Меценат Ілан Вайсберг: Я хочу, аби кожна дитина відчувала турботу

 

Зазвичай меценати не надто радіють увазі ЗМІ, адже їх благодійна діяльність - не привід для піару. Проте ми вважаємо, що читачеві варто знати історії таких людей. Знайомтеся: Ілан Вайсберг.

 

Певно, людей, котрих справді хвилює сирітська доля не так вже й багато. Часто ми виправдовуємо себе, мовляв, маємо так багато проблем та негараздів, що забуваємо про одну важливу людську місію - допомагати ближньому, допомагати тим, у кого немає найголовнішого - батьківської любові.

Приклад для наслідування, мотивація, історія великого й доброго серця...називайте цю історію, як хочете. Маємо намір розповісти вам про людину, яка незважаючи на власні життєві перипетії допомагає тим, чиє серденько прагне бодай краплини ніжності та любові. Хіба ж це багато?

- Ілане Олеговичу, чому Ви вирішили займатися благодійністю? 

- Певно мотиви в мене такі ж, як і в усіх, хто приділяє увагу цій проблемі. Я хочу, аби кожна дитина відчувала турботу, не була одинокою й росла повноцінним українцем. Знаєте, діткам-сиротам неважливо з чим ви до них прийдете. Їм найбільше хочеться вашої уваги, доброго та ласкавого слова.

- А який Ваш основний напрямок діяльності?
- Я фінансист. 

- У свої 23 роки Ви вже доволі успішна людина. У чому секрет?
- Насправді секрету немає. Усе завдяки цілеспрямованості та працьовитості. А ще -  чітка мета, до якої потрібно йти впевнено та наполегливо.

- Мабуть, як і в кожної людини, у Вас також трапляються різні труднощі. Що  Вам надає сили у житті?

- Джерело сили для мене - це віра в Бога. Також це й джерело життєвої мудрості та мій дороговказ. Я іудей, й пишаюся цим, відвідую синагогу. Але своїм наставником вважаю намісника Києво-Печерської Лаври, митрополита Павла - ця неймовірна людина здатна завжди надати мені цінну пораду, для мене важлива його думка з певних питань, я ціную його слово.

- А що ж Вас надихає?

- Надихає мене кохана дівчина. Ця людина змінила мене на краще. У моєму житті вона з’явилася рік тому. Завдяки їй я став тим, ким є зараз. Але, на жаль, через певні обставини, зараз ми не разом. Проте я вірю в наше спільне майбутнє.

- Ілане Олеговичу, Ви допомогли вже багатьом дитячим будинкам у різних областях. Пам’ятаєте свій перший візит до сиротинця?

- Так, звісно. Цього я ніколи не забуду. Мене боляче вразило те, що я побачив. Дитячі очі, які прагнуть батьківського тепла - не для слабкої психіки. Після цього випадку я вже не зміг облишити цю проблему.

- Дякуємо Вам, що погодилися на розмову!

- Я вдячний Вам! Сподіваюся, мій досвід надихне й інших молодих людей та допоможе зрозуміти, що варто піклуватися не лише про власний добробут, а й допомагати іншим.

 

Галина Михайлова