image

Як вижити під час масової стрільби

12 червня 2016 року озброєний терорист Омар Матін увірвався до нічного клубу в місті Орландо, Флорида, і відкрив вогонь з напівавтоматичної гвинтівки. В результаті тригодинної облоги терорист убив 50 осіб, ще 53 - поранив, після чого був убитий поліцією. Даний інцидент став найкривавішим в довгій історії американських масових розстрілів.

Рівно за чотири дні до цього, 8 червня, на іншому кінці землі - в Тель-Авіві, Ізраїль, два озброєних терориста увійшли до кафе «Макс Бреннер» в торговому комплексі «Сарона» з наміром перестріляти всіх відвідувачів. Як тільки терористи відкрили вогонь, на них кинувся один з відвідувачів кафе. В результаті зброю нападника заклинило, і обидва терориста вдалися до втечі. Підсумок: сміливець важко поранений, але вижив, четверо вбито, одинадцять чоловік поранено. Терористи затримані.

Схожий сценарій нападу, але такі різні наслідки  - результат різної тактики поведінки жертв.

Тих, хто тікав і ховався в Орландо - знайшли і вбили. Ті, хто чинив опір в Тель-Авіві - вижили.

У цій статті піде мова про масові невмотивовані вбивства, які за останні десять років перетворилися на справжню епідемію. Сайт www.shootingtracker.com відстежує інциденти масових вбивств на території США, в 2016 році інциденти відбуваються практично щодня!

Сам феномен «психа, що стріляє в людей без розбору», на жаль, не новий. Навіть якщо не брати до уваги війни, революції, етнічні чистки, гангстерські розбірки, геноцид і різанину на релігійному підгрунті, а зосередитися виключно на події мирного часу в мирній країні, статистика буде жахаючою. 31% масових вбивств у публічних місцях припадає на США, але зараза впевнено поширюється всим світом.

Перш ніж замислитися, як вижити, якщо ви опинилися у психа на прицілі, давайте спробуємо розібратися, що рухає цим самим психом.

Всі масові вбивства можна умовно розділити на чисто маніакальні і терористичні акти.

Маніяк в чистому вигляді не переслідує ніяких політичних мотивів. Його мета - вбити якомога більше людей, як правило, своїх колег по роботі чи навчанні. Офіс і школа - місця підвищеної небезпеки.

