image

ProZak у психолога: Гендерна рівність і дискримінація

 

Один із попередніх матеріалів нашої рубрики «ProZak у психолога: Соціально активні жінки й фемінізм» викликав жваву дискусію у соціальній мережі Фейсбук, зокрема, про гендерну рівність. Відтак ми вирішили детальніше розкрити тему рівноправ’я жінок і чоловіків, а заодно й тему дискримінації, яка безпосередньо пов’язана з гендером і з якою так часто стикаємося у повсякденному житті, хоч і не завжди впізнаємо її. 

Прикладів щодо гендерної дискримінації можна наводити чимало. Чи не найбільш показовими є випадки, коли роботодавець пише, що хоче взяти на роботу жінок у віці до 45 років – тобто ставить і гендерний і віковий цензи.

1

Досить часто люди відчувають дискримінацію на роботі, в університеті тощо, але не знають, куди можна поскаржитися і чи можна взагалі цьому зарадити, оскільки у законі написано, що таке сексизм, але не прописана відповідальність щодо його проявів. 

Тему гендерної рівності ProZak досліджував спільно з викладачем кафедри політології та державного управління, соціологом, психологом, директором Закарпатського центру гендерної освіти при УжНУ Маріанною Колодій. Тож пропонуємо розмову з нею на тему, яку люди рідко обговорюють з тих чи інших причин, але незважаючи на соціальну, статеву чи вікову приналежність, мають до неї безпосередній стосунок. 

Доки ми не стикаємося з дискримінацією, думаємо, що її немає

Підхід гендерної рівності передбачає забезпечення рівних прав та можливостей у всіх сферах життєдіяльності для жінок і чоловіків з різних соціальних груп. Маємо на увазі те, що жінки й чоловіки різного соціального походження, віку, місця проживання мають рівні права і можливості у реалізації себе як людини, фахівця у сфері особистої чи професійної діяльності.

Якщо ми говоримо про впровадження гендерної рівності на рівні прав, то в Україні маємо непогане законодавство щодо забезпечення рівних прав громадян у різних сферах. Недоліком є відсутність прописаного механізму досягнення рівних прав. Питання полягає у тому, чи всі ми можемо дістатися на роботу, до школи, університету, чи можемо приходити з дітьми на роботу, якщо їх нема де залишити, тобто так звана практика закладів дружніх до сім’ї, коли дитина може залишити дитину в кімнаті денного перебування дитини.

Незважаючи на норми закону щодо рівних можливостей для всіх осіб, в Україні поширена злочинна практика, коли молоду дівчину приймають на роботу й пропонують написати дві заяви – одна про прийом на роботу, а інша, без зазначення дати про звільнення за власним бажанням. І роботодавець негласно, бо він немає права згідно з трудовим законодавством, виставляє умови: якщо ти завагітнієш або вирішиш планувати дитину, будеш звільнена. Це злочин, але оскільки в Україні досить складна ситуація з працевлаштуванням, то багато жінок ідуть на такі умови. Ця дискримінація існує, і доки ми не стикаємося з нею, думаємо, що її немає.

Всеохопної рівності не буде

Ті люди, які працюють у сфері гендерних відносин не чекають такого часу, коли настане всеохопна гендерна рівність. Її, очевидно, не буде, бо нерівність, стратифікація існувала у всіх суспільствах ще в докласовий період. Тому питання впровадження гендерної рівності, гендерної політики ставить собі за мету не стільки установлення всеохопної рівності, скільки привернення уваги до важливих аспектів розвитку й життєдіяльності в суспільстві різноманітних груп жінок і чоловіків. Тому дуже важливо, щоб ті програми соціального, економічного розвитку, які розробляють у державі, враховували інтереси, потреби та можливості різних соціально гендерних груп.

Гендерна політика – це НЕ боротьба жінок та чоловіків за владу

photo-1460482930131-41238907db52

У нашому суспільстві існує помилкова думка, і я не знаю хто і коли зміг переконати людей, чи це переконання виникло на ґрунті відсутності знань про гендерні підходи – але у нас дуже часто гендерну рівність і питання впровадження гендерної політики сприймають як боротьбу жінок та чоловіків за владу,  або як своєрідне змагання у перетягуванні канату. У контексті гендерного підходу така думка безглузда і неправильна. Тому що гендерний підхід стосується забезпечення рівних прав та можливостей для людей різних соціально гендерних груп.

