Підстави відводу та процесуальні презумпції в цивільному судочинстві в умовах європейської інтеграції

У даній статті автор розглядає питання сутності підстав відводу в цивільному процесі через призму процесуальних презумпцій, які використовуються у цивільній справі

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Важливе значення для розуміння сутності підстав відводу має їх розгляд у контексті процесуальних презумпцій, які використовуються судом під час розгляду та вирішення цивільної справи. Система процесуальних презумпцій доволі багаточисленна, але для мети нашого дослідження достатньо буде використати тільки одну процесуальну презумпцію, яка своєю фактичною системою безпосередньо пов’язана з фактами підстав-відводу в цивільному процесі. Мова йде про процесуальну презумпцію неупередженості у цивільному судочинстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сутності та значення процесуальних презумпцій для розгляду цивільної справи вивчалося багатьма вченими, такими як В. К. Бабаєв, Ю. В. Білоусов, Ю. О. Сєріков, В. П. Феннич, та ін. Проте співвідношення фактичних підстав процесуальних презумпцій з підставами відводу в цивільному процесі, що допоможе краще зрозуміти їх сутність не проводилося.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є визначення сутності підстав відводу в цивільному процесі через їх співвідношення з фактичною системою процесуальної презумпції неупередженості в цивільному судочинстві.

Виклад основного матеріалу дослідження з новим обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Правову презумпцію розуміють як закріплене у законі правило доказового процесу, за яким при доведенні одних юридичних фактів можна зробити висновок про наявність чи відсутність інших юридичних фактів, що мають значення для вирішення справи без подання доказів на їх підтвердження, в той час як на протилежну сторону процесу покладається обов’язок спростувати факт, існування чи відсутність якого припускається [1, с. 15].

Правові презумпції можуть бути поділені на матеріально-правові та процесуальні, де вказані види презумпцій виконують різні функції в цивільному процесі під час розгляду цивільної справи.

Матеріально-правове значення матеріально-правової презумпції полягає в тому, що вона впливає на вирішення справи по суті. Презюмований факт матеріально-правової презумпції входить у коло обставин цивільної справи, встановлення яких дасть змогу суду правильно вирішити справу (напр., презумпція вини). Процесуальне значення матеріально-правової презумпції полягає в тому, що така презумпція впливає на визначення фактів предмету доказування, перерозподіляє обов’язки доказування між сторонами, економить засоби та час суду при розгляді цивільної справи, визначає порядок застосування правової норми, в якій виражена. Процесуальна презумпція позбавлена матеріально-правового значення. Їй притаманне тільки процесуальне значення. Презюмований факт процесуальної презумпції носить процесуальний, а не матеріальний характер, тому така презумпція не впливає на вирішення справи по суті. Особливістю процесуальної презумпції є те, що вона не здійснює функціюперерозподілу обов’язків доказування між сторонами, але в нормі права, де вона міститься чітко визначається суб’єкт, що зобов’язаний спростувати презюмований факт (наприклад, презумпція об’єктивності судді). Таким чином, процесуальна презумпція повністю охоплюється дією загального правила розподілу обов’язків доказування між сторонами. Процесуальні презумпції спрямовані тільки на забезпечення належної процедури розгляду цивільної справи [2, с. 121-122].

З сказаного випливає, що презумпція неупередженості у цивільному процесі є процесуальною презумпцією, не здійснює перерозподіл обов’язків доказування, а охоплюється дією загального правила з розподілу обов’язків доказування та направлена на забезпечення належної процедури розгляду цивільної справи.

Презумпція неупередженості у цивільному процесі є визначальною для цивільного судочинства, оскільки за своїм значенням вона близька до процесуальних принципів. Ю. О. Сєріков презумпцію неупередженості поділяє в залежності від суб’єктного складу на презумпцію неупередженості судді, презумпцію неупередженості секретаря судових засідань, презумпцію неупередженості експерта тощо [3, с. 109-110], тобто на таку кількість презумпцій, скільки є суб’єктів, яким можна заявити відвід у цивільному процесі

Зміст презумпції неупередженості у цивільному процесі полягає у наступному: суддя та деякі інші учасники процесу вважаються неупередженими поки не буде доведено зворотне. Зміст даної презумпції по відношенні до судді свого часу був чітко визначений у рішенні Європейського Суду по правам людини: “що стосується неупередженості …, то це повинно презюмуватися, поки не буде доведено зворотне” [4].

