Плата за легковажність у горах - життя

Ігор Грищенко — досвідчений лижник, тренер із екстремальних видів спорту, який із друзями відпочивали на турбазі в Пилипці, таки заблукав на закарпатській горі Гимба 6 січня (гора Гимба (1 491 м.) є однією із найвищих на гірському масиві Полонина Боржава). З другом Віталієм Півтораком вони того дня вирішили змінити звичні туристичні маршрути і на кілька годин махнути на Гимбу, спуститися фрірайдом... Але коли вирішили спускатися, на горі піднявся шалений вітер і майже повністю втратилася видимість. Віталія Ігор втратив з поля видимості вже на першому спуску.

Тиждень Ігора шукали гірські рятувальники, лісники, активісти та поліція. Тепер 10 січня, коли його таки знайшли живим,  він вважає своїм другим днем народження. «Я зрозумів, що треба спускатися вниз, у ліс, бо вище мене змете вітром, — сказав Ігор журналістам уже в лікарні. — Зона видимості була — на відстані лижної палиці. Я не орієнтувався, іду я вниз чи вгору...».

Шукали Ігоря п’ять діб більше півсотні людей. Він вийшов до хатинки лісника, знайшов там дрова, банку какао Несквік та пів банки смородинового варення, зміг на хвилину відігріти телефон і вийшов на зв’язок саме у той момент, коли над горою Гимба вдруге за день пролітав гелікоптер рятувальників. Першими заблукалого знайшли двоє місцевих жителів — брати Гаджеги, вони йшли до хатини на лижах. На всюдиході їхало двоє лісників Березниківського лісництва. Кажуть, що  завдяки тому, що Ігор — підготовлений спортсмен, зміг протриматися більше чотирьох діб. «Він 2 дні провів у лісі. Потім один день він закопався в стіг сіна, перебув одну ніч, а потім вийшов на цей будиночок... Там знайшов залишки їжі, розпалив багаття і так пробув ніч. Він на своїх ногах, але був важкий такий, дуже втомлений, казав, що сам цієї ночі би не пережив», — каже лісник Березниківського лісництва Іван Дукай.

 За 11 днів 2019 року рятувальники вивели з гір 15-х заблукалих туристів. Минулого, 2018 року гірським рятувальникам вдалося врятувати в Карпатах 288 необережних туристів. У 2017 — 455 туристів. Плата за легковажність у горах — життя.

Керівник гірської пошуково-рятувальної частини в Закарпатській області Олександр Гуляк каже, що в них ще випадків таких тривалих пошуків не було. «-25 градусів було вночі, минуло чотири доби, дуже велика небезпека була для життя рятувальників, — каже він. — У Європі такі роботи не тривають уночі».

Костянтин Балабанов — гірський гід, який ось уже 11 років водить невеликі групи туристів у гори. Навички поведінки в горах у нього, можна сказати, в крові — вперше батьки взяли його з собою у похід у трирічному віці. Тому тут він почувається як дома, хоча ніколи не переходить із горами на «ти». П’ятеро колег Костянтина брали участь у пошуковій операції Ігора Грищенка, але повернулись без результатів через неточні дані координат, які були в рятувальників.

— Костю, в чому була помилка лижників, на вашу думку?

— Ну перш за все, не можна кидати людину в горах, група не має розпадатися, ні в якому випадку. Це основоположні принципи поведінки людини в горах. Що б не сталося: заблудились, загубилися — не можна розбивати групу! Двох людей, п’ятьох, сімох — не можна! Чому так сталося з цими двома групами — мені просто незрозуміло... Це непорушне правило. Можливо, через якісь свої амбіції, бачення, через неузгоджені деталі підйому...

— Ви сам коли-небудь потрапляли в якісь, можливо подібні, критичні ситуації в горах?

— Ну... заблукати в горах? Ми з друзями кілька разів робили це спеціально: нам було цікаво спробувати заблудитись у знайомій гірській місцевості. Ми проходили тими місцями кілька разів і тут стало цікаво, що буде, якщо ми підемо ось туди, а не сюди, як завжди. Не виходило в нас заблукати... Ми завжди виходили на знайому дорогу.

— Які гори у вас за плечима?

— Карпати, Високі і Низькі Татри і румунські Карпати і італійські Апеніни і кілька разів були на Кавказі, у вересні піднялися на Ельбрус, ходимо в норвезькі Люнгенські Альпи (400 км за полярним кругом) — скільки не ходили, не катались — в такі ситуації не потрапляли ні разу... Спеціально, з цікавості заходили по незапланованому маршруту, хотіли глянути, що там відбувається, як ми там пройдемо і чи можна поламати лінійку маршруту, але не губилися, а поверталися потім на свій маршрут.

— В чому тоді феномен — чому губляться люди?

— Думаю, тут трохи і недисциплінованості, і самовпевненості, легковажності... Людина думає, що цивілізація тут, поруч, рядом лижні спуски, курорт, траси, населені пункти — Пилипець, Подобовець, Ізки — і не допускає можливості біди. Плюс незнання місцевості. Взагалі гора Гимба відома тим, що там дуже часто блукають люди. Характер гори такий, що заблудитись там дуже просто. Ніби і нічого складного — підйомник, все зрозуміло, але міняється погода і все змінюється в миг ока!

Мій товариш, дуже досвідчений лижник. При дуже хорошому знанні Боржавського хребта і гори Гимби якось теж там заблудився в тумані. Через 2 години блукань вийшов на знайому дорогу, наші хлопці були на зв’язку весь час, але такі речі тут стаються, на них треба розраховувати.

