Хто стоїть за «Тарифними майданами» в Закарпатті

Про необхідність підняття тарифів в Україні говорилося давно, однак жоден уряд не знаходив в собі духу провести тарифну реформу, бо це означало б втрату підтримки електорату , соціальний вибух і, відповідно, втрату влади на найближчих виборах.

Сьогоднішня влада вже не може розраховувати на живильні фінансові ін’єкції з боку Росії і змушена була просити грошей у міжнародних фінансових інституцій. Ці в свою чергу першою ж умовою поставили питання відповідності вартості енергоносіїв для населення до їх реальної ціни.

Влада прийняла ці умови і попередила народ, що потрібно буде потерпіти. Навіть не попередила, а запитала, чи готові люди позбутися совкової соціальної політики і затягнути паски заради того, щоб вже через рік два рухатися по новим капіталістичним коліям.

В принципі, наразі Україна позбулася доволі крупного совкового електорального баласту на втрачених територіях (Крим і частини Донецької та Луганської областей, які традиційно звикли до соціальної шари). Решта ж електорального поля ще перебувала в постмайданівській ейфорії, тому схвально кивала головою на запитання влади про європейський шлях і перехід на відповідні соціально-економічні реформи.

Але проєвропейське  прагнення почало згасати відразу ж, як людям принесли перші «реформістські» квитанції за воду, електрику і, особливо, за газ. Градус невдоволення діями влади в суспільстві різко виріс. Всі відразу ж забули про обіцянки терпіти і затягувати паски. Бо ніхто не думав, що затягувати паски доведеться не на поясі, а на шиї.

Що стосується газу, то тарифи на нього для багатьох людей перевищували місячні доходи. Люди обурювалися і склалася просто ідеальна ситуація для політичних опонентів влади. Було б гріх не скористатися цією критичною ситуацією, щоб не заробити собі бали на тарифній критиці влади.

І тут почалося…

Заяви заявами, а тарифні Майдани також захотіли влаштовувати всі, кому не лінь. Але в Закарпатті сталася прикрість: люди ігнорують заклики до акцій протесту. Тобто, невгамовно матюкають владу у себе на кухнях, або найбільшим геройством вважається піти в «газову службу» і довести до сліз дівчину у віконці, яка тарифи не встановлює і її робота -- вислухати клієнта і надати інформацію. А от піти на Майдан і вимагати від влади поваги до себе – не наважаться.

Хоча причина може бути в іншому. Люди навчилися розбиратися в тих, хто їх організовує на протести. І тут потрібна повна довіра. До прикладу, в Ужгороді вже давно оголосив свій Майдан колишній майданівський активіст Іван Данацко. Розклав намети перед Народною радою, начепив на них плакати з критикою влади і регулярно пише в соціальних мережах, яка ця влада паскудна, що чинить тарифний геноцид проти власного народу.

Данацко навіть оголосив дату проведення Тарифного Майдану і закликав всіх обурених закарпатців висловити свій протест прийти на площу Народну під вікна влади, а не до віконець сервісної служби «Закарпатгазу». Але цей заклик не спрацював.

По-перше, далася взнаки українська ментальність: хтось відразу ж захотів перехопити лідерство в організації народу на акції протесту. Інший колишній активіст Майдану і соратник Данацка Олександр Пересоляк оголосив свій власний Тарифний Майдан за тиждень до оголошеної дати Данацком. Пересоляку потрібен був піар своєї партії «Демократичний альянс» і якось йому не хотілося розчинятися в променях слави Данацка.

Партія «Свобода», яка пролетіла на останніх парламентських виборах і втрачає електоральну підтримку, також вирішила попіаритися на тарифах.

В результаті, на Тарифний Майдан Пересоляка та «Свободи» прийшло тридцять чоловік, а через тиждень на Тарифний Майдан Данацка прийшло чоловік сто. Тобто, масовості не вийшло.

Чому так сталося? Нема довіри до провідників протесту. Хто такий Пересоляк і його партія, щоб йти на його заклики? Який авторитет у цієї людини  і цієї партії. Партія загалом доволі симпатична, а от про Пересоляка майже нічого не відомо. Ну хіба що те, що він один із провідників Громадської Ради при владі Ужгорода. Причому занадто вже лояльний до тієї влади, тому щирістю в його закликах до протестів і не пахне.

