Водне господарство зародилося на території Закарпаття ще при Австро-Угорській імперії

Щороку  в першу неділю червня святкується День працівників водного господарства, а воно зародилось на Закарпатті  170 років тому.

Перші водогосподарські організації та гідротехнічні споруди

На території теперішньої Закарпатської області водне господарство започаткувалось ще у Х1Х  столітті, коли  будівництво об’єктів велось Австро-Угорською імперією та Чеською  Республікою.  На той час паводки  річок Боржави,  Латориці  і самої  Тиси затоплювали значні території. Для їх захисту  в  1846 році  під головуванням  графа Альберта Лоняі було створено Товариство з регулювання   вод  жупанату  Берег, а в 1865 -му -  Сернянське водорегуляційне товариство по боротьбі з повенями та внутрішніми водами. Основні   роботи в краю  проводило  Берегівське товариство, зокрема, з 1847 по 1863 рік були побудовані правобережні  водозахисні  дамби р. Тиса і  р. Боржава, які  будувались   силами  самого населення. 

У  1874 -му будуються  захисні  дамби  на р. Латориця, а з 1886  по 1894  роки  -  головні  магістральні   канали  Берегівської системи.                                                                                                                                   

Перші меліоративні роботи

За часів Чехословацької адміністрації (1919 р.) все водне господарство на території краю  потребувало значного покращення. Більшість низинних земель  були перезволоженими і їх неможливо було повноцінно використовувати. За меліорацію  взялись у 1921 році - спочатку проводилось  берегоукріплення  річок,  а  на землях   -  дренажні роботи.

На найближчу десятирічку  було передбачено 14 регуляцій потоків і будівництво  дамб, 17 ділянок  осушення,  будівництво 10  ділянок дренажу, проведення  водопроводів та інші роботи. Великий обсяг робіт  здійснений у 1935 році, зокрема зміцнення   каналу Верке  та   правого берега р. Тиса,  регуляція р. Ріки в Хусті, р. Тиси в Сокирниці, р. Латориці та інші.   Розпочаті  роботи  по осушенню земель Чорного Мочара.                                   

Цікаве інженерне рішення було застосоване на р. Боржава. У с. Боржава в 1891-1893 роках будується  гребля Поаре, а на правобережній дамбі - шлюз, які дозволили подавати воду з річки Боржава через канал Верке в Берегово і головні канали Берегівського і Ужгородського районів. Ця система працює і до нині, рятуючи від погіршення екологічної та санепідеміологічної ситуації, адже наразі головною функцією каналу Верке є розбавлення стічних та недостатньо очищених вод м.Берегово, підприємств та населених пунктів району. 

У  1939 році  керування  водним  господарством  краю частково перейшло  до  Міністерства Транспорту  та суспільної праці  Угорщини  і в цей період проводилась реорганізація  існуючих  на той час  водорегуляційних чеських дружеств  у  Товариства.

Після воз’єднання Закарпатської України з Українською РСР, в 1946 році, на базі колишнього Сернянського  товариства було організовано  Мукачівське,  а Берегівське    перейменовано в Берегівське  управління експлуатації гідромеліоративних систем. У 1948-му створено Севлюське управління експлуатації гідромеліоративних систем.   Після  організації трьох управлінь,  на Закарпатті розпочато будівництво гідромеліоративних  систем. 

За 1946-1955 роки  на  цих  системах в області провели значні роботи по будівництву і реконструкції  водозахисних  дамб  на р. Тиса,  на р. Батар і каналі Новий Батар,  на річці Боржава  загальною довжиною  114 км і об’ємом земляних  робіт 1860 тис.куб.м. Варто знати, що будівництво і очистка від намулу  внутрішньогосподарської  мережі   на  меліоративних системах виконувались вручну меліоративними бригадами  землекористувачів.

Після проведення за період 1840-1960 рр. значних водогосподарських робіт, частково  була здійснена  віковічна  мрія населення низинних районів про захист їх  від стихійних бід,  які  інколи повторювались по  2-3  рази в рік.

 Меліоративні системи, експлуатація споруд та протипаводкові заходи

Побудовані системи області виявилися технічно недосконалими, мали ряд недоліків, тому  необхідно було  проводити їх реконструкцію та перебудову.

У 1955 році розпочинаються  роботи  по меліорації масиву Чорний Мочар на площі 13,5 тис. га, проводилось осушення земель  відкритою сіткою каналів,  будівництво  4-х    регулюючих  водосховищ,  каналу  Високобережний,  Кидьош та інших   каналів. Реконструкція масиву була завершена в 1963 році.

В 1959-му проводиться  реконструкція Латорицької осушувальної системи       , зокрема регулювання р.Латориця і її правобережних припливів, осушення заплави на площі 10,8 тис.га та будівництво 4-х  насосних станцій.  У цей же період продовжується вдосконалення  експлуатаційної діяльності. На базі  колишніх  Берегівського, Мукачівського і Севлюського управлінь експлуатації організовується Закарпатське управління експлуатації  гідромеліоративних  систем.