Будь-яка презумпція має свою фактичну структуру, яка показує цілу групу юридичних фактів, які є між собою у певному взаємозв’язку. Розуміння даних фактів має неабияке значення для правильного застосування презумпції під час розгляду та слухання цивільної справи.

Описуючи метод утворення презумпцій, В. К. Бабаєв вказує, що основою припущення є зв’язок факту наявного з фактом, що припускається …[5, с. 8]; враховуючи те, що презумпція утворюється методом неповної індукції, то її спростування відбувається в силу невідповідності її конкретному факту, реальне існування якого не викликає сумнівів [5, с. 10].

Презумпція має фактичну основу в своїй конструкції, де можна виділити три види юридичних фактів: 1) факти-підстави (чи факт-підстава) дії презумпції; 2) презюмований факт; 3) факти, що спростовують презумпцію [6, с. 102]. Інший вчений, Ю. О. Сєріков, аналізуючи ознаки правових презумпцій, зазначав, що істотною ознакою любої презумпції є перехід від встановленого факту-підстави до презюмованого факту без процедури доказування. Перехід від першого факту до другого супроводжується рядом умов. По-перше, факт-підстава презумпції завжди повинен бути встановлений (або доказаний). По-друге, прийняття судом презюмованого факту проводиться без процедури доказування. По-третє, прийняття судом презюмованого факту можливо тільки в ситуації, коли не доказані інші факти, здатні його заперечити [3, с. 24]. Презумпція неупередженості, будучи процесуальною презумпцією також складається із трьох груп вищевказаних фактів.

Презумпція неупередженості для тих осіб, яким можна заявити відвід починає діяти з моменту порушення цивільної справи. Як тільки суддя відкриває своєю ухвалою провадження по цивільній справі по відношенні до нього та секретаря судових засідань починає діяти презумпція неупередженості. Стосовно експерта, спеціаліста та перекладача, то дана презумпція починає діяти як тільки суддя, що розглядає справу винесе ухвалу про їх залучення до розгляду цивільної справи.

Таким чином, фактом-підставою дії презумпції неупередженості в цивільному процесі є ухвала суду про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду у судовому засіданні (стосовно судді та секретаря судових засідань – Авт.), ухвала суду про призначення експертизи (стосовно експерта – Авт.), ухвала суду про залучення спеціаліста (стосовно спеціаліста – Авт.), ухвала суду про залучення до участі у справі перекладача (стосовно перекладача – Авт.). Всі вище вказані юридичні факти є процесуальні за своїм характером та формуються виключно у рамках розвитку цивільних процесуальних відносин по розгляду та вирішенні цивільної справи.

Презюмованим фактом є факт неупередженості, який діє по відношенні до судді, секретаря судових засідань, експерта, спеціаліста та перекладача. Даний юридичний факт є спростовним. Адже вище було вказано, що змістом презумпції неупередженості є те, що особа вважається неупередженою, поки не буде доведено зворотне. Ось чому у структурі фактичної основи процесуальної презумпції неупередженості в цивільному процесі виділяють третю групу фактів – факти спростування презумпції неупередженості.

Факти спростування презумпції неупередженості – це такі юридичні факти, які вказують на існування суб’єктивного та упередженого підходу при вирішення правового спору та інших правових питань судом та деякими іншими учасниками цивільного процесу. Роль вказаних фактів виконують як раз підстави відводу, які, будучи юридичними фактами, покликані заперечити існування процесуального факту неупередженості судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста та перекладача.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Визначення того, що підстави відводу в цивільному процесі є фактами спростування презумпції неупередженості в цивільному судочинстві має неабияке важливе значення. Розуміючи спрямування вказаних юридичних фактів – спростувати факт неупередженості – можна давати правову оцінку існуючій процедурі вирішення питань відводу в цивільній справі. Ось чому існуючий наразі механізм відводу судді, який одноособово розглядає цивільну справу з точки зору процесуальної презумпції неупередженості в цивільному процесі суперечить визначальним принципам цивільного судочинства.