Премії закарпатським митцям та літераторам від держави – примітивний совковий рудимент

Роздум Ігоря Корнійця про нагородження обласними преміями людей галузі літератури і мистецтва 

Це моя особиста думка, але вважаю соромом влаштовувати за державні кошти такі собі примітивні містечкові «оскари» людям, які іменують себе «письменниками», «музикантами», «художниками».

Ці «оскари» щороку роздаються тим, хто має «документ», який засвідчує належність до відповідної мистецької «професії». Такі собі члени Спілок. При цьому справжній митець, ніколи себе таким не називає і до ніяких колективних утворень не піде. Йому не потрібно «ксіву», що він «художник» чи «літератор». Він творить образи не як ремісник і не на замовлення.

У нас же гроші з бюджету дають за абсолютно надуманими і абсурдними критеріями. Наприклад, у галузі літератури премію імені Федора Потушняка у жанрі прози дали Андрію Дурунді (члену НСПУ) за книгу "Чаша". Уважили, бо у людини ювілей. У жанрі  поезії премії отримали Василь Кухта та Лідія Повх. За яким критерієм? Все Закарпаття зачитується віршами Кухти та Повх?

Тобто, в Україні більш-менш знають і читають закарпатців Мирослава Дочинця, Андрія Любку чи навіть Андрія Шолтеса, а нагороджують дивних людей, які не можуть продати і сто примірників зі своїми «творами». Але ці люди - «члени» і премії дають саме їм.

А ні в кого не виникає питання, що премії з бюджету – це гроші з податків людей? А людей хтось запитав, чи вони погоджуються, щоб їхні гроші віддавали «членам»? І взагалі, хіба критерієм не є продаж мистецького продукту, продаж квитків на концерти і так далі? Люди йдуть на виставу і тим самим уже грошима віддячують артистам. Тим артистам, яких вони люблять. Це і є премія. То чому ще хтось вирішує давати людські гроші для «членів», яких ніхто не читає, картини яких не продаються, на вистави яких не ходять?

Я переконаний, що єдиними бюджетними витратами на мистецтво та літературу повинні бути гроші на збереження автентичних колективів, щоб не загубити культурну спадщину. А також гроші на дитячі мистецькі гуртки. І все. А далі народ сам вирішує, що і хто є вартим уваги.

Наглядний приклад обласних премій у галузі театрального мистецтва імені братів Євгена та Юрія-Августина Шерегіїв. Купа номінацій, які розділили між колективами обласного драмтеатру та лялькового театру. Тобто, колективу Берегівського угорського театру аплодує весь Світ, вони нещодавно зірвали овації у Парижі, а премії дають за традиційну шароварщину без смаку і креативу. Ви вважаєте, що гідні винагороди? Так йдіть і доводьте це на сцені, влаштовуйте гастролі і збирайте повні зали. І не вигадуйте, що фінансування недостатнє, бо нещодавно ви стали академічними театралами і вам зарплати подвоять. Люди не йдуть на вистави? То може у вас слабкий менеджмент, або ставите ви, вибачте, шароварний примітив?

У галузі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва премію імені Йосипа Бокшая і Адальберта Ерделі роздали виключно «членам». Мало того, що ці «члени» отримують від Спілки ряд пільг на проведення виставок чи фінансування на так звані «пленери», так їм ще й премії. Товариші «художники»: ваші «оскари» - це продані ваші роботи. Кажете, у людей нема смаку і їм подавай «берізки і ялинки», то продавайте інтер’єрні «картинки». Вважаєте, що варті більшої оцінки? То здивуйте Світ і дочекайтеся свого покупця, який оцінить вас достойно. Як очікують «не члени», заховані у підвальних майстернях.

Хочеться звернутися до влади. Шановні чиновики, вичавіть нарешті із себе совок. Хочете відзначити «придворних писак та малярів», то преміюйте їх з власних кишень, а не з народного бюджету. Ваша комісія по визначенню «достойних» схожа на типову комуністичну цензурну комісію. Вибачте, якщо когось образив. Нічого особистого.

Ігор Корнієць для Prozak.info