Якщо виходиш кататися в погану погоду — не виходь вище лінії лісу! Ти там нічого не побачиш: там буде туман, буде холодніше, сильніший вітер. Крім того, ти підставляєш під ризик себе і людей, які в зв’язці з тобою. Причому ризик зимою в Карпатах, якими би вони не здавалися легкими горами — це ризик смертельний. На Боржаві взимку ліг уже не один десяток людей. 

ПЕРЕВІРТЕ СВОЇ РЮКЗАКИ: Треба обов’язково узгодити необхідний перелік речей, які будете брати з собою: термос із гарячим чаєм, бутерброди, шоколад, цукерки, ліхтарик, запальничка, сірники, туалетний папір, карти, завантажені в телефон, заряджений павербанк, карта місцевості, куди вирушаєте, компас, мінімальна аптечка, яка не вилазить із рюкзака, утеплювач типу легенького пуховика, запасні носки, запасні рукавиці, ну і певне лавинне спорядження — лопата, щуп і біпер. От із цим усім спорядженням можна вже думати про якийсь гірський екстрим, фрірайд, скітур і т.д.

 Але виявляється, відсотків 90 туристів-лижників, які йдуть у гори, цього не мають... Вони думають: «Та ну, я ж тут недалечко від курорту катаюся, раз-раз і я внизу». Та і часто проскакують слова: «Та це ж всього лише Карпати!..» Ну да, це невисокі, пологі гори, але взимку це гори небезпечні і підступні. І потрапити в лавину на тій же Боржаві дуже реально, особливо після сильних снігопадів.

Випав свіжий сніг — дай йому відлежатися хоча б 3 дні і потім їдь, або катайся в лісі, не суйся нагору. Але, видно, не у всіх ці принципи спрацьовують... Часто думають проскочити «на авось».

— Найбільш критична ситуація, яка ставалася в горах з вами особисто?

— Було якось, коли ми саме через таке бажання вивідати, а що буде, якщо підемо незапланованим маршрутом? зробили гак у 18 км, який у принципі не планували робити. І наступного дня нам довелося доганяти маршрут, який ми запланували з самого початку. Ми ж усі прив’язані до купи речей типу побуту, роботи, транспорту, планам до кінця вихідних повернутися додому і так далі. І так нам на другий день довелося пройти маршрут, який ми розбивали на два дні.

Це був кінець жовтня, світловий день дуже короткий, і пройшовши-таки той маршрут ми були неймовірно втомлені. От це було так, доволі гостро, ми доходили до кінцевої стоянки на повному автоматі.

— Коли гори більш безпечні: в теплу пору року, чи в холодну?

— В теплу. Хоча гори завжди підступні... ні, вони не підступні, вони просто живуть своїм життям, ми просто приходимо до них у гості. Вони стояли тут століттями, і хто такі ми в порівнянні з їх величчю? Погода в горах завжди дуже перемінна, в будь-яку пору року. Сподіватися на якийсь прописаний прогноз погоди ніколи не варто. Треба розуміти, що погода може зіпсуватися будь-коли, незалежно від прогнозів.

Позаминулого року ми з друзями пішли в Привододільні Горгани (хребет Пішконя, гора Стримба, Ясновець, Негровець, Ворп), в районі Колочави, Синевира. Рівно середина літа, 15 липня. На висоті 1700 метрів почав падати сніг... Про те, що будуть опади, ми знали, але не допускали, що це буде сніг.

Тому вдягатися в гори теж треба завбачливо, а не недбало. Особливо взуття: воно має витримати набагато більше, ніж те, яке ми носимо в місті. У вас має бути відточене спорядження. Ти маєш знати, коли і що, з чим ти будеш робити. Не перевантажувати аптечку, а брати тільки найнеобхідніший набір швидкої допомоги.

— Правила безпеки в горах взимку і влітку однакові?

— Практично. В деяких моментах щось змінюється. Наприклад, зимою ти ходиш тільки туди, де ти вже був літом. Спочатку ти вивчаєш місцевість влітку, і потім уже йдеш туди взимку. Ти вивчаєш маршрут, ти маєш знати точно, як і куди ти можеш відійти з цього маршруту, які варіанти при незапланованому розвитку подій, при нештатній ситуації. І тільки після детального вивчення місцевості, ти йдеш туди зимою.

Взимку гори абсолютно інші! І дуже часто досконало вивчений літом маршрут ти просто не впізнаєш взимку. Дерева і каміння будуть ті самі, але зимові гори не схожі на літні нічим! Ти ідеш знайомим маршрутом і не впізнаєш його ні разу. Навіть та ж полонина Руна змінюється взимку кардинально. І поки ти не знаєш, що і як змінюється, тобі туди краще не суватися, тому що результат може бути дуже сумним і плачевним. Тому вперше в гори взимку — ні-ні!

Ще одна порада — ніколи не орієнтуватися на дороговкази від місцевих жителів. Тому що на питання типу «Чи далеко до будиночка лісника?» вони скажуть: «Ніі! Туй гет рядом, он за йсею горою», а це може виявитися як 3, так і 10 кілометрів. Ти маєш мати з собою незмінні компас і карту, за якою орієнтуватимешся сам.

— Зимові Карпати і зимовий Кавказ однакові?

— Кавказ небезпечніший, але так, небезпеки однакові. Якщо в Карпатах в аварійній ситуації ти спускаєшся вздовж по течії і в межах 30 км натрапиш на населений пункт, то на Кавказі це правило не діє. Ти ідеш вздовж спуску води і... потрапляєш в ущелину! Це абсолютно інші гори – вони більш скалисті, вищі, небезпечні. Там абсолютно інший характер місцевості і тому там інша специфіка роботи в горах.

Гірські рятувальники на питання журналістів, чи свербить у них рука дати прочухана легковажним лижникам-туристам, зізнаються, що коли знаходять загублених живими, то вже не хочеться. Головне, що вижили…

Зоряна Попович