12 порад відомого фотографа-документаліста родом з Ужгорода

 

Фотограф, член «Української фотографічної альтернативи» Михайло Палінчак, який живе і працює в Києві, провів публічну лекцію в «Совиному гнізді», під час якої показав світлини місць, де вирішується доля людства. 

Михайло став четвертим учасником платформи «Nomen», яка організовує лекції, публічні розмови, прогулянки, освітні подорожі та культурно-туристичні корпоративні програми в Ужгороді. Співорганізатором заходу, що відбувся 11 лютого, був прес-клуб молодого журналіста УжНУ «Медіаперспективи».

Фотограф-документаліст, який також займається репортажною фотографією, на початку зустрічі розповів про себе, свій шлях до фотографії, котрий розпочався з міжнародної економіки. Саме таку професію він здобув в УжНУ, а в Ужгороді загалом прожив перші 20 років свого життя. Затим поїхав до Києва, працював у банку, а з початком Революції Гідності повернувся до вуличної фотографії, якою цікавився в дитинстві і юності. Батько Михайла – теж фотограф, відтак хлопець ріс у фотографічному середовищі, а старший Палінчак навіть зберіг перше фото сина - відображення сонця у калюжі на СК «Юність».  

Сьогодні Михайлу 32, вже третій рік він працює фотографом Президента Петра Порошенка. В архіві фотографа – не тільки знимки перших осіб різних держав, а й місць конференцій, зустрічей, переговорів світового рівня, власне, тих приміщень, де вирішується доля людства. Так-так, саме приміщень, при чому сюжети його фото настільки  цікаві, що присутності людей вони не потребують. А випадкові речі чи деталі самі «розповідають історію».  

Під час публічної розмови в «Совиному гнізді» Михайло розповідав найкоротшу історію фотографії, яку вмістив у кількох десятках слайдів, показав документальні фото із Закарпаття, зроблені відомими закордонними фотографами до 1945 року. Серед них були і фото Романа Вишняка, який приїжджав на Закарпаття з Німеччини перед Голокостом. Пізніше дослідники скажуть, що світлини цього фотографа – єдине, що залишилося від євреїв.

На самого Михайла колись вплинув американський фотограф Стівен Шор – класик американської фотографії. У свої 80 років він приїжджав на Закарпаття, щоб зробити фотопроект.

Під час другої частини публічної лекції Михайло Палінчак розповів про два види документальних фотографій:

-          фоторозповідь – коли одна фотографія йде за іншою, і кожна приносить щось нове у розповідь;

-          типологію – коли окрема фотографія не має змісту, а лише у сукупності з іншими.

Протягом усієї розмови ProZak уважно слухав і записував те, що радив чи розповідав фотограф з власного досвіду, а відтак вирішив зібрати для вас короткі фрази Михайла Палінчака, які, сподіваємося, допоможуть вам краще зрозуміти цю талановиту людину, її підхід до фотографування. Деякі з цитат можна спокійно віднести до афоризмів – за їхню влучність і філософічність.

1. Сьогодні кожна секунда життя планети фіксується візуально. 80 % усіх цих фото знімаються на телефон.

2. За великими проектами, хорошими фото не треба далеко їхати. Виходьте за рамки, думайте ширше. У світі відомі проекти, які робили не виходячи з дому.

3. Краща модель для будь-якого фотографа – він сам. Можна зробити хорошу фоторозповідь про себе і свою сім’ю.

4. Сучасна фотожурналістика змушує фотографа розширювати горизонти, концентруватися не на новинах, а на глибині історій.

5. Колір на фото – не просто доповнення. Я готовий пожертвувати такою частиною документальності, як колір, для кращого сприйняття історії.

6. Навчайтеся писати. Красиво і чітко викладати власну думку під фотографіями.

7. Фотограф, який хоче надрукувати свої фото в журналі, має брати активну участь у творенні всієї історії, а не просто надсилати фото й не цікавитися більше нічим.

8. Цифрова камера дозволяє робити значну кількість знимків, тому краще зробити кілька кадрів, а потім обрати кращі. Але я не фотографую усе поспіль. Бачу сюжети – і знімаю лише їх.

9. Фотографія трансформується, тому нам потрібно підлаштовуватися, а не опиратися.

10. Іноді різниця у міліметрі, кількох хвилинах і вдалому ракурсі: різні фотографи по-різному бачать сюжет. Один отримує Пулітцерівську премію за свою роботу, інший – нічого, і про його фото ніхто не знає.

11. Є незмінні традиції: проходить 50 років, а президентів США і далі фотографують з одного ракурсу.

12. Найголовніше правило: жодних правил не існує, фотографія - це мистецтво, і ти сам створюєш правила.

 

Наталія Толочко