Яким було Закарпаття у ранньому Середньовіччі
Відомий ужгордський педагог-історик Федір Брецко спеціально для нашого сайту написав короткий екскурс в історію Закарпаття. По суті, це шпаргалка для студентів та учнів шкіл, а також стислий матеріал, поданий у доступній формі для тих, хто хоче дізнатися історію нашого краю та міста. Подаємо частинами. Сьогодні читайте про те, яким було Закарпаття у ранньому Середньовіччі.
Якщо б ми з вами були археологами, то довго могли б говорити про різні пам’ятки, найдавніші з яких нараховують 1 000 000 років.
Власне, найдавніші знахідки Закарпаття відносяться до палеоліту (старий камінь), який подiлявся на перiоди: нижнiй палеолiт (2 млн. р. до н. е. — 40 тис. р. до н. е.) і верхнiй палеолiт (40 тис. р. до н. е. — 12 тис. р. до н. е.). Найперші люди на території Закарпаття зупинялися біля таких місць, як Королево (найдавнiша стоянка в Центральнiй i Схiднiй Європi — 1 млн. 100 тис. років), Рокосово, Ужгород, печера Молочний камiнь (Тячiвський район).
Первісні люди мали знаряддя працi з каменю, кiсток, дерева — рубила, скребла, гостроконечники, рiзцi, чопери, ножi. На територiї краю у цей час був теплий клiмат у горах, а в низовинi шумiло море, про що свiдчать знахiдки черепашок вимерлих молюскiв. Пiзнiше клiмат став холоднiшим i сухiшим, у горах росли сосна, береза, горiх, граб, бук, смерека) у низовинi — степовi трави. У цей час винайдено спосiб добування вогню, з'явився перший одяг, першi житла у печерах, першi твори мистецтва (наскельнi малюнки). Люди займалися мисливством на мамонтів, гiєн, печерних ведмедiв, збиральництвом (корiння, дикi плоди, трави).
У час мезоліту (середній камінь, 12 тис. р. до н. е. — 5 тис. р. до н. е.) знаходимо древні стоянки біля Кам'яниці, Дiброви. Саме тоді до мисливства, збиральництва додається риболовля. Люди мезолiту жили в землянках, влітку у куренях. Вони вже мали кращі знаряддя праці: тесла, долота, рiзноманiтнi наконечники, лук i стрiли, гарпун. У цей час формуються племена. Людина поступово переходить до осiлого способу життя, приручає тварин, розпочинає торгувати.
У неоліті (новий камінь, 5 тис. р. до н. е. — 3 тис. р. до н. е.) з’явилися нові способи обробітку каменню (шліфування, сверління) знаряддя працi (сокири, гачки, пряслицi), ткацтво, гончарство (розмальована керамiка). Поступово людина виходить з залежностi вiд природи, вона жила в землянках, напiвземлянках, поблизу рiчок. У кутках житла ставили глинянi печi. Люди часто змiнювали мiсце життя через виснаження грунту. В неолiтi людина перейшла вiд присвоювання дарiв природи до їх виробництва. Відбувся подiл на землеробiв та скотарiв. Скотарство сприяло заселенню гiрських районiв, про це свiдчать дуже давні назви урочищ, які згодом стали назвами відповідних поселень: Волове, Воловець, Скотарське, Бичків, Чабанiвка. Разом iз скотарями переселялися їх сiм'ї, будувалися гiрськi хати-колиби, iз збiльшенням сiмей, росло формуються такі культури як Крiш, буковогiрська, лiнiйно-стрiчкової кераміки, Тисаполгар.
