Чому гей-парад та «Марш рівності» не одне і те ж

червень 26 2017, 6:32

Чому гей-парад та «Марш рівності» не одне і те ж

"Хай живе СРСР, у якому, навіть «сексу не було»! Саме такі заклики є актуальними в питаннях відношення українців до ЛГБТ-спільноти(англ. LGBT - community, gay-community або - соціальна сукупність лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів (ЛГБТ), що об'єднується спільними інтересами, проблемами і цілями)."

Навряд чи більшість українців навіть розуміються на вищенаведених термінах. Тим не менше, практично кожен співвітчизник у відношенні до ЛГБТ-спільноти, як не дивно, має свою, як правило, негативну думку. І це при тому, що мало хто з українців хоче знати, що таке «Марш рівності», патякаючи тільки про гей-паради, «хворих на голову», гріхопадіння, «розпусників» та інші нісенітниці, стосовно людей з іншою сексуальною орієнтацією.

Натомість чому так чинять далекі від розуміння, іноді радикально налаштовані співвітчизники, яких на подібних заходах, як правило, в Україні - більше, ніж самих учасників, які підтримують ЛГБТ-спільноту?

Тому що активісти дотримання прав людини, незалежно від сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності або будь-яких інших ознак, на відміну, наприклад, від алкоголіків, наркоманів, рибалок чи тих же представників середнього бізнесу, не стільки організовані, скільки, більш небезпечні, наприклад - для... влади! Тобто, якщо алкоголіки та наркомани, хворі на СНІД та навіть рибалки з представниками малого бізнесу, швидше - залежні від влади, то ЛГБТ-спільнота... небезпечна, саме самостійністю думки та дії (якщо комусь це допоможе краще зрозуміти ЛГБТ-спільноту)!

Ба, більше, якщо подивитись карту толерантності до ЛГБТ-спільноти, по країнах світу, то задніх пасуть країни СНД й африкансько-азіатські режими, де про рівність людей та демократію говорять тільки по відношенню до своїх друзів та ворогів, нерідко займаючись... канібальством

Чи не тому, в тій же Російській Федерації, мову якої знає більшість українців, звідки співвітчизники й черпають основну інформацію про світогляд (читай: руський мір), включаючи й про ЛГБТ-рух вкрай негативно відносяться до ЛГБТ-спільнот, які логічно - загрожують кремляді та самозваній РПЦ!

Більше того, нетерпимість до ЛГБТ-спільнот має місце по всіх країна СНД, включаючи й ті, які вже мають угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Так, незважаючи на цілий ряд прогресивних законів, які було прийнято в Грузії на захист прав ЛГБТ-спільноти, суспільство останньої на чолі з місцевими священиками продовжують гоніння грузин нетрадиційної сексуальної орієнтації. А новообраний Президент Молдови - І. Додон, недавно відкрито виступив проти проведення в Кишиневі маршу ЛГБТ-спільноти, повідомивши про це посла США в Молдові - Д. Петтіта, який брав участь у відкритті фестивалю представників сексуальних меншин.

Натомість Захід в цілому та країни Європи зокрема, за довгі роки пошуків відповіді на питання про «нормальність» людини в частині її сексуальної орієнтації та після тисячі спалених «невірних», ворожбитів й збоченців - визначили поведінку толерантності до таких співвітчизників та закріпили її законодавчо, як норму поведінки в сучасному, цивілізованому суспільстві.

Показово, що на недавніх перемовинах між Президентами Росії та Франції йшлося про: міжнародний тероризм, Сірію, Україну та про відношення в Росії до прав ЛГБТ-спільноти.

Однак повернемось до України. А чим, власне є «Марш рівності», якою ЛГБТ-спільнота прагне якось себе «оприлюднити», тобто заявити про себе, причому - виключно мирним шляхом? Фактично, кожна хода-маніфестація ЛГБТ-спільноти, здійснюється з метою підтримки ідеї необхідності дотримання прав людини, незалежно від сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності або будь-яких інших ознак. Головне, що на відміну від гей-параду, марш є, скоріше, правозахисною демонстрацією.

І ще для «всезнайок»: ЛГБТ-марші проходять в багатьох країнах світу в пам'ять про Стоунвольські бунти (1969 рік), зіткнення, які наводять як перший приклад в історії, коли представники ЛГБТ-спільноти чинили опір узаконеній державній системі переслідування сексуальних меншин, яка мала місце в тогочасних США. Вважається, що саме ці бунти стали визначальною подією, яка ознаменувала початок масового руху за дотримання прав людини відносно ЛГБТ.

Навряд чи доцільно підтримувати тих українців, які «проти жити в країні геїв та лесбійок», але хочуть прокидатися у країні-казармі ВО «Свободи», ДУК «Правий сектор» чи інших ура-патріотів та їх угрупувань, які сьогодні є чи не головними «захисниками моралі», як вони це розуміють, пересічного українця.

Звідси є очевидним, що саме відношення українського суспільства до таких явищ, як ЛГБТ-спільноти й визначає шлях, який співвітчизникам вже вдалось здолати на шляху від Радянського Союзу до цивілізації. І як бачимо, Угода про асоціацію з країнами Європейського Союзу чи вже отриманий «безвіз» з останніми - ніяк не запорука… європейськості українців та власної країни. 

Натомість в сучасній Україні практично відсутні дебати щодо ЛГБТ-проблем не кажучи вже про ініціативу з боку держави, яка мала б опікатись питаннями рівності та терпимого відношення до всіх громадян, включаючи й до людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. А поки цього не відбувається, українське суспільство так й залишатиметься у пост-совку, де навіть «сексу не було».

Більше того, допоки українське суспільство буде більш толерантніше відноситись до: популістів-політиків, казнокрадів-чиновників, брехачів-співвітчизників, не кажучи вже про алкоголіків, наркоманів тощо, ніж до співвітчизників, яких прийнято відносити до ЛГБТ-групи, ми всі ризикуємо залишитись упередженими та несправедливими до власних співгромадян й продовжимо ігнорувати, справді - головну небезпеку, яку реально становлять перші, для українського суспільства.    

На завершення таке спостереження-аргумент. Багатогодинні черги українців за біометричними паспортами, з метою їздити до більшості країн Європи (або у Гейропу, як принизливо натякають окремі «правильні» громадяни), без віз - це і є кращим підтвердженням успіху європейців (незалежно від сексуальної орієнтації окремих з них), які залишили у середньовіччі саме ті пересуди, якими нерідко продовжують перейматися громадяни України, будучи переконаними у своїй моральній правоті та праві на істину в останній інстанції, а також на останньому аргументі варварів - кулаці.

P.S. Навіть такий «інститут моралі», як Українська православна церква (Київського Патріархату), яка природно є проти, наприклад, одностатевих союзів - «закликала не застосовувати насильство проти Маршу рівності».

P.P.S. Відповідно до даних Бюро перепису населення США (2011 рік), всього число одностатевих пар в цій «найсексуальнішій» країні, як вважає більшість співвітчизників є - 646 464, що складає 0,55% від усіх укладених шлюбів у країні. При цьому - 71,5% одностатевих союзів не уклали ніякої форми шлюбу, 14,7% уклали одностатевий союз й 13,8% є офіційними повноправними одруженими. Й ще, серед пар, які уклали одностатевий союз чи шлюб - 24,2% не мають визнання свого союзу, а 16,2% - свого шлюбу. Натомість у кожній п'ятій одностатевій сім'ї в США є діти.

 

Підготував Ю.Ключівський, керівник IASEED