до представників ЛГБТ-спільнот.
Відволікання уваги від насущних проблем
Психолог вважає, що на темі нетрадиційної сексуальної орієнтації сьогодні триває певне спекулювання. Порушення питань узаконення одностатевих шлюбів – це спроба відволікти населення від чогось важливого на образах вторинного. На фоні цього подібні люди відчувають себе покинутими і воліють не говорити про свою ідентичність.
«У нас наразі немає соціальних передумов, аби ми говорили про те, що в Україні постало питання узаконення одностатевих шлюбів. У нас є групи осіб, які відносять себе до геїв, лесбійок, трансгендерних людей – представники ЛГБТ-спільнот, які виборюють права для себе і решти осіб. Голос цих людей у нашій країні поки що слабко відчутний і не тому, що їх мало. Очевидно, сьогодні їхні потреби, інтереси, прагнення щодо узаконення таких стосунків не інституалізовані на тому рівні, щоб говорити про те, що невдовзі в Україні відбудеться узаконення одностатевих шлюбів. Якщо зважати на досвід Європи, то країни, у яких вже узаконені такі стосунки, пройшли досить тривалий шлях до етапу встановлення своїх прав», - вважає соціолог.
Щоб в Україні були грамотні законодавчі ініціативи щодо ЛГБТ-спільнот, це питання має визріти у середовищі фахівців, громадських активістів та законотворців-депутатів. Суспільство також повинно обговорити це питання. Дискусії у ЗМІ не достатньо. Лінія повинна бути вибудована громадськими організаціями або органами влади чи іншими соціальними й політичними інституціями, які розуміють суть цього питання, переконана соціолог.
Суспільство не готове
«Сучасне покоління зовсім по-іншому сприймає проблеми, на які в СРСР не звертали увагу або зумисне приховували. Це не означає, що їх не існувало у суспільстві. У Союзі було визначено, що є вищий, середній і нижчий клас і прошарок інтелігенції. Інших соціально гендерних груп не існувало. У СРСР безробіття не було, а нас воно є, і суспільство дискутує, перемелює, переживає через це. Дехто намагається закривати на все це очі за практикою СРСР. Це дуже гарно видно на прикладі Ужгорода. Коли міграційні процеси в Ужгороді були не такими динамічними, то проблема етнічних, національних взаємовідносин сприймалася на рівні традиційних етнічних груп, які проживали на території Закарпаття. Сьогодні ми маємо спробу інтеграції в суспільне середовище громадян Індії або інших країн. Ми побачили, що є інші люди, з іншою культурою. Ми говорили, наскільки толерантні до сприйняття інших культур, але чи готові ми сприйняти геть ніші культури? – Хтось готовий, хтось ні. Суспільство повинно це обговорити і винести певні уроки для себе», - вважає Маріанна Колодій.
Узаконення одностатевих шлюбів руйнує правильну дефініцію родини
Позиція церкви щодо узаконення одностатевих шлюбів найбільш чітка у цьому питанні. Зрозуміло, що церква однозначно проти такого союзу двох людей, відтак миттєво заявила про свою позицію із початком обговорень можливого закону у ЗМІ.
З іншого боку, варто зазначити й про те, що церква еволюціонує у своїх думках. «Всі ми знаємо позицію Папи Франциска, який говорить про те, що не може засуджувати грішника, але засуджує гріх. Тобто церква не закликає до агресії щодо таких людей, але вона проти співжиття представників однієї статі, бо це гріх. Але неймовірним прогресом у розвитку церкви є визнання того, що такі люди є», - зазначає Маріанна Колодій.
Помічний єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Ніл у коментарі нашому виданню розповів про позицію МГКЄ щодо одностатевих шлюбів: «Нашим фундаментом, базою, на якій церква будує своє моральне вчення щодо родини, є Святе Письмо. На його перших сторінках йдеться про те, що Господь створив людину чоловіком і жінкою, тому церква дотримується того аспекту, що є чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка. Не може бути батько один і батько два, бо це не відповідає Святому Писанню. Натяк щодо узаконення в Україні одностатевих шлюбів вже був зроблений. Церква одразу виявила свою позицію: ми збирали підписи проти цього й направили їх у комітет ВР, який займається цим питанням. Ми дуже категоричні щодо цього. Те, що йде в розріз із Святим Письмом, не може бути толероване нами у жодному разі. Ми думаємо, що це руйнує правильну дефініцію родини: родина – це зв’язок чоловіка і жінки. Ми не можемо цього змінити і піти на те, щоб це був зв’язок осіб однієї статі».
Якщо дискримінуємо когось за певною ознакою, маємо чекати відповідного ставлення й до себе
На запитання про те, чи потрібні такі закони в Україні, Маріанна Колодій відповідає ствердно. «Права людини мають таку особливість, що ми або визнаємо їх, або не визнаємо. Тобто ми або допускаємо дискримінацію у якомусь прояві, або засуджуємо її. У законодавчо-нормативних актах, Конституції України прописано, що Україна – це країна, яка стоїть на сторожі прав людини, забезпечує їх і відмовляється від дискримінації у найширших проявах. За таких умов рано чи пізно перед нами постане реальне питання узаконення , або ж точніше, надання певного юридичного статусу таким особам і формам співжиття, якими вони живуть. Ми розуміємо, що навіть не перебуваючи в офіційному шлюбі, вони перебувають у якійсь соціальній формі співжиття.
Якщо ми (суспільство) проти дискримінації, то вочевидь, повинні розуміти, що відкидаємо дискримінацію не вибірково, а – повністю (і соціально-класову, і сексуальну, і гендерну, і расову, і етнічну тощо). Бо якщо допускаємо дискримінацію хоча би за якоюсь ознакою, маємо бути готові до того, що завтра ті, хто будуть наділені правом прийняття рішень, скажуть, що люди з карими очима – це ті, кому не можна народжувати дітей або працевлаштовуватися», - розповідає соціолог.
Проблема України в тому, що законодавці розуміють рекомендації Європи однобоко. Деякі права національних чи сексуальних меншин вони врахували тільки в трудовому кодексі. Але не провели цю лінію системно.
Люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією теж громадяни України
Представники ЛГБТ-спільнот найчастіше обирають цивільні форми співжиття. А ті, які хотіли би узаконити свої стосунки, обґрунтовують потреби питаннями успадкування майна, спільного відпочинку тощо. Психолог припускає, що Україна могла би стати країною, яка визнає такі шлюби. Але наразі це питання дуже віддалене від нас, ми перебуваємо на шляху дискусії, і це дуже хороший шлях, бо суспільство повинно продискутувати, дізнатися більше про цих людей.
«Ті люди з ЛГБТ-спільноти, з якими я спілкувалася, це люди, які воліють себе не популяризувати у нашому суспільстві, бо розуміють, що суспільство не готове приймати їхній спосіб життя. Співрозмовники одразу запитують, як це з ними могло статися й уявляють собі певний вид сексуального збочення. Потрібно розрізняти сексуальні збочення, сексуальну ідентичність і сексуальні уподобання. Це не одне і те ж», - зазначає Маріанна Колодій.
Люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією теж громадяни України й вони очікують, що їх будуть так сприймати. Тому коли говоримо про права у вільній державі, очевидно, маємо пам’ятати й про тих, хто хоч і не відповідає загальноприйнятим категоріям, але теж є частиною нашого суспільства.
Читайте також: ProZak у психолога: Гендерна рівність і дискримінація
Наталія Каралкіна,
фото unsplash.com та з мережі Інтернет