Археологiчнi знахiдки енеоліту – мiдно-бронзового вiку (3 тис. р. до н. е. — 1 тис. р. до н. е.) на територiї Закарпаття — це поселення, могильники, кургани, скарби-пам'ятки. Тут знайшли чимало металевих знарядь праці, зброю та прикраси (сокири, браслети, серпи, злитки бронзи, мечі, підвіски, фібули). До речі, бронзова колекція Закарпаття — одна з найбільших в Україні, вона нараховує до 2 тисяч бронзових предметів. І це не дивно, адже у період ХІІ-VІІІ ст. до н. е. Закарпаття було одним з центрів середньоєвропейського бронзоливарного виробництва. Культури мiдно-бронзового вiку: Нiршег-Затiн, Схiдно-Словацька, Отомань, Станово, Вiттенберг.
Серед культур залізного віку (1 тис. до н. е. — наш час) виділяються: культура Гава-Голiгради, куштановицька, латенська (остання представлена, зокрема, великим металургiйним центром на р. Ботар, Виноградiвський район). Кельтські племена принесли на Закарпаття найбiльш розвинуту культуру тодiшньої Центральної Європи. Бiля Мукачева знаходився найбiльший металургiйний центр, другий у Європi, опiдум-городище Галiш-Ловачка, тут робилися монети, тут же знайдено близько тисячі iнструментiв, майстернi (ювелiрнi, кузнi), ножицi для стрижки овець, оковки гiрських човнiв, коси, зернотерки, мечi, млинки, наковальнi, щити, фiбули, срiбнi монети.
Потім відбувся прихiд гето-дакiйських племен (фракiйцiв). Даки розгромили кельтiв, якi вiдiйшли до Нiмеччини. Даки будували поселення на високих берегах рiчок: Стремтура (Iршава), Шелестово, Арданово, Читаття (Солотвино). Укріплення iснували на випадок вiйни i для охорони торгових шляхiв (закарпатська сiль мала велику цiннiсть), в самих городищах жили тiльки охоронцi. Пізніше утворилася мiцна патрiархально-рабовласницька держава гето-дакiв. Найбiльший її розквiт був у 40-i роки до н. е. в перiод правлiння царя Буребiсти, а пiзнiше — за Децебала. Але легiони римського iмператора Марка Ульпiя Траяна (98–117 р.) розгромили дакiв, зруйнували на Закарпаттi городище в Малiй Копанi. І у 107 р. утворюється провiнцiя Риму, Верхня Дакiя, "Dacia Superior" (пiвнiчний кордон по р. Самош). Закарпаття входило у безпосередню контактну зону з Римською iмперiєю. Археологи знайшли римські монети-динарiї та залишки римської солекопальнi в Солотвинi, скарби у Нанково (1 тисяча срiбних римських монет), Брестові (25 золотих монет), Руському Полі, Гайдоші. У цей час дiяв Затисянський металургiйний центр (Дяково, Вовчанське), а біля річки Мiц виник найбiльший в Центральнiй Європi гончарний виробничий район.
У IV ст. до Панонії прийшли гуни. На середину V ст. у межирiччi Дунаю i Тиси утворюється полiтичний центр гунiв на чолi з легендарним вождем Атiлою. Під час великого переселення народів у Потиссi з’явилися племена гепiдiв, вандалiв, бургундiв, остготiв, лангобардiв, слов'ян.
ЗАКАРПАТТЯ У РАННЬОМУ СЕРЕДНЬОВІЧЧІ. Під владою аварського каганату наш край опинився під кінець VII ст. Щодо появи на Закарпатті слов’янського населення, то можна виділити такі етапи розселення слов’ян у Верхньому Потиссi:
1. Перша половина I тис. н. е. — поява перших слов’янських груп (пшеворська, пряшiвська культури).
2. V–VII ст. — масове заселення Закарпаття носіями празької культури. Тоді ще не було подiлу на схiдних, захiдних, пiвденних слов’ян, тобто iснував загальнослов’янський свiт.
3. VIII–IX ст. — формування на східнослов’янських землях давньоруської культури, поширення назви «Русь» на територію хорватського населення Верхнього Потисся.
