Що не поділили старійшини Ужгорода з Ратушняком

В Ужгороді черговий скандал навколо кандидата в мери Ужгорода Сергія Ратушняка: старійшини міста написали йому гнівного листа.

Справа в тому, що наближене до Сергія Ратушняка видання «РІО» в одному з номерів опублікувало такий собі аналіз мерів Ужгорода періоду нової України. Цей аналіз називався «Пам’ятка ужгородцям” і головною метою його було показати, що із усіх мерів Ужгорода найефективнішим був саме Сергій Ратушняк.

Це обурило інших колишніх мерів Еміла Ландовського, Еміла Поповича та Степана Сембера, які написали відкритого листа редакції «РІО» та Сергію Ратушняку.

«Рада старійшин в одному одностайна – ми хочемо бачити у керівництві Ужгорода нові обличчя. Разом із тим, на попередніх виборах ми ніколи не бачили стільки бруду і брехні, як зараз. Ми сподівалися, що все це не зачепить нас, оскільки самі активної участі у виборах не беремо. На жаль, ми помилилися. Бруд і брехня були вилиті на колишніх керівників Ужгорода – Еміла Ландовського, Степана Сембера, Віктора Погорєлова із сторінок газети «РІО» у №42 (914) за 17 жовтня 2015 року. Зверху на титульній сторінці газети прописано: цитуємо «Хто і як керував Ужгородом за останні 25 років. («Пам’ятка ужгородцям» на Стор.4.). А далі… «Повернемо Ужгороду порядок, стабільність та розвиток. Сергій Ратушняк».

Зрозуміло, що все негативне (по-ратушняковськи) починалося за період мерства Еміла Ландовського у 1991-1994 роках. Дійсно, ситуація була складною, але, як пише газета «РІО», «Еміл Ландовський не міг впоратися з новими реаліями, місту потрібен був керівник із новим мисленням, який розумівся на інших економічних реаліях». Ці нові реалії нам відомі, як говорив відомий герой фільму Попандопуло: «Это мне, это тебе, это мне, это тоже мне, это все время мне». Продовжимо далі. Чотири роки роботи демократичної влади у місті одним махом перекреслила газета «РІО».

Відповісти і спростувати неправду, яку видання поширює, легко.

…Коротко, що було зроблено нами у 1990-94 роках… Насамперед, було ліквідовано комуністичну символіку, в Україні ж цей процес триває до цього часу. У травні 1990 року був піднятий прапор нашої держави над Ужгородською міською радою. Синьо-золотий прапор уже в жовтні 1991 року був піднятий нашими депутатами і над обласною радою, тоді ж були демонтовані пам’ятники Леніну. Перейменовані вулиці. Правда, шановний Сергій Миколайович вулицю Капушанську знову перейменував у вулицю Перемоги (повернули радянську, комуністичну назву).

Ми припинили механічний приріст населення в Ужгороді, заборонивши будувати будинки для так званих пільговиків, які служили в армії або працювали на Півночі (понад 4 тисячі їх щороку прибувало до Ужгорода). Провели департизацію школи. Вирішили чи не найважче питання міжконфесійних відносин. А саме: повернули релігійним громадам їх власність, яка була забрана у них радянською владою, примирили вірників православної і греко-католицької церкви. До прикладу, собор на вулиці Капітульній повернули греко-католикам, повернули вірникам і православну церкву на Православній набережній, відбудували Цегольнянську церкву, повернули вірникам церкви навпроти будинку Просвіти, католикам було повернуто житлові квартири, які від них забрала радянська влада. Ми взяли активну участь у закладанні фундаменту православного собору на площі Кирила і Мефодія. Створили будинок для людей похилого віку на вулиці Тімірязєва у мікрорайоні Шахта. Ужгородська міська влада також ліквідувала радянську систему – виконком – і створила міську управу, яка давала можливість швидше реагувати на вирішення проблемних питань. Ми були єдині в Україні, які засудили військовий заколот у Москві (ГКЧП), допомогли матеріально сім’ям москвичів, які загинули під час заколоту. Ми зробили все можливе на регіональному рівні, щоб Україна як держава відбулася. У нас з’явилися справжні міста-побратими – в Угорщині, Словаччині, Чехії, Німеччині і США.

За 4 роки в Ужгороді ми побудували 1800 квартир, 2 дитячі садки, середню школу №20. За новою програмою після розпаду СРСР працювали чеські і словацькі будівельники. Це окрема і довга розмова. Тільки скажемо, що Україна відмовилася від цих програм. Однак за допомогою чеської сторони нам вдалося продовжити роботи чеських і словацьких будівельників на території Закарпаття. Вони за чотири роки побудували для нас 565 квартир, школу, яку згодом назвемо гімназією, родильний будинок, теплиці для Зеленгоспу, офіс для «Турбогазу», м’ясний цех та пилораму також для цього заводу. Ваша заява про те, що Ви побудували найкращу в Україні гімназію та сучасний пологовий будинок – це фікція, просто брехня…

…Газета «РІО» взагалі не володіє тоном доброзичливості. Ось характеристика Степана Сембера, який працював заступником у міського голови Еміла Поповича, головою фонду комунального майна, першим заступником у міського голови Ландовського, і першим заступником у Сергія Ратушняка (у 1998 – 2002 рр. – міський голова Ужгорода). Цитуємо: «Степан Сембер, якого можна назвати найнепомітнішим мером. У місті почалося масове відключення електроенергії, чиниться податковий тиск на приватний бізнес, місто потонуло у смітті, комунальні служби фактично припинили роботу». Ми пам’ятаємо, що відключення електроенергії у місті Ужгороді, як і у всій Україні, розпочалося у 1993 році і закінчилося у 2000-му. Так що найдовше відключення електроенергії було у період Вашого керівництва містом, Сергію Миколайовичу.

