Ще менше перспектив для церковного об’єднання МГКЄ з Галицькою греко-католицькою архієпархією зосталося після розпаду Австро-Угорщини, коли обидві церковні провінції, як і колись в домодерну епоху (до 1772 р.), знову опинилися в складі різних держав – Польщі і Чехословаччини. Втім, якщо галицькі греко-католики зберігали історичну пам'ять про перебування свого краю в складі Польщі (Речі Посполитої) від середини XIV ст. до 1772 р., то греко-католики Мукачівської церковної провінції (власне як і Пряшівської також) жодного досвіду проживання в новоутвореній Чехословацькій республіці 1918 р. мати не могли. 

  Євген Фенцик у статті, опублікованій у духовно-літературному журналі "Листок", редактором якого він був, розмірковує про походження предків закарпатців, а також їхню приналежність до християн, яких хрестив Св. Володимир.  

Після закінчення Першої світової війни проблема Подкарпатської Русі і русинів завдяки старанням чехословацької дипломатії була предметом переговорів на найвищому міжнародному рівні. 

Закарпатський історик Дмитро Поп аналізує зародження, існування та причини краху Карпатської України. Ця стаття є певною відповіддю на матеріал історика Йосипа Кобаля, який був розміщений нашим виданням.

  Життя Мукачівської греко-католицької єпархії у 1771-1937 роках було досить насиченим. У цей час єпископом стає  Андрій Бачинський, а також обговорюється проект піднесення МГКЄ до рівня митрополії. 

  У 10 томі енциклопедії “Великий лексикон паллас”, виданому у Будапешті 1895 р., є окрема стаття, присвячена закарпатським українцям. Загалом у цьому виданні зібрана майже вся інформація про світ на той час. 

  «Ecclesia sui iuris»: унікальна історія та оригінальний сучасний статус Мукачівської греко-католицької єпархії.

Двін виготовив закарпатський майстер Ференц Еґрі (угор. Ferenc Egry) — власник підприємства з виготовлення дзвонів у селі Малі Геївці (нині Ужгородський район). Його продукція реалізовувалась не тільки на локальному рівні, але і на ринках усієї Східної Європи. Географія та об'єми виробництва вражають. Тільки для Мукачівської єпархії було відлито дзвони для 184 храмів.

Стаття Олександра Духновича у 31 номері "Зорі Галицької" від 1949 року спростовує вислови про право на автономію закарпатських русинів, і тим паче міркування "будителя" про русинів як окремий народ. 

15 серпня 1925 року був створений новий спортивний клуб «Русь» (Ужгород). Справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Через 11 років свого існування «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 років. «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. 

Панське казино Березького комітату з'явилось у кінці XIX століття. Будівля вважалася однією з найрозкішніших у місті. Саме тут колись проходили всі урочисті заходи Берегова. Після цього споруда слугувала бібліотекою, а сьогодні є рестораном "Золотий павич". 

"Завдячуючи українській радянській та пострадянській історіографії про «землю з багатьма іменами» тепер знають не більше аніж із тієї відомої радянської бувальщини про відсутність новин у «Правді», а правди в «Новинах». Закарпаття – центр чи периферія Європи, так і не збагне яке «почесне» місце посідає в українській історії – маргінальне чи змаргалізоване", - вважає декан історичного факультету Володимир Фенич.

Із 1919 по 1939 роки Закарпаття, із його тодішньою назвою Підкарпатська Русь, перебувало у складі Чехословаччини. Чеське панування на Закарпаття позначилося рядом реформ, більшість яких мала позитивні наслідки. Політично-культурний розвиток Закарпаття 1920—39 pp. відбувався між чехо-словацьким централізмом і місцевим автономізмом. За цей час у краї змінюються і вигляди міст, зокрема, Ужгорода. 

Попри позитивні наслідки від приєднання Закарпаття до Української республіки СРСР (наприклад, заснування Ужгородського державного університету та ін.), в шкільних підручниках з історії України ані словом не згадано про негативні наслідки від реалізації чергового кремлівського проекту «по збиранню руських земель»...

  Двадцятирічний період перебування Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь в складі Чехословаччини (1919–1939), мабуть, є єдиним винятком майже повноцінного представлення краю в загальній історії України учням 10-класу. Однак, лише майже. Одразу в трьох шкільних підручниках авторства Федора Турченка, Станіслава Кульчицького та Юрія Шаповала, Надії Гупан та Ольги Пометун, Закарпаття вперше представлено окремим розділом чи параграфом. За обсягом вони майже дорівнюють всім попереднім сюжетним вставкам («обрізкам із відрізків») з історії Закарпаття починаючи від Королівської стоянки раннього палеоантропа і до розпаду Австро-Угорщини. Та було б усе гаразд, якби не було так кепсько із змістом викладеного фактичного матеріалу...

Сьогодні в ужгородському альпінарії вже давно немає чаплі, завдяки якій він  дістав свою другу неофіційну назву. Однак на історичних фото міста птаха збереглася. Кілька років назад в альпінарії відновили струмок з озерцем, про який ідеться в описі цього місця від 1978 року. 

Інтерв’ю з істориком Василем Кобалем в двох частинах ( «Чому закарпатці не окремий народ, а Лаборець, Корятович і будителі – не герої» та « Про історичний парадокс Карпатської України, назви закарпатців і життя до І Світової війни») викликали значний резонанс серед наших читачів.  

  Претенденти на Мукачівський єпископський престол отримували висвячення у Львівських уніатських архієреїв, вихідці з угорської Русі навчалися в Києво-Могилянській академії, а першим претендентом на відновлену/засновану пізніше Галицьку митрополію (1807–1808) ще в 1770-х рр. був Мукачівський єпископ Андрій Бачинський. Але всього цього немає у шкільних підручниках. Важливу для Закарпаття епоху радянські історики-пропагандисти називають «антифеодальними і визвольними рухами» - зауважує у статті декан історичного факультету УжНУ Володимир Фенич.

"А. В. Духнович завещал нам не забывать свой русский род и оставатся его сыном. О-во им. А.В. Духновича идет по заветам славного будителя и его национальные и культуные идеалы воплощать в наше времья", - йдеться у статті "Русского народного календаря на год 1934". 

  У матеріалах на історичну тематику, опублікованих на нашому сайті раніше, вже йшлося про те, що історія Закарпаття переповнена міфами, які витворювали протягом століть з метою ідеологічного впливу чи просто від незнання фактів. Внаслідок перекручень сьогодні виросло ціле покоління людей, які не знають своєї історії. Однак ще гостріше це питання постає у шкільних підручниках, які й досі навчають наших дітей неправдивій історії. Детальний аналіз того, що пишуть не так про Закарпатців у шкільних підручниках, зробив декан історичного факультету УжНУ Володимир Фенич. Усвідомлюємо, що текст переповнений покликаннями і через це може сприйматися складно, але для того, щоб факти не були голослівними, подаємо статтю з усіма джерелами. Наразі публікуємо першу частину дослідження, у якому йдеться про назву Закарпаття,  королівську стоянку, князя Корятовича, період історії краю за часів Богдана Хмельницького, а також інші історичні перипетії, які, на думку В. Фенича, пояснені в шкільних підручниках невірно.

Ще 9 квітня Верховна Рада ухвалила закон про визнання організацій, які боролись за незалежність України у ХХ столітті. За відповідний закон, авторства Юрія Шухевича, проголосував 271 народний  депутат. Однак цей закон не сподобався полякам. 

Світлини з Мукачева, як і фото з центру Ужгорода, які ми публікували вчора, у 1941 році зробив солдат угорської армії Шандор Сего. На фото  - вулиця Валенберга, будівля на сучасній вулиці Ярослава Мудрого, сучасній вулиці Космонавта Беляєва. 

Світлини з Ужгорода у 1941 році зробив солдат угорської армії Шандор Сего. На фото  - вид на Філармонію з площі Театральної, площа Петефі, урядовий квартал і сучасна площа Народна.  

Почав діяти закон про розсекречення радянських архівів. Переглядаючи деякі з них, ми помітили цікавий документ про родича найвідомішого політика Закарпаття Віктора Балоги.

Мюнхенська змова 30 вересня 1938 р. зачепила корінні інтереси всіх народів Чехословаччини, в тому числі й закарпатців. Ці події вкрай загострили чесько-українські суперечності, призвели, зокрема, 13—14 березня 1939 р. до військових сутичок між карпатськими січовиками і чеським військом у Хусті, що зробило неможливим військове співробітництво збройних сил ЧСР і молодої армії Карпатської України. А вже наступного дня Закарпаття повернулося під владу Угорщини.

На кадастровій карті - фрагмент центральної частини Ужгорода XIX століття. Посеред Торгової площі (нині пл. Ш. Петефі) можна побачити контури будівлі легендарного постоялого двору «Чорний орел», в якому 11 липня 1847 року, по дорозі до своєї коханої, що жила в Трансильванії, зупинявся на нічліг Шандор Петефі. Письменник був не в зхваті від міста, про що свідчать його нотатки. 

На його території спорткомплексу "Буревісник" в Ужгороді мали бути три басейни - один всередині будівлі і два відкриті. Але змінилися партійні керівники і проект лишився на папері. До того ж при будівництві "Буревісника" не врахували можливих повеней, тому в 2001 році корпус суттєво постраждав від води... 

  Серію статей про Ужгород, які підготував для нашого сайту відомий ужгородський історик Федір Брецко, завершують цікаві факти про місто. У порпередніх матеріалах йшлося про заснування Ужгорода, його минуле і сучасне, а також архітектурні споруди. Сьогодні пропонуємо вам факти про унікальне в унікальному місті.

Пропонуємо вам передостанню частину істоорії про Ужгород, яку для нашого сайту написав відомий ужгородський історик Федір Брецко. У попередніх частинах йшлося про зародження, архітектуру міста, його досягнення у різні періоди. Сьогодні - про природні бренди Ужгорода, завдяки яким він прекрасний в усі пори року. 

Пропонуємо вам чергову частину захопливої розповіді про Ужгород. На цей раз йдеться про унікальні архітектурні споруди міста. Нагадуємо, що короткий екскурс  в історію підготував для нашого сайту ужгородський педагог Федір Брецко. Попередні частини його статті про Ужгород, а також про Закарпаття читайте в нашій рубриці "Історія".