Відомий кібернетик Ланьє: "Хто-небудь платить завжди"

 

Родина батька американського ученого у галузі інформатики Джарона Ланьє походить з України. Вони втекли задовго до Другої світової війни, рятуючись від єврейських погромів на зламі століть. Тривалий час Ланьє вважався гуру кібернетичного простору. Нині він є одним із найзапекліших критиків цифрового капіталізму та його всемогутньої монополії. ProZak.info переклав матеріал журналу "Шпігель" і пропонує вам дізнатися більше про відомого нащадка вихідців з України.

Ланьє, 56 років, належить до піонерів цифрової культури. Вже підлітком він склав іспити університетських курсів випускного рівня з математики, його надихала віртуальна реальність, на початку вісімдесятих він працював для фірми Atari, яка випустила на ринок перші відеоігри. Для одного старт-апу він розробив концепцію й ескізи «розумних окулярів», які пізніше відігравали важливу у роль у створенні й розвитку Google Glass. Його книги «Ви не гаджет: маніфест» (2010) та «Кому належить майбутнє?» (2013) належать до найважливіших Інтернет-критичних публікацій минулих років. У 2014 р. Ланьє удостоєний Премії миру Німецького об’єднання книготоргівлі.

SPIEGEL: Пане Ланьє, що пішло не так з Інтернетом?

Ланьє: Інтернет сам по собі не є проблемою. Проблемою є деякі більш ранні рішення, які донині визначають Інтернет.

SPIEGEL: Які?

Ланьє: Коли фізик Тім Бернерс-Лі 25 років тому винайшов World Wide Web, тобто Інтернет у його нинішньому вигляді, він розробив техніку зв’язування веб-сайтів один із одним, щоправда, лише з односторонніми зв’язуваннями й посиланнями (One-Way-Links). Це функціонує просто і швидко, але має один недолік: не можна дізнатися, куди йдуть інформаційні дані і що з ними відбувається.

SPIEGEL: З якими наслідками?

Ланьє: А з тими, що той, хто має найбільший комп’ютер, може зібрати найбільше інформації й таким чином має найбільшу силу і владу.

SPIEGEL: У вашій книзі «Кому належить майбутнє?» ви критикуєте те, що цифрова економіка шкодить середньому класу. Чи винуватий Тім Бернерс-Лі, що дармова культура знищила і нищить цілі галузі?

Ланьє: Бернерс-Лі не є поганою людиною, він побудував тоді мережу спеціально для фізиків і не хотів змінювати світ. Але нам повинно бути ясно: дармова культура є оманою, хто-небудь платить завжди.

SPIEGEL: Що ви маєте на увазі?

Ланьє: Моїм улюбленим прикладом є програма-перекладач Google: вона є безкоштовною й видає переклади так, ніби за нею ховається якийсь магічний мозок, що все робить автоматично. Але чи знаєте ви, як це функціонує насправді?

SPIEGEL: Жодного уявлення. Ймовірно, роботу роблять величезні комп’ютери десь на далеких просторах штату Айова.

Ланьє: Лише частково. Кожного дня Google збирає в мережі купу перекладів, із яких програма-перекладач із допомогою «обчислень у хмарі» (Cloud-Computing) та великих масивів даних (Big Data) відфільтровує щоразу найкращі переклади й відповідним чином комбінує їх наново. Але ж первинні, оригінальні переклади, які використовує машина, зроблені людьми, які нічого не знають про це, з якими це не погоджено і яким тим паче нічого за це не заплачено. І це лише один приклад того, що йде не так у інформаційній економіці наших днів. Робиться так, ніби людини зовсім і не існувало. Але ж вона є і вона потребуватиметься й далі. Їй лише не платять.

SPIEGEL: І при чому тут зараз одностороннє зв’язування (One-Way-Link)?

Ланьє: Якщо ж би було двостороннє зв’язування (Two-Way-Link), можна було би відстежувати, що відбувається з інформаційними даними – тобто якщо якась частина мого перекладу використовуватиметься Google, то Google також повинен буде мені за це щось сплатити. Це, до речі, функціонувало би так само для музичної індустрії або журналістики. Економічні й політичні наслідки були би величезними.

