«Ми будемо досконалими»
Американський футуролог Мічіо Каку про світ через сто років, про небезпечні роботи, «розумні» туалети та про нездоланність вірусів нежиті.
Каку, 65 років, працює як фізик-теоретик у Нью-Йорку. Поряд зі своїми дослідженнями в галузі Теорії струн він поставив собі за мету популяризацію й унаочнення науки на радіо та телебаченні. У своїй новій книжці він розмірковує про те, як житиме людина через сто років (Мічіо Каку: «Фізика майбутнього. Наше життя через сто років»). Син японських іммігрантів надає великої ваги тому, щоб його візії майбутнього ніколи не виходили за межі фізичної здійсненності.
SPIEGEL: Професоре Каку, «Ми будемо, як Боги», пишете ви у вашій новій книжці. Наші правнуки – Боги? Може, не завадило би бути трішки скромнішими?
Каку: Уявімо собі лишень наших предків із року 1900: Їм було ледь 50 років і вони їздили на каретах. Якби ці люди побачили тоді кого-небудь із нас – із мобільним телефоном біля вуха, з Facebook на екрані, мчачи в літаку – вони сприйняли б його за чарівника.
SPIEGEL: Від чарівника до Бога відстань ще ого-го…
Каку: Що, власне, являють собою Боги? Аполлон володів необмеженою енергією Сонця, Зевс міг перевтілюватися, а Венера мала досконале тіло. Саме це буде до снаги й нашим внукам.
SPIEGEL: Уявіть собі, ви прокидаєтеся чудового вересневого ранку в році 2112. Що ви бачите?
Каку: Важливіше те, чого я не бачу, але що буде всюдисущим: Розум, інтелект. Так само, як сьогодні кожне приміщення, кожен простір живиться електрикою, в майбутньому ми цілком певно матимемо доступ до керованих інтелектом систем. Вони будуть у стіні, у стелі, в підлозі. Діти віритимуть, що всі речі є живими і ми можемо до них звертатися, говорити з ними.
SPIEGEL: То що ж конкретно робитиме ваш нащадок цього ранку в році 2112?
Каку: Перш за все він схоче дізнатися, що діється у світі. Тож він вставляє свої «розумні» контактні лінзи. Змах вій – і він уже в режимі он-лайн. Там він може запитати все: новини, фільми, віртуальна реальність. Потім, мабуть, він поїде на роботу, навчання.
SPIEGEL: Він поїде? Як це нудно й банально.
Каку: Ага, ви хочете літати? Це теж, мабуть, буде можливим і нашими засобами пересування ми керуватимемо силою думки. Лишень подумаєте про те, куди треба їхати, раз-два – й ви вже в дорозі.
SPIEGEL: Тож наш нащадок прилітає на роботу, навчання. Що змінилося там?
Каку: Якщо він студент, то він може проеціювати всі відповіді на запитання в семінарі на свої контактні лінзи. Якщо він митець, йому треба лише змахнути руками й витвір мистецтва готовий.
SPIEGEL: То чому ще виходити з дому, коли вже все віртуально можна відтворити на своїх чудесних контактних лінзах?
Каку: Тому що ми люди й те, що ми собою являємо, не дуже змінилося за останні 100 000 років. Ми потребуємо безпосереднього людського контакту. Щоправда, техніка супроводжуватиме нас на кожному кроці. У році 2100, наприклад, життєпис вашого співрозмовника з’являтиметься перед вашими очима. Якщо ви шукаєте партнера, то просто йдете прогулюватися й у людському натовпі висвічуються обличчя інших самотніх. Від певних технологій, щоправда, доведеться й відмовлятися, бо вони суперечать нашій природі.
SPIEGEL: Від яких, наприклад?
Каку: Від цілковито безпаперового (електронного) офісу. Ідея була просто невдалою. Ми полюбляємо речі, які ми можемо брати до рук, безпосередньо відчувати. Якщо я запропоную вам квитки на концерт вашої улюбленої зірки або відео з записом її виступу: Що ви оберете?
SPIEGEL: Квитки на концерт, звісно ж?
Каку: То ж бо й воно. Це печерна людина всередині вас. Вона каже: «Я хочу безпосереднього контакту. Я не хочу жодного зображення». Це печерна людина, яка каже нам: «Вийди, зустрінься зі справжніми людьми, відчуй дійсність!»