Про «Свободу» вже краще помовчати, бо всім відомо, як представники цієї партії за короткий період у новій владі вляпалися в корупційні скандали і пішли з цієї влади зі скандалами.

Що стосується Івана Данацка, то хлопець цей бойовий, але вже так набрид своїми закликами в соціальних мережах, що нудить. Стільки революційної патетики та пафосу, що Ленін би позаздрив, а щирістю і не пахне. Окрім того, за Данацком тирчать вуха колишнього мера Ужгорода Сергія Ратушняка. Остаточно це стало зрозуміло з того, коли в місті були розміщені біл-борди із закликом прийти на «Тарифний Майдан» та роздавалися аналогічні кольорові листівки. Те, що дизайн могли робити в офісі Ратушняка, або під його проводом стало зрозуміло з розміщеної на біл-бордах та листівках цитати Тараса Шевченка про «жидів». Антисемітизм – це тема Ратушняка.

Окрім того, навряд чи Данацко міг з власних грошей профінансувати друк біл-бордів чи листівок, тому довелося у когось просити гроші. Зважаючи на те, що майже ніхто з місцевих грошовитих людей не хоче мати справу з Данацком, через його істеризм в протестності, то гроші міг дати той таки Ратушняк, бо саме лише преса екс-мера досі залишається лояльною до Данацка, а інші ЗМІ з нього лише насміхаються, або ігнорують.

До речі, такий мас-медійний ігнор також вивів з рівноваги Данацка, який у соцмережах накинувся на представників преси мало не з матюками, чому вони його ігнорують і не підтримують.

Зрештою, цікаво було спостерігати, чому не піаряться на тарифній темі опозиційні до влади партії. Ну з комуністами все ясно – вони вже законодавчо заборонені. А от Опозиційний блок, можна сказати, промовчав. Лише днями в світ вийшла тарифна заява лідера Опозиційного блоку Олександра Ледиди, у якій він виступив з протестом проти тарифного геноциду і запитанням до влади: як можна платити за житлово-комунальні послуги більше, ніж отримувати зарплатні чи пенсії. Скоріше за все, така затримка із заявою пояснюється певною невизначеністю щодо лідерства в Опозиційному блоці. Ще донедавна вважалося, що в Закарпатті його може очолити або Нестор Шуфрич, або Василь Ковач, але нещодавно стало відомо, що місце лідера закарпатських опозиціонерів таки зайняв Ледида.

Тарифний Майдан очолила... влада

Звичайно, що коли до акцій протесту закликають незрозумілі люди, за якими стоять або маловідомі партії, або зкомпроментовані політики, то такі акції протесту не мають підтримки в населення. Окрім того, через невизначеність з лідерством в лавах Опозиційного блоку, фактично протестне поле залишалося незайманим, тому перебрати симпатії протесаного електорату в Закарпатті вирішила… влада. Голова облради Володимир Чубірко, який хоч і переконує, що дистанціюється від братів Балог, таки є з ними спорідненим. Він сам прийшов на Тарифний Майдан Данацка і пообіцяв всіляку підтримку. Згодом, уже на сесії облради, пробалогівська більшість навіть проголосувала за звернення до влади з вимогою переглянути тарифи на комуналку і полякала центральну владу протестними настроями в соціумі і можливістю перекриття доріг державного значення.

Таким чином, провладна в Закарпатті партія Віктора Балоги Єдиний Центр може взяти на себе ініціативу по організації акцій протесту невдоволених новими тарифами громадян. Зрештою, ресурси у братів Балог для цього є. І це буде своєрідний шантаж в бік президента Петра Порошенка. Мовляв, якщо я не отримаю лояльності у вигляді кількох ключових посад для моїх прихильників в Закарпатті, то закарпатці вчинять тарифну революцію, а Блок Порошенка, як і «Народний Фронт» пролетить з тріском на найближчих місцевих виборах.

Організувати дійсно масові акції протесту в Закарпатті Балога може запросто. Скоріше ща все, він таки очікує реакції Порошенка, або лише тримає революцію на паузі, підігріваючи її, а старт протестам дасть у найвигідніший момент, ближче до виборів.

Таким чином тарифний Майдан в Закарпатті очолюватиме провладна політична сила та власне політик, який на минулих виборах організовував позитивний результат для Блоку Порошенка.

Степан Форкош, Prozak.info