SPIEGEL: У якому плані?

Ланьє: Людям би знову платили за їхню роботу, глобальна економічна нерівність, яка також є наслідком Інтернету, скоротилася б. З іншого боку, була б усунута анонімність у мережі, бо кожен зможе відстежувати, звідки надходить інформація й куди вона йде.

SPIEGEL: Анонімність у мережі є для вас великою проблемою: вона потурає глупоті й ницості та вульгарності людей.

Ланьє: Авжеж, це так. Але й тут є цікавою історія виникнення цього феномена. Інтернет має свої первинні корені, з одного боку, в лівій культурі шістдесятих і ранніх сімдесятих, в якій також був певний вид технооптимізму. З іншого боку, він базується на мілітарному, технократичному мисленні, мережа ж є також мілітарним винаходом. Обидва ментальні тренди існують до сьогодні. Вперше вони перетнулися в 1973 році під час путчу проти чилійського президента Сальвадора Альєнде.

SPIEGEL: Перепрошую, як?

Ланьє: А так, Альєнде хотів заснувати в Чилі першу кібернетичну державу, з величезною комп’ютерною мережею, яка повинна була оптимізувати суспільство й забезпечити вільний доступ до інформації для всіх. Тоді прийшло ЦРУ, повалило цей лівий уряд і встановило автократичний режим. Сьогодні NSA (Агентство національної безпеки США) знову послуговується тим засобом, який видумали ліві, щоб наглядати з ним за людьми у всьому світі. Це один з іронічних поворотів людської історії, який мабуть слід сприймати з почуттям гумору.

SPIEGEL: І до чого тут анонімність?

Ланьє: Вона обумовлена прагненням лівих до втаємниченості й має різні причини: анонімність допомагала уникнути військової служби у В’єтнамі, обійти суворі закони проти наркотиків. Володіння марихуаною, якщо комусь не пощастило, каралося жорстокіше, ніж убивство. Нібито й один із перших експериментальних комп’ютерів, який же продукував багато тепла, використовувався також для обігрівання рослин коноплі в підвалі одного відомого університету.

SPIEGEL: Тож ідея хіпі, що стояла в джерелах Інтернету, стала інструментом гіперкапіталізму та наглядової (поліцейської) держави.

Ланьє: І все фокусується в Силіконовій (Кремнієвій) долині. Культ кіберкапіталізму має риторику креативного руйнування. Як це звучить у Facebook? «Move fast and break things». І все це на ґрунті лібертаріанського мислення і скепсису до держави, характерного для сімдесятих років.

SPIEGEL: Ви є частиною цього світу, ви часто зустрічаєтеся з правителями цього нового світу й звертаєтеся до них по імені: Сергій, Джефф і Марк.

Ланьє: Я не проклинаю Силіконову долину як таку. Є багато доброго, що виникло там, і така собі невинність, яку я люблю. А не люблю я те почуття власної непогрішності, з яким багато хто в Силіконовій долині дивиться на світ.

SPIEGEL: Коли почалося ваше відчуження?

Ланьє: Ключовим моментом було банкрутство хеджингового фонду Long-Term Capital Management, який у середині дев’яностих із допомогою складних математичних моделей досяг вражаючих прибутків і крах якого в 1998 році викликав сильне потрясіння на фінансових ринках. По суті тоді йшлося про те, щоб зібрати з комп’ютерами якомога більше даних і переробити їх у статистику, яка повинна була допомагати розробляти прогнози на майбутнє, щоб мінімізувати власні ризики й перекладати їх на інших людей. Такий собі покер із комп’ютерами.

SPIEGEL: Світ перетворився в математичну модель.