SPIEGEL: До речі, дійсність, нас вражає ваше бачення майбутніх туалетів…
Каку: Ба! До туалету треба буде ходити й далі. Але туалет! Він матиме більші можливості обчислення, ніж нинішня університетська клініка!
SPIEGEL: Клозет – суперкомп’ютер?
Каку: Він матиме щонайменше один ДНК-чип, який щодня аналізує протеїни та ензими й повідомляє вам, приміром, коли у вашому тілі завелися ракові клітини. Також інші хвороби ми зможемо розпізнавати дуже вчасно. Лише грипозна інфекція залишиться з нами. Є щонайменше 300 різних вірусів, які спричиняють її. Фармакологічні компанії збанкрутували б, якби спробували розробити вакцину проти кожного з них.
SPIEGEL: Як прикро. Втіште нас: Чи не згадували ви щойно досконале тіло Венери?
Каку: Сутність того, що може робити медицина, зміниться: Вже йтиметься не про те, щоб рятувати життя, а про те, щоб робити життя ідеальним.
SPIEGEL: Отже людина буде сильнішою, гарнішою, кращою?
Каку: Таке прагнення буде.
SPIEGEL: Припустімо, нам вдасться заново впорядковувати наш спадковий матеріал (геном). Як ми обійдемося з тим, що тепер зможемо «майструвати» дітей за проектом?
Каку: Ми потребуємо дебатів на ці теми. Свідома, поінформована громадськість повинна вирішувати, як далеко ми можемо заходити, якими гарними, якими досконалими, якими чудовими мали би бути наші діти.
SPIEGEL: Чи переможе Homo sapiens врешті-решт навіть смерть?
Каку: Вічне життя, як це не дивно, не суперечить законам фізики. Ми ж бо помираємо тому, що з віком зростає число помилок при зчитуванні генів. Від цього старіє, шкіра, а потім колись відмовляють і органи.
SPIEGEL: Що робити?
Каку: Наші клітини мають відновлювальні механізми. Якщо ми навчимося використовувати їх, то зможемо уберегти клітини від руйнування. Це дуже реалістично! До того ж ми зможемо заново вирощувати органи. Це вже відбувається й зараз.
SPIEGEL: Ми ліквідуємо смерть?
Каку: У принципі – так.
SPIEGEL: А потім? Хто буде жити, хто має померти? Хто може мати дітей?
Каку: Діти не будуть проблемою. Коли люди живуть довше, вони мають менше дітей. Це спостерігається всюди, де зростають добробут, освіченість та урбанізація.
SPIEGEL: Тепер ще раз цілком практично: Що робить людина, коли туалет каже їй, що вона носить у собі ракові клітини?
Каку: Вона шукає лікаря, звертаючись до шпалер…
SPIEGEL: Перепрошуємо, як це? Говорити зі шпалерами?
Каку: Як мовилося, все є розумним, навіть шпалери. Ви кажете: «Я хотів би бачити мого лікаря». Й ось – лікар з’являється на стіні. Він виглядає, як лікар, говорить, як лікар, але є анімованою фігурою, я називаю його Рободок. Ви говорите до нього, він чітко розказує вам, що саме відбувається зараз у вашому тілі. Він може достовірно відповісти майже на всі медичні питання, бо володіє даними медичної історії цілої планети.
SPIEGEL: Буде ще й Робоінструктор із водіння авто та Робокухар?
Каку: Так, звісно.
SPIEGEL: Поки що роботи, навіть після 50 років досліджень штучного інтелекту, є доволі тупуватими…
Каку: … це так, поки що вони мають інтелект таргана. Але це буде змінюватися. У наступні десятиліття роботи спочатку будуть розумними, як миші, потім кмітливими, як кішки, й потім колись вони матимуть інтелект мавпи. Вони будуть прибирати за нас сміття, виконувати нудні або небезпечні роботи. Щоправда, для цього вони повинні будуть відчувати біль…
SPIEGEL: Машини зі здатністю до страждань?
Каку: Так, ми ж бо не хочемо, щоб вони руйнували самі себе.
SPIEGEL: Чи не з’являться зразу ж захисники прав роботів, які демонструватимуть проти катування машин?
Каку: Я серйозно вважаю, що це може бути етичною проблемою. Ймовірно, будуть люди, які казатимуть, що роботи є чутливими істотами, чимось таким, як собаки або кішки.
SPIEGEL: Коли машини стануть загрозою? Мається на увазі HAL – комп’ютер із фільму «Космічна одіссея 2001 року».