До прикладу, на рак молочної залози хворіють і до 10 % чоловіків. Тож у випадку законодавчого забезпечення права на медичне обслуговування чи реабілітацію, ми повинні вказувати ці можливості не тільки для жінок, а й для чоловіків, хоча це захворювання нетипове для них, але все ж стосується і чоловіків. Або у випадку прийняття програми реконструкції дороги повинно бути прописано не тільки реконструкцію асфальтового покриття, бо для пішоходів важливий тротуар, освітлення, світлофор, перехід, а для водія – це передусім асфальтове покриття,  розмітка. Але якщо ми беремо до уваги лише потреби водіїв, а це в переважній більшості чоловіки, то ми повністю виключаємо можливості пішоходів, якими переважно є жінки і діти.

Молоді батьки поставлені в умови, коли вони повинні обирати між реалізацією своїх професійних і репродуктивних інтересів

photo-1415822138156-fd0cd874335a

Для людини нормально все те, що вона визначає для себе в межах і умовах своєї життєдіяльності. Ми не можемо сказати, що мама, яка працює, погано робить. Хіба було би краще, аби ця мама змушувала себе бути поруч із дитиною, застосовувала до неї насильство на грунті особистої нереалізованості або ж почувалася нещасливою. Тобто кожна людина обирає той шлях життєдіяльності, який дозволяє їй почуватися комфортно у суспільстві. Завдання держави – створити для нас ці умови. Якщо людина вибирає для себе шлях перебувати вдома з дитиною до 3-х років – це її право, і держава має надати цю можливість. Сьогодні в нас є це право, але можливостей таких немає, бо як можна перебувати в неоплачуваній відпустці 3 чи 6 років? За 6 років з такими стрімкими темпами розвитку суспільства людина втрачає кваліфікацію, і їй доведеться оплачувати собі навчання. Тому ті відпустки по догляду за дитиною, які досі діють у нас – одні з найдовших у Європі.

Відтак якщо у нас немає оплачуваних відпусток для батьків, які можуть перебувати з дитиною, то, очевидно, повинні бути ті заклади, де можна залишати дітей під нагляд.  У нас немає системи таких закладів. Існують ясельні груп в садочках, але потрапити туди досить складно. Тож наші батьки поставлені в умови, коли вони не можуть зреалізувати ні свої професійні, ні репродуктивні інтереси. Тому що змушені обирати на рівні сім’ї – хто залишиться з дитиною, а хто буде працювати. Зрозуміло, що люди оцінюють таку ситуацію за принципом найменших втрат: у кого менша зарплата й він менше втрачає – той і залишається з дитиною. Є варіант, коли навантажують перебуванням з дитиною бабусь і дідусів, або ж наймають бейбі-сітерів. І якщо в нас є жінка, яка вирішила працювати, а її дитина перебуватиме з нянею, то це її право, її механізм виходу із ситуації.

Чи правильно, що в переважній більшості жінка залишається з дитиною? – Це не панацея. Коли ми кажемо, що всі люди, які мають дітей, вміють їх виховувати – це те ж саме, якби ми казали, що всі люди, які мають вдома рояль, вміють на ньому грати. Тобто наявність у людей дитини ще не  означає вміння її виховувати. Тому якщо батьки вдаються до допомоги кваліфікованих фахівців – це цілком припустимо. Ми повинні розуміти, що поява дитини у сім’ї не означає те, що тато і мама втратили своє особисте «Я» й повинні повністю віддатися дитині. Якщо вони розуміють, що повинні здобути ресурс чи їм хочеться зреалізувати себе в кар’єрі, бо так співпало, то вони будуть поєднувати батьківство і роботу. Звичайно, повне виключення сім’ї – це не добре. Ми не звикли до того, що тато залишається з дитиною, а мама працює, бо традиційно саме мама займалася вихованням дітей. Сьогодні не існує єдино вірної моделі. Правильно так, як комфортно сім’ї. Важливо вміти підібрати ту модель відносин, яка підійде обом, і не важливо, буде вона традиційна чи ні.