Ланьє: Так це функціонує сьогодні майже всюди: NSA (Агентство національної безпеки США) працює так, кримінальні організації й злочинні угруповання працюють так, Google і Facebook працюють так. Комп’ютер зі своєю логікою утвердився. У традиційному капіталізмі конкурують різні учасники ринку, кожен зі своєю власною інформацією, своєю власною стратегією, своїми перевагами й недоліками. У кіберкапіталізмі це все влагоджує комп’ютер і той, у кого найбільший комп’ютер, має перевагу над іншими і врешті-решт стає владою, що панує над світом. Конкуренція ліквідована.

SPIEGEL: Така собі монополія.

Ланьє: До певної міри, та все ж щось інше: той, хто має найбільший комп’ютер, я називаю його, як у грецькій міфології, «сервером сирен», стає центральною управлінською інстанцією системи. Він заново визначає правила гри. Таким прикладом є Amazon. Панівне становище виникає при цьому майже автоматично, нібито побічно, це природний процес, на який не впливають окремі рішення або навіть наміри підприємства.

SPIEGEL: Йдеться не про капітал, а про контроль?

Ланьє: Вірно. По суті це не є жодними підприємствами, як ми їх знаємо з історії капіталізму. Це просто комп’ютери, які підключені до ринку. Amazon, наприклад, формально заперечує, що він робить прибуток. Він просто поглинає все більше й більше ринку.

SPIEGEL: Що станеться, коли якійсь фірмі, як-от Amazon, належатиме цілий ринок?

Ланьє: Важко сказати, оскільки логіка за всім цим є цілковито новою. Amazon росте й росте, але це не означає, що одного дня вони просто використають свою позицію на ринку й підвищать ціни, бо раптом схочуть зробити прибуток, оскільки це є тим, чого хочуть інвестори.

SPIEGEL: Невже не схочуть?

Ланьє: Ні. Всі ці фірми – Amazon, Facebook, Google – є такими іншими тому, що, з одного боку, вони є капіталістичними підприємствами, які хочуть робити прибуток, а з іншого боку, вони ґрунтуються на цифровому утопізмі, який урешті-решт має за мету оптимізувати ціле суспільство. Більше того: оптимізувати всю реальну дійсність.

SPIEGEL: Звучить моторошно.

Ланьє: Але це є тою силою, яка спонукає цих людей, яка живить туманну трансцендентну ідею, що вони створять новий світ, навіть точно не знаючи того, як цей світ власне має виглядати. Іноді це віра в те, що машини скоро переймуть світ. Іноді це переконання, що комп’ютери створять людям вічне життя. Іноді це уявлення, що світ буде замінено одним єдиним великим штучним розумом і ми всі одразу ж житимемо в досконалому дигіталізованому світі. Ці підприємці, Ларрі Пейдж, Джефф Безос, Марк Цукерберг, мають місію, яка є більшою, ніж капіталізм. І вона має релігійні риси.

SPIEGEL: Людина буде при цьому зайвою?

Ланьє: Багато людей, які так швидко стають багатими, забувають, яким є життя для інших людей, що не є такими багатими. З іншого боку, цікаво спостерігати, що саме багато ліберально мислячих підприємців у галузі інформатики симпатизують ідеям, які мають скоріше соціалістичне підґрунтя.

SPIEGEL: Ви ж порівнюєте дигітальну ідеологію навіть із комунізмом і говорите про «дигітальних маоїстів».

Ланьє: Це за своєю суттю вчення про спасіння, що є порівнянним із комунізмом, який починався як хороша ідея, перш ніж усе закінчилося катастрофою і Гулагом. Я не говорю, що це є шляхом Інтернету, але в Силіконовій долині є ця точка зору, яка каже: ми знаємо найкраще, як це робиться. Техніка вирішить усі проблеми світу. Нехай лише дадуть нам це робити, а інші хай помовчують, то все буде найкращим чином.

SPIEGEL: Фантазія всемогутності.

Ланьє: При таких рухах є певна динаміка: засновники й першопроходці концентрують владу у своїх руках, вони є інновативними і креативними фігурами. Питання полягає в тому, що відбувається, коли вони відходять, добровільно або недобровільно. Тоді приходять яструби, негідники, злі люди. Це ми вже бачили знову і знову в ході історії.