Каку: Спочатку ми всадимо їм чип у їхній електронний мозок, який вимкне їх, якщо вони почнуть замишляти небезпечні плани.
SPIEGEL: Розумні, якими вони є, роботи можуть самі викрутити собі цей чип.
Каку: Так, але це станеться лише після року 2100.
SPIEGEL: Як втішно.
Каку: Ми ще й тоді все ж матимемо опцію, щоб зробити розумнішими самих себе.
SPIEGEL: Ви говорите про стару ідею наукової фантастики, що ми практично станемо самим лише мозком?
Каку: (сміється) Саме так, і цілий день обчислюватимемо Теорію відносності Ейнштейна. Якщо серйозно, я в це не вірю. Тут я знову повернуся до печерної людини всередині нас. Чого вона хоче? Вона хоче визнання від своїх друзів. І вона хоче добре виглядати, особливо в очах протилежної статі. Йдеться про престиж. Хто, перепрошую, хоче бути ув’язненим у якомусь такому комп’ютері й обчислювати Ейнштейна?
SPIEGEL: Але ж бути впродовж дня суперменом або супервумен звучить усе ж таки заманливо, чи не так?
Каку: Ми створимо собі аватарів. Вони володітимуть усіма тими чеснотами й доблестями, яких ми бажаємо собі – ми будемо досконалими, надлюдинами, гарними. Ми будемо відправляти їх навіть на Місяць або у віртуальні подорожі. Але ми збережемо за собою можливість вимикати їх і повертатися до нормального життя. Це приємно протягом другої половини дня побути суперменом, але колись набридає і це, я схочу побачити моїх друзів, піти випити пива.
SPIEGEL: То атавізм перемагає аватара. Як затято все ж борониться печерна людина! Чи не сформується колись якийсь рух, що оголосить війну новій техніці?
Каку: Такі рухи супроводжують впровадження кожної технології. Згадаймо лише появу телефонів. Їх проклинали багато людей, адже ми не могли більше достатньо розмовляти з нашими дітьми.
SPIEGEL: Ви стверджуєте у своїй книжці, що ми є найважливішим поколінням із тих, які коли-небудь жили на Землі. Чи не так думає про себе кожне покоління?
Каку: Ми є свідками виникнення планетарної цивілізації. Ми вирішуємо, чи виживе людство.
SPIEGEL: Поясніть, будь ласка, що ви розумієте під «планетарною цивілізацією».
Каку: Ми фізики судимо про цивілізацію за її використанням енергії. Планетарна цивілізація Типу 1 використовує всю наявну в розпорядженні енергію планети. Колись ми зможемо контролювати погоду, землетруси, вулкани. Тип 2 є безсмертним і опановує зорі, дивись «Зоряний шлях» («Star Trek»). Тип 3 контролює цілу Галактику…
SPIEGEL: Хвилинку, постривайте. Так далеко ми все-таки ще не дійшли!
Каку: Ні, ми знаходимося в перехідному періоді. Ми добуваємо енергію з мертвих рослин. За сто років ми будемо Типом 1. Ми матимемо одну планетарну мову або, краще, дві: китайську («мандарин») і англійську. Вже зараз ми маємо планетарний спорт: Олімпійські ігри. Футбол також є планетарним спортом. ЄС є початком планетарної економіки…
SPIEGEL: З чим ми, щоправда, якраз маємо певні проблеми…
Каку: І все-таки: Великий хід подій усе ж каже нам, що ми зближаємося й об’єднуємося. Навіть мода й культура стають планетарними.
SPIEGEL: Що з того світу, який ви передвіщаєте, ви хотіли би звідати вже сьогодні?..
Каку: Я би не мав нічого проти того, щоби прожити парочку років довше. Або побачити космічний корабель, що повністю заслуговує такого найменування. І шкода, що я ніколи не побуваю в одинадцятому вимірі.
SPIEGEL: Що саме ви маєте на увазі?
Каку: Енергію Великого вибуху, чорні діри, «червоточини» («тунелі» у просторі) й ціле поле Теорії струн, яку я досліджую.
SPIEGEL: Професоре Каку, ми вдячні вам за цю розмову.
Розмову в Сіті-коледжі Нью-Йорка вели Рафаела фон Бредов і Філіп Бетге (Der Spiegel, № 39, 24.9.12)
Переклад ProZak.info із журналу "Der Spiegel"