Починаючи з 1959-го в області розпочато осушення земель гончарним дренажем. Значні обсяги водогосподарських робіт, починаючи з 1961 року, були виконані з реконструкції Сальвінської осушувальної системи. З 1970 року проводилась реконструкція Берегівської осушувальної системи. Крім  будівництва гончарного дренажу і гідротехнічних споруд будувались насосні станції.

В  1973 році організовується  Виноградівське  управління  експлуатації осушувальних  систем із  створенням Сальвінської, Батарської та Іршавської експлуатаційних  дільниць  і  дільниці гірських річок.   В 1972 році прийнята в  експлуатацію Батарська осушувальна  система.

В 1986 році завершується реконструкція Берегівської осушувальної системи, яка стала однією з найбільших  і  найсучасніших польдерних систем  України, з площею осушених  земель 49,9 тис.га.

Загалом, на кінець 80-тих  років в області майже повністю було завершено осушення земель  гончарним дренажем. Вкладені державою кошти на меліорацію земель дали вагомі результати. Якщо до осушення урожай зернових одержували по 16–25 цнт з га, то в середньому за 1986 – 1989 роки, після  завершення меліоративних робіт їх урожайність становила понад 46 центнерів.    

Значні роботи в області були проведені  по будівництву  зрошувальних  систем на площі  14,8 тис.га.

У 1993-1994 роках  проведено вдосконалення виробничої діяльності експлуатаційних  управлінь по басейновому принципу. Зараз п’ять міжрайонних управлінь водного господарства здійснюють експлуатацію водогосподарського комплексу Закарпатської області, який складається з  770 км водозахисних дамб, 303 км берегоукріплень, 1339 км каналізованих русел та каналів, 1032 гідротехнічних споруд, 34 насосних станцій, 7 водосховищ, 70 водомірних гідрометричних постів,  183 тис.га осушених земель.

З метою захисту населення та території  від шкідливої дії вод, з 2001 року в області реалізується Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса. Попри недостатнє фінансування Програми (профінансовано заходів на загальну суму 605 млн.грн., що становить 41% передбачених коштів), в області побудовано та реконструйовано 130 км захисних дамб та 52 км берегоукріплень, відрегульовано 8 км русел річок та відремонтовано 66 гідротехнічних споруд. Новозбудовані об’єкти в умовах розвитку високих паводків, які проходили на р.Тиса та її притоках у 2008 і 2010 роках та були близькі до історичного паводка 2001 року, забезпечили надійний захист 97 населених пунктів та 72 тис.га сільськогосподарських угідь.

Транскордонне співробітництво в басейні  річки Тиса

Охорона й раціональне використання водних ресурсів, а також захист територій і населення від шкідливої дії вод є важливими та невідкладними завданнями, ефективне вирішення яких може бути забезпечено лише шляхом тісної співпраці і проведення узгодженої водоохоронної та водогосподарської діяльності із нашими сусідніми країнами. Розвитку міжнародного співробітництва з питань водного господарства на прикордонних водах сприяло укладання у дев'яностих роках минулого століття двосторонніх Міжурядових Угод вже незалежної України з Угорською Республікою, Словацькою Республікою та Румунією. Головною метою Угод є розвиток взаємовигідного двостороннього  співробітництва для вирішення на міждержавному рівні таких завдань, як раціональне використання водних ресурсів, розвиток мережі моніторингу якісного й кількісного стану водних ресурсів, системи обміну інформацією, здійснення контролю за проходженням  повеней і паводків.

БУВР Тиси активно співпрацює з сусідніми країнами також у рамках реалізації проектів Програм транскордонного співробітництва Європейської Комісії. Впродовж останніх років спеціалістами водного господарства було реалізовано десять міжнародних проектів технічної допомоги загальною вартістю понад шістдесят мільйонів гривень.

Важливим напрямком співпраці на прикордонних водах є створення системи прогнозування і моніторингу паводкової ситуації в басейні р. Тиса. З 1999 по 2003 роки за допомоги Уряду Угорської Республіки була введена в експлуатацію автоматизована інформаційно-вимірювальна система АІВС «Тиса». Спеціалісти БУВР Тиси ведуть контроль в реальному часі і обмін інформацією щодо гідрометеорологічної ситуації в басейні р.Тиса за допомогою 50 автоматизованих вимірювальних станцій і радіо-,  супутникового та релейного зв’язку. У 2012 році у БУВР Тиси впроваджено міжнародний стандарт ISO 9001 щодо гідрографічних вимірювань, збору даних та експлуатації АІВС «Тиса». Наразі в управлінні йде робота над впровадженням моделей для прогнозування розвитку паводкової ситуації на річках Закарпаття.