Що писав про русинів краєзнавець П. Сова 70 років тому
23 серпня 1947 року у газеті "Закарпатская Украина" було опубліковано статтю краєзнавця, на той час директора Закарпатського обласного історико-краєзнавчого музею Петра Сови, який підписував себе П. Сова-Гмитров - "Фашистские лакеи под маской "жрецов чистой науки" (О "Подкарпатском обществе наук"). Один із чергових матеріалів про велич і могутність СРСР і Сталіна зокрема, а також радість від возз'єднання Закарпаття із Радянською Україною можна було би не брати до уваги, як і сотні інших подібних текстів, однак матеріал варто прочитати, тому що в центрі його уваги - потужна на той час русинська організація "Подкарпатское общество наук". Та й автор статті - непроста постать цього періоду, тож його ставлення до питання русинства теж цікаве.
У 1944 — 1945 роках він був першим заступником голови Народної Ради Закарпатської України. Однак про Петра Сову більшість закарпатців згадує завдяки його працям «Прошлое Ужгорода» (1937), «Архітектурні пам'ятники Закарпаття» (1958), а також перекладові «Слова о полку Ігоревім» на угорську мову і статтям з археології Закарпаття. У політичних поглядах краєзнавець був дуже різним, через що дивними видаються його судження у статті. Петро Сова на певному етапі свого життя був переконаним русофілом, але найдивніше, що він теж був членом товариства "Подкарпатское общество наук", про яке так злісно висловлювався. Після приходу радянської влади Сова змінює свою позицію і згодом стає в.о. керівника Ужгорода. Також він був активним учасником З'їзду про приєднання Закарпаття до СРСР. І свідчив під час суду Андрія Бродія, про що ми повідомляли у попередньому матеріалі нашої рубрики.
Отож пропонуємо вам статтю Петра Сови-Гмитрова "Фашистские лакеи под маской "жрецов чистой науки" (О "Подкарпатском обществе наук"), яку надав нашому виданню відомий історик і краєзнавець Йосип Кобаль. Зазначаємо, що в жодному разі не маємо на меті нівелювання постаті Петра Сови, але вважаємо, що оприлюднення таких матеріалів важливе для розуміння повної і всебічної картини тієї доби, у якій жив краєзнавець, що, безсумнівно, має вплив і на сучасне сприйняття історії.
Щодо "Подкарпатского общества наук", воно діяло на Закарпатті у 1941–1944 роках, засноване і підтримуване угорською владою. Складалося з трьох секцій: наукової, літературно-мовознавчої та мистецько-етнографічної. Товариство мало близько 35 членів, зокрема, кількох угорців. "Хоч підтримуване угорською владою у противагу до місцевого москофільства і з метою витворити місцеву «руську» (русинську) культуру й мову, товариство поступово переходило на народовецьку мовно-культурну платформу. У його виданнях співпрацювали всі закарпатські письменники українського напряму. Видання друкувалися досить штучним етимологічним правописом «Граматики руського язика» Івана Гарайди (1941), основні положення якої були ухвалені засіданням мовної комісії товариства. Цю граматику було також схвалено урядом для шкіл Закарпаття", - йдеться у "Вікіпедії". Русини називають це товариство русинською академією наук і, безсумнівно, звеличують граматику Івана Гарайди.
На початку свого матеріалу Петро Сова зазначає, що протягом віків загарбники слов'янського населення Закарпаття намагалися знищити національну самосвідомість місцевих жителів. До цього він відносить заборону австрійським урядом російських книг, нав'язування граматики Чопея, граматики Волошина - "того самого, который впоследствии стал подлейшим из подлых лакеем немецких и мадьярских фашистов". Відтак вже на початку статті стає зрозуміло, чим обгрунтований заголовок до неї.
Австро-Угорщина - це "пресловута тюрма народов", а угорці після 1939 року наділи на шиї закарпатців ярмо угорських феодалів. Так поступово автор підходить до пояснення мети створення "Подкарпатского общества наук", яке очолив Микола Козьма.
З відкриттям товариства на Закарпатті було відкрито багато угорських шкіл і тривало переселення угорських сімей, стверджує Петро Сова. Мета - вбивати у закарпатських українців їхню національну свідомість. Товариство мало хорошу матеріальну базу, а також типографію, видавництво. Мета діяльності зводилося до таких головних тез:
Як бачимо, автор різко негативно характеризує діяльність цього товариства і в цьому, і в наступному висловлюваннях:
Діяльність товариства Петро сова вважає антинародною і зазначає, що участь групи інтелігентів Закарпаття у роботі "Подкарпатского общества наук" не може бути нічим виправдано. Але:
Завершення статті коментувати не будемо, це краще самостійно прочитати і зробити висновки:
Подаємо статтю і в її повному обсязі:
Наталія Каралкіна