Частина хорватів потім переселилася на Балканський півострів, а частина залишилася у Карпатах, створивши об'єднання Велика Хорватiя. Очевидно, у IX столітті тут з’являється новоутворене слов'янське князівство, очолюване легендарним князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Болгарським царством. Саме тоді і відбулося поширення християнства на Закарпаттi. Вже у 80-90 рр. IX ст. вигнанi з Великої Моравiї учнi Кирила i Мефодiя приходять на Закарпаття, де засновують монастирi в ідеальній неприступній гірській місцевості. У цей час Закарпаття потрапляє у сферу впливу Київської Русі.
Новим етапом нашої історії став перехiд угрiв, очолених вождем Алмошем, у 896 році через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: "воевати на живущие волохи и словiни". А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався "res nullis" — нiчия територiя, або "terra indagines" — буферна зона.
Спершу тут зберігалася влада місцевої слов’янської знаті. А починаючи з ХІ і завершуючи ХIII ст., Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави, королівства Велика Угорщина. У документах наш край згадувався, як «Marchia Ruthenorum». В ХІІ ст. король Гейза II, запросив сюди з Рейнської областi саксонцiв, які вирощували виноград i добували в горах золото, а дружина короля Ендре I, Анастасiя (дочка київського князя Ярослава Мудрого), на думку деяких учених, сприяла заснуванню монастиря на Чернечiй горi, де жили ченцi з Києво-Печерського монастиря. Поступово на цих територіях утворюються нові територіальні структури угорського королівства:
ü у 1214 р. оформився Ужанський комiтат,
ü у 1262 р. – Угочанський комiтат,
ü у 1263 р. – Березький комiтат,
ü у 1303 р. – Марамороський комітат.
Трагічною сторінкою історії Закарпаття став березень 1241 р., коли армiя жорстоких завойовників прорвала оборону у Карпатах, і монголо-татари хана Бату перейшли через Верецький перевал. Вони захопили і зруйнували Мукачево, Ужгород, Тячiв, Солотвино, багато сіл. А потім у 1242 р. стався раптовий вiдхiд татаро-монголiв з Угорщини.
У 1254 р. угорський король Бейла IV запросив нiмецьких та iталiйських виноградарiв i виноробiв (вiнцелерів) на спустошенi монголами землi Закарпаття.
Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави. Та вже у 1308 р. до влади приходить нова династiя в Угорщинi, Анжуйська. Але жупан (посадова особа) Унга (П. Пете), жупан Берега (Б. Копас), жупан Угочi (I. Мойш) пiдняли повстання проти окатоличення слов’янського населення, проти нового короля Карла Анжу, який хотiв централiзувати державу. Ще раніше жупани вели з князем галицьким Левом Даниловичем переговори про обрання королем Угорщини його сина Юрiя, онука Бейли IV. Та все-таки у 1317 р. сталася поразка опозиційної феодальної фронди. Переміг молодий король Карл Роберт, якому сильно допомогли в цьому графи Другетті з Iталiї. Так, під 1323 роком Закарпаття остаточно увійшло до складу Угорського королівства.
Історія потекла по новому руслу. Вже наприкiнці XV ст. у комiтаті Унг нараховувалося 205 поселень, у комiтаті Берег –122, у комiтаті Угоча – 76, у комiтаті Марамарош – 128. Загальна чисельність населення нашого краю була близько 100–115 тисяч чоловiк. Цікаво те, що у селах Липча, Iза, Довге, Драгово, Бедевля, Вишково, Вiльхiвцi, Кричево, Чумалево, Угля, Колодне, Вонiгово проживали вільні селяни-немешi.
А ось право міського самоврядування (магдебурзьке правол) мали перші міста під 1329 роком – Хуст, Тячів, Вишково, пізніше: Ужгород, Мукачево, Берегово, Севлюш (нині – Виноградово), Вари, Бiлки, Вилок, Косино, Чинадiєво і т. д. Всього на Закарпатті тоді було близько 20 мiст. Серед майстрів були найбільш поширенні такі професії, як: каменярi, кравцi, шевцi, пекарi, столяри, цирюльники, гончарi, золотарi, колiчники, ковалi, кушнiри.
Далі буде...