Ужгородські лікарі-онкологи стурбовані ситуацією із захворюваністю городян на рак

Ужгородські медики-онкологи просять про оптимізацію умов своєї роботи

Останнім часом ми спостерігаємо – в Україні, у Закарпатті, в Ужгороді – виникнення громадянського суспільства. Небайдужі ужгородці, активісти приділяють велику кількість уваги незаконним забудовам, недоречній рекламі, ситуації на дорогах. Утім, місто – це не дороги, будівлі, реклама та комунальні проблеми в першу чергу. Місто це – насамперед люди, городяни, ті, хто живе у місті. Їхнє життя, здоров’я і благополуччя.

І саме з цим у нашому місті – проблеми. Якими, виглядає, саме час перейнятися громадськості, владі, лікарям.

 

СУМНА ДЛЯ УЖГОРОДЦІВ СТАТИСТИКА

Виявляється, за даними статистичної звітності, багато років поспіль захворюваність на злоякісні новоутворення в Ужгороді приблизно на третину перевищує середньообласний показник. В 2014 році захворюваність на злоякісні новоутворення в Ужгороді становила 366,3 випадки на 100 тис. населення при обласному показнику 251,8. Захворюваність на рак молочної залози в Ужгороді сягає цифр, характерних для індустріальних мегаполісів-мільйонників – Харкова, Дніпропетровська, що перевищує навіть середньоукраїнські показники! Зі смертністю – така сама пропорція. Цю статистику наводить міський онколог, доцент кафедри онкології факультету післядипломної освіти УжНУ, кандидат медичних наук Святослав Жеро.

Таким чином, за даними Національного  канцер-реєстру України, ужгородці хворіють на онкологічні захворювання чи не частіше за жителів індустріальних міст України. Як-от Запоріжжя, Кривого Рогу, Кіровограду, де діють виробництва з шкідливими викидами, а на вулицях чимала загазованість від автомобільного транспорту. Парадоксально те, що втішені проживанням у «екологічно безпечному регіоні», ужгородці ще й не часто звертаються до лікарів за наявності тривожних симптомів та нехтують профілактичними оглядами. А саме це, помножене на організаційні недоліки у закарпатській медицині, які варті окремої публікації, і дає сумну картину із запізнілим та несвоєчасним виявленням онкологічних захворювань.

Чи можливо це виправити? Запобігти занедбаним випадкам, а у разі виявлення пухлини -ефективно лікувати та рятувати життя ужгородців? Які умови, засоби, дії для цього потрібні?

ОНКОЛІКАРНЯ ДЛЯ МІСТА?

Виглядає так, що місту дуже потрібна власна онкологічна лікарня. Здавалось би, як її збудувати, створити, коли у країні криза і довкола так багато проблем? Парадокс полягає у тому, що будувати нічого не треба, а треба тільки розумно розпорядитися ресурсами, які вже маємо.

Про це розповів лікар-онкогематолог Ярослав Куляба, який переїхав до Ужгорода з Макіївки. Ось вже півроку, працюючи в Ужгородському міському онкоцентрі, лікар, який входить у перелік найкваліфікованіших онкогематологів України, бачить усе «свіжим оком» і вказує на ряд проблем у закарпатській медицині. За його словами, світова практика показує, що найефективнішими протипухлинними закладами є не окремі диспансери, які спеціалізуються виключно на лікуванні раку. А якраз онкологічні відділення, які працюють на базі лікарень загального профілю. «Уявіть собі, – припускає доктор Куляба, – у онкологічного пацієнта, який перебуває у стаціонарних умовах спеціалізованого диспансеру, настає якийсь гострий стан, лише дотично пов’язаний з його основним діагнозом.

Наприклад, інсульт, чи інфаркт, чи гостра інфекція, що часом стається у перебігу хвороби. Його спрямують до профільного спеціаліста: кардіолога, нейрохірурга, інфекціоніста, де лікуватимуть гострий стан, а після одужання чи покращення повернуть в умови онкодиспансеру. Все це забере дорогоцінний час, транспортування пацієнта погіршить його стан, або ж вб’є його. Що ж станеться у багатопрофільній лікарні з онковідділенням у її складі? До хворого запросять профільного лікаря з іншого відділення, пролікують гострий стан буквально не піднімаючи хворого з ліжка. І продовжать протипухлинну терапію. Це сучасна європейська і американська практика, яка показала себе найбільш ефективною.