Хоча об’єктивності заради варто сказати, що від міського голови аж ніяк не залежить відключення електроенергії. Податковий тиск – це просто набір негативних оцінок з боку газети. Адже саме при Степанові Семберу підприємства, які своєчасно сплачували податки, були звільнені від сплати земельного податку сумарно на 2 мільйони гривень. При цьому цілеспрямовано звільняли від плати за землю і водоканал, і теплокомуненерго, і тим самим стримували підняття тарифів на воду і тепло. Турбувалися про ужгородців…

…Нам здається, що, пишучи про тиск на бізнес, газета, напевно, мала на увазі події, які пов’язані з вигнанням підприємців від ринку до площі Корятовича. Коли за допомогою кранів, бульдозерів і міліції всі будки були вивезені на об’їзну дорогу на Шахті. І тривалий час символізували реальну підтримку бізнесу мером Ратушняком. Враховуючи те, що за першу каденцію Вами і Вашим оточенням були приватизовані майже всі магазини Ужгорода, тобто фактично монополізовані всі торгові площі, що значно стримало розвиток конкурентоспроможності, негативно вплинуло на підтримку малого бізнесу, як вихід із цієї ситуації та подолання монополії і створення умов для здорової конкуренції на проспекті Свободи було започатковано переведення житлових приміщень у нежитлові, щоб бізнес міста міг придбати виробничі площі і успішно розвиватися. Цей почин як позитивний був розширений на вулиці Новака, Швабську, Мукачівську та інші. Усі ці факти повністю спростовують неправду, яку твердить газета «РІО» на своїх сторінках", -- йшлося у заяві екс-мерів.

Сергій Ратушняк наразі не відповів на цей лист, а от редакція «РІО» опублікувала відповідь старійшинам на своєму сайті:

 

«В інтернеті опубліковано так званий лист старійшин Ужгорода до редакції «РІО» за підписом екс-мерів Еміла Ландовського, Степана Сембера та Еміла Поповича.

Не будемо переказувати зміст листа, а зазначимо лише, що невдоволення «старійшини» висловили через те, що, мовляв, наша газета применшує їхні досягнення на посадах мерів.

Головним чином виправдовуються Еміл Ландовський та Степан Сембер, які вважають, що за їхнього мерства Ужгород мало не цвів і пахнув. Цвів і пахнув, шановні! Але чим?...

По-перше, відразу зазначимо політичну складову цього листа. Він доволі хитро був опублікований на інтернет-ресурсах кандидата в мери Івана Волошина, хоча однозначно вгадувався почерк штабістів іншого кандидата в мери – Богдана Андріїва.

Згодом це стало зрозуміло: головний інтернет-ресурс Андріїва «Ужгород.нет» не публікував цього листа, але опублікував інший матеріал – зустріч Андріїва з тими самими «старійшинами». При чому старійшини фотографувалися з Андріївим на стадіоні. Тому самому, який Андріїв поспіхом відкрив до першого туру виборів, щоб залучити  додаткових виборців, хоча навіть із сьогоднішньої фотографії видно, що до завершення будівництва стадіону ще доволі далеко.

Ми не виключаємо, що не штаб Андріїва вирішив залучити старійшин для власного піару , бо ініціатором міг бути сам Еміл Ландовський, який зі шпальт спецвипусків газети «Відродження» закликав голосувати за галицького емісара Андріїва.

Еміле Федоровичу, це дуже схоже на вас. Ви кажете, що зробили великий вклад в розвиток Ужгорода, як перший його мер в незалежній Україні. Мовляв, ваша рада першою в СРСР засудила путч. Ми не заперечуємо, але хочемо пояснити, чому ми не вважаємо вас ефективним і щирим мером тих часів.

По-перше, ви занадто швидко мутували із заядлого комуняки, університетського викладача історії КПРС, який змушував студентів вивчати статті рішень ХХVII з’їзду КПРС напам’ять, в українського національного героя. Таке швидке перефарбування без адаптації до нових реалій може свідчити лише про лукавство.

По-друге, у той день, коли Ужгородська рада приймала рішення про засудження путчу, ви особисто де були? В Угорщині? З якого страху?

По-третє, вам перепав від СРСР зі ще працюючими потужними підприємствами Ужгорода такий бюджет, який навіть не снився всім іншим мерам разом взятим і якби ви дійсно розумілися не на комуністичній політекономії, а на нових формах розвитку економічних відносин, у яких опинилася Україна, то Ужгород вже тоді можна було б зробити цукеркою.