SPIEGEL: Після Леніна приходить Сталін?

Ланьє: Марк Цукерберг аж ніяк не є Сталіним. Він не є навіть Леніним. Йому властива певна зверхність, але він не є поганою людиною. Тим, що врешті-решт спонукає цих першопроходців, є по суті спроба заперечити смерть.

SPIEGEL: Яку роль граємо ми, користувачі, при всьому цьому? Ми, які віримо, що можемо мати щось задарма, не помічаючи того, що при цьому ми самі перетворюємося в товар, яким торгують ці фірми?

Ланьє: І це теж не раз було в історії: владу здобувають, даючи людям на коротку перспективу щось таке, чого вони хочуть або потребують, і цим досягається довготривала залежність. Раніше так ставали королем. Сьогодні стають Марком Цукербергом.

SPIEGEL: Пересічний громадянин лише з часом потрохи починає розуміти, як функціонує весь цей бізнес із даними.

Ланьє: Це класична когнітивна ілюзія: звісно, у глибині свого серця ми знаємо, що тут щось не так, коли раптом просто з’являється така пошукова система, яку можна використовувати дуже практично, не платячи за це. А проблема така: лише коли платиш, отримуєш контроль над тим, за що сплатив.

SPIEGEL: Тож Google і Facebook обманюють користувачів?

Ланьє: У всякому разі стало вже цілком нормальним формувати й організувати підприємство так як Потьомкінське село. Коли говориш із людьми з Amazon, вони кажуть: ні, ні, ми не є жодною глобальною книжковою крамницею, ми є центром управління для світової логістики. Люди з Google кажуть: ні, ні, ми не є жодною пошуковою машиною, ми будуємо величезний електронний мозок, що перевершує людство й переступає його межі. У такі техніцистичні часи, як наші, завжди існує тенденція стверджувати, що людина є менш таємничою і загадковою, ніж ми думаємо. Є уявлення, що ми функціонуємо як машини, навіть, що ми є машинами. З цього постав світогляд комп’ютерних фанатиків: все є проблемою, яка може бути вирішена. Світ найкраще може бути осмислений особою з технічним або механічним мисленням. Для всього є комп’ютерна модель. Врешті-решт і сама реальна дійсність є проблемою, яку можна вирішити.

SPIEGEL: Ви не ображаєтеся, коли вас називають хіпі?

Ланьє: Я сприймаю це як комплімент.

SPIEGEL: Ви допомогли розвинути далі концепцію штучного інтелекту.

Ланьє: Я був дуже юним тоді, майже підлітком, коли зустрів Марвіна Мінського, який є одним із винахідників штучного інтелекту. Він був моїм першим і найважливішим наставником. Заворожливою у штучному інтелекті є можливість уникнути неладів і труднощів реального світу: неминучість смерті, усвідомлення того, що ти ніколи не зможеш стати досконалим, усе це можна змінити з дигітальною особистістю. Картина людини є певним чином простішою: кожен є алгоритмом.

SPIEGEL: І це виявилося для вас у вісімдесятих роках привабливим?

Ланьє: Ні, це було щось інше. Я шукав інтенсивності буття, мене надихали радикальні експерименти, що були здійсненними зі штучним інтелектом: це була можливість творити ще більш фантастичні мрії, ніж ті, які ви колись могли плекати.

SPIEGEL: І все це без наркотиків.

Ланьє: Абсолютно. Я більше цікавився Сальвадором Далі, ніж науковою фантастикою. Я вірив у містичний вимір людського досвіду. Інформація, вважав я, насправді не існує, існує лише людський досвід. Інформація була для мене не чим іншим як відчуженим людським досвідом.

SPIEGEL: Доволі дивно чути це від комп’ютерного експерта, що працював для Atari та Microsoft.

Ланьє: Я вірю, що найкращими інформатиками є ті, хто певним чином ненавидить комп’ютер . Чим скептичнішим ти є до цінності інформації, тим кращим ти є як інженер або розробник.