Я переконався у цьому на власному досвіді. Я у Макіївці працював в умовах онкологічного диспансеру. І от нас зі 100 ліжками свого часу приєднали до міської лікарні № 2, яка пустувала післяпершого етапу реформування в 1998-1999 руках. Ми категорично не хотіли цього, воювали проти процесу «злиття». А через півроку зрозуміли, як сильно нам пощастило: онкологія в багатопрофільній лікарні – це єдино правильний варіант.

ОПТИМІЗАЦІЯ ЯК ВИХІД

Висновок у проекції Ужгорода? Ужгородській міській клінічній лікарні украй потрібне повноцінне відділення онкології. До того ж, як вже було згадано, де-факто – воно вже там є. Півтора десятки ліжкомісць для онкологічних пацієнтів обслуговує Міський онкологічний центр, який діє на базі кафедри онкології та радіології факультету післядипломної освіти УжНУ. Міський онкоцентр, який функціонує з 2009 року, очолює професор Євген Готько.

Під його керівництвом тут працюють фахівці високої кваліфікації, які проводять щорічно до 700 курсів хіміотерапевтичного лікування та хірургічних втручань різного ступеню складності. У розпорядженні онкоцентру є 15 ліжкомісць, де одночасно може лікуватися 15 пацієнтів в умовах стаціонару. Лікарський персонал онкоцентру є штатними науково-педагогічними працівниками УжНУ, що не вимагає витрат на зарплатню із фонду оплати праці Ужгородської міської лікарні.

Велика незручність полягає у тому, що наявні онкологічні ліжка «розкидані» по різних відділеннях Ужгородської міської клінічної лікарні. Вони знаходяться на різних поверхах, каже професор, – по 2-3 у відділенні. І у цьому полягає велика проблема. Як для безпеки пацієнта, так і для зручності й ефективності роботи лікарів та медсестер. Адже медсестра не може повноцінно контролювати хворого, якому, наприклад, здійснюється інфузія ліків, якщо у неї під контролем ще кілька хворих на різних поверхах.

Небезпечно це і для самого пацієнта, який повинен перебувати під наглядом у процесі усіх маніпуляцій. Що вже казати про лікарів, які повинні щодня відвідати хворого у палаті, принаймні, двічі. Для цього потрібно двічі оббігати усі поверхи і відділення величезної будівлі міської лікарні. Окрім того, онкологічних хворих «побоюються» непрофільні лікарі та медсестри. Тому у відділеннях, де зараз перебувають онкологічні пацієнти, «місцевий персонал», у разі чого, не завжди може їм надати кваліфіковану і ефективну невідкладну допомогу.

Власне, виходячи з усього викладеного – йдеться, щонайменше, про необхідність покращення умов праці для вже існуючого онкологічного відділення. Звісно, у ідеалі – з розширенням кількості ліжок. Адже 15 ліжкомісць для 115-тисячного Ужгорода дуже мало. А з огляду на те що онкологічна захворюваність, бодай на кілька відсотків, але зростає щороку – скоро цього буде катастрофічно мало. А лікарям і пацієнтам, які взаємодіють нині в умовах, існуючих у Міській клінічній лікарні, вкрай незручно, некомфортно вже тепер. Власне, першочерговою потребою є фізично зібрати розпорошені по усій лікарні ліжка у межах одного поверху.

Як перспектива – розширити ліжковий фонд і розширити Міський онкоцентр до повноцінного онкологічного відділення, здатного приймати усіх ужгородських пацієнтів, які цього потребують. До слова, цим самим розвантаживши гіперзавантажений хворими Закарпатський онкологічний диспансер. По прецеденту – окреме онкологічне відділення на 30 ліжок успішно працює в Мукачівській райлікарні.

НЕ ЗВОЛІКАЙТЕ!

Проблему піднято. Вона гостра і невідкладна. Настільки, що міські лікарі-онкологи ладні скликати прес-конференцію, аби широко оприлюднити проблеми, які виникли у їхній роботі і ніяк не вирішуються. Та, ймовірно, краще вже якось починати вирішувати це питання? Адже Ужгород має міську владу, обов’язком якої є опікуватися здоров’ям, благополуччям, безпекою городян. Чи не варто обласним, міським чиновникам від медицини та головним лікарям лікарень, зайнятися цим невідкладно? Зібравшись за круглим столом, піднявши проблему, домовившись про шляхи її якнайшвидшого вирішення. А не, очікуючи, за традиційною закарпатською звичкою, у своїх кабінетах що колись «то ся зробить». Бо йдеться про людей!

Сергій Синичка для Prozak.info