Але, на жаль, вам тоді пріоритетніше було знімати Леніна, щоб нівелювати компрометуюче вас комуністичне минуле. Те, що ви зняли Леніна і міняли прапори – це добре, але цього мало, як показала практика.

Що стосується згаданого в листі Степана Сембера, то ми, Степане Васильовичу, так само поважаємо ваші потуги в розвитку міста. Тоді дійсно були важкі часи по всій Україні, тому місто Ужгород стало не виключенням. Але хочемо нагадати, що коли Сергій Ратушняк вперше став мером Ужгорода, то середня зарплата в тогочасних купонах в Україні була в еквіваленті 10 доларів на місяць. І цю зарплату бюджетникам давали з піврічними заборгованостями. Але Сергій Ратушняк зробив ставку на розвиток приватного бізнесу, частка якого в бюджеті зросла до 70%. А це давало можливість вчасно виплачувати заробітні плати бюджетним працівникам. І це було єдине місто в Україні, де не було затримок із зарплатами.

Що було згодом, Степане Васильовичу, ви прекрасно знаєте. Ви розумна та інтелігентна людина і не могли протистояти натиску деяких хамовитих чиновників, які просто підсіли вас у кріслі мера. Такі як Маргіта, Цап, Слободянюк фактично взяли керування містом у свої брудні руки. Це вони зфабрикували заяву на «самовільне» звільнення Сергія Ратушняка з посади мера Ужгорода, який на той час перебував у політичному екзилі в Іспанії, бо за ним ганялися прокурорські пси Медведчука.

Звичайно ж, ви не могли боронити бізнес-структури Ратушняка, які медведчуківська прокуратура безжально закривала. А це були головні структури, які наповнювали бюджет міста. Тому місто просто занепало і було розграбоване емісарами від СДПУ(о) та доморощеними прихвоснями Медведчука-Суркіса.

Що стосується Еміла Поповича. Ваш підпис також стоїть під так званим листом старійшин. І ви так само є на фото з кандидатом в мери Богданом Андріївим. Але наша повага до вас є настільки великою, що ми просто утримаємося від коментарів. Ми дійсно вас поважаємо і будемо поважати попри все. Ви цього заслужили.

Шановні наші старійшини.  Шануємо вас як людей. І перші прийдемо на допомогу у разі біди. Ми розуміємо, що вас просто використали. І нам дуже шкода вас через це. Ви повинні були добре зважити, чи загравання з кандидатом в мери Богданом Андріївим не зашкодить вашому чесному імені. Ви ж чудово знали, що в нашому місті наразі триває народне віче з протестами проти масових підкупів голосів виборців. І чудово знали, що ці підкупи пов’язують саме з партією “Відродження» та кандидатом в мери Андріївим. Ви так само добре знали політичне минуле цього кандидата і його роль в боротьбі з Євромайданом. Тому якщо ви свідомо підігруєте цьому кандидату, то подумайте над своїм власним іміджем. Подумайте про те, що про вас скаже, в першу чергу, прогресивна інтелігенція нашого краю. Але якщо ваша підтримка Андріїва була не свідомою, а з певних меркантильних інтересів,то ми відмовляємося щось навіть коментувати з цього приводу».

Ми переглянули закарпатські інтернет-видання і дійсно виявили, що старійшини зустрічалися з кандидатом в мери Богданом Андріївим, про що свідчить фоторепортаж на належному йому сайті, а саме звернення було опубліковане на сайтах, що належать кандидату в мери Іванові Волошину.

Скоріше за все, Богдан Андріїв не мав наміру відкрито втручатися у конфлікт і просто використав так званих старійшин.

Варто зазначити, що між Емілом Ландовським та Сергієм Ратушняком не було сварки. Ландовський дійсно був залучений для пропаганди Богдана Андріїва, про що свідчать його коментарі за Андріїва у спеціальному випуску газети цього кандидата, але на Ратушняка не «наїжджав». Більше того, перед першим туром виборів Еміл Ландовський розмістив свій коментар в газеті Ратушняка «РІО», в якому звинувачував іншого кандидата в мери Володимира Чубірка в привласненні чужої слави. Мовляв, це при Ландовському було вирішено питання відкриття скверу Масарика в Ужгороді і його погруддя, а потім Чубірко прибрав плиту, на якій було зроблено відповідний напис з прізвищами представників влади Ландовського і поставив іншу плиту.

Що стосується Степана Сембера, то він взагалі є людиною неконфліктною, тому його підпис під листом старійшин зроблений скоріше за все під певним моральним тиском Ландовського.

Ну і варто зазначити, що підтримка екс-мерами Богдана Андріїва, або навіть фотографування з ним та загравання навряд чи піде на користь самому Андріїву, а тим більше екс-мерам. Наразі Андріїв залишається головним об’єктом звинувачень у підкупі голосів під час першого туру, що автоматично кидає неприємний душок на всіх його прихильників.

Лесь Макар для Prozak.info