SPIEGEL: Ви до того ж ще й віртуозний музикант. Як ваша мати.

Ланьє: Вона загинула в автокатастрофі, коли мені було дев’ять років. Вона була піаністкою й до війни вважалася таким собі вундеркіндом у Відні. Я також був цілком вправним у музикуванні і грав їй хвацько й дещо гордовито мої сонати Бетховена. Після її смерті я почав збирати рідкісні спіритуальні флейти. Мій цілий дім повний старими азіатськими духовими інструментами. Це майже як хвороба.

SPIEGEL: Ви походите з єврейської родини. Чи знаєте ви, як ваша мати пережила концентраційний табір?

Ланьє: Я не знаю навіть, у якому концтаборі вона була. Я не дозволяю собі згадувати про подробиці, я не виношу цього. Але моя мати мала світле волосся й сині очі, мабуть, це її й врятувало. Вона змогла скористатися підробленими документами. Їй пощастило.

SPIEGEL: Потім ви підростали з вашим батьком у пустелі в Нью-Мексико.

Ланьє: В нас не було грошей, коли померла моя мати. А тоді ще згорів і наш будинок. Тож ми перебралися за місто й будували наш власний дім. Я міг його проектувати. Ми будували його сім років, це був чудернацький дім, мабуть, у мене завжди була схильність до крайнощів.

SPIEGEL: Ким за фахом був ваш батько?

Ланьє: Архітектором, він розробляв декорації вітрин для універмагів та торгових центрів і якийсь час працював на радіостанції, він був, як і моя мати, відмінним художником. Обоє познайомилися в Нью-Йорку. Родина мого батька походить з України. Вони втекли задовго до Другої світової війни, рятуючись від єврейських погромів на зламі століть.

SPIEGEL: Чому вас навчила біографія ваших батьків?

Ланьє: Здоровому відчуттю жорстокості й невідворотності долі. Мене також дуже цікавила технологічна модерність нацистського режиму. Це показує, що технічне мислення не є жодною гарантією того, що люди не робитимуть жахливі речі. При нацистах був елегантний інженерний дух, футуристичний натиск, ця спроба оптимізувати світ.

SPIEGEL: Звучить майже так, наче ви говорите про Силіконову долину.

Ланьє: Силіконова долина є таким собі островом, там живе багато надзвичайно багатих людей переважно вже з заможних родин. Хтось такий, як я, має там інший погляд на речі. Це стосується, зокрема, багатьох, що походять із родин, які пережили Голокост: скепсис по відношенню до технологічного yтопізму. І це стосується, мабуть, і китайських іммігрантів, які ще пережили те, що відбувалося під час культурної революції.

SPIEGEL: Ваші книги можна читати як маніфести індивідуалізму й вільного мислення.

Ланьє: У 2000 році я написав один текст, який назвав «One-Half a Manifesto» («Половинний маніфест»), бо мені було замало лише критикувати Інтернет. Це лише половина історії. Іншою частиною історії є великі можливості, які також криються в технології.

SPIEGEL: Що можна зробити проти політичної загрози з боку NSA та проти економічної загрози з боку інформаційного капіталізму?

Ланьє: Я вірю, що демократія не є можливою без духовності, без віри в те, що люди реально існують лише як особистості. Коли думають, що людину можна обчислити, осягнути її як алгоритм, який разом із іншими алгоритмами можна зв’язати в один єдиний великий алгоритм, тоді людина втрачає людське. Люди з Facebook постійно говорять про те, що вони хочуть об’єднати всіх у одну надлюдську істоту. Але люди не є комп’ютерами. Люди мають містичну якість. Якщо втрачається віра в людей, то втрачається й віра в суспільство, яке служить людям.

SPIEGEL: Пане Ланьє, ми вдячні вам за цю розмову.

Розмову вів редактор Георг Діц.

 

DER SPIEGEL 27/2014

Переклад з німецької ProZak.info