Якщо би ми рухалися тільки за традиційною моделлю, то мали би випадки, коли мама працює, а тато ніде не працює, а коли народжується дитина, вони обоє ніде не працюють – то на що ж вони будуть жити? Це ж економічно неефективно.

Гендерна соціалізація починається ще до народження і триває до кінця життя

photo-1461532257246-777de18cd58b

Гендерна соціалізація людини – одна зі складових соціалізації  й розпочинається вона ще з першого дня народження дитини, а то й в утробний період, оскільки батьки вже знають про стать дитини й за звертаннями до неї проявляють установки щодо статі. Затим дитині підбирають ім’я, підбирають одяг, іграшки. Помилковим є судження про те, що дитина у віці до 6 років не хоче гратися тими чи іншими іграшками. Дитині у такому віці цікаво все: і машинки, і ляльки, і камінці, й дощечки – абсолютно все. Але оточення дитини здійснює пріоритетний відбір у іграшках, одязі тощо. Дуже часто можна спостерігати досить кумедну ситуацію, коли мама довго вибирає для двомісячної дитини одяг, особливо зважаючи на колір. Для дитини у такому віці це не має великого значення, але для мами це має величезне значення, бо створює ефект участі, задоволення від самої покупки. І вже в цьому процесі, не помічаючи цього, ми здійснюємо гендерну соціалізацію: для хлопчиків підбираємо «хлопчачі», а для дівчат «дівочі» речі, при чому традиційні у розумінні нашої культури. Згодом ця гендерна соціалізація впливає на гендерні орієнтири дитини й дорослої людини. Триває вона до кінця нашого життя.

Якщо спортивна школа оголошує набір виключно для хлопців у секцію футболу – це дискримінація, а якщо оголошує набір для хлопців і дівчат, а дівчата не йдуть, то це гендерний стереотип

photo-1464013563454-8b1771c83bbb

Гендер загалом – категорія змінна. До прикладу, ще 50 років тому не було в чоловічому одязі стразів, а сьогодні вони цілком прийнятні. Такі зміни тривають у доступі до освіти тощо.

Проблема гендерних норм виникає у ситуаціях, коли ми ці норми, надані батьками, школою сприймаємо як незмінні. Коли стикаємося з ситуацією, що дівчинка хоче обрати для себе професію металурга, а вона у нашому розумінні «чоловіча» професія, тому ми не хочемо, аби дівчина здобувала її, то ми допускаємо дискримінацію. З іншого боку, якщо чоловік обирає для себе професію вихователя, він може це зробити, але суспільство буде критикувати його за такий вибір, хоча професія статі немає. Ми самі надаємо їй гендерних ознак.

Якщо спортивна школа оголошує набір виключно для хлопців у секцію футболу – це дискримінація, а якщо оголошує набір для хлопців і дівчат, а дівчата не йдуть, то це культурна норма. Бо згідно з законом всі мають право на здобуття освіти.

Гендерна чутливість – це не ознака статі, а ознака професіоналізму. Вона обов’язково має бути присутня у людей, які працюють з людьми. У школі я предмету гендерної рівності не бачу, але вважаю неприпустимим розподіл уроків праці на «хлопчачі» й «дівочі» групи. Мені здається, що загальна середня освіта повинна давати знання, які згодяться усім. Дівчатам теж потрібно знати, як користуватися електроприладами, а хлопцям потрібно вміти зварити картоплю. Тобто такий поділ залишився нам від СРСР, який профорієнтував жінок і чоловіків, і від цього потрібно відходити.

 

Наталія Каралкіна, фото  unsplash.com

0 коментарів


Написати коментар

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    +38 095 308 8778

    mail.prozak@gmail.com
  • Останні Tweets

  • Фото з Галереї

    • 8
    • 5
    • 20160730_140414
    • 3
    • 7
    • IMAG5687
    • IMAG5464
    • IMAG5498
    • IMG_2095
    • 3
    • IMAG5366
    • IMG_1763
    • 13052532_758525780950616_1153731660_o
    • IMAG5232
    • 19
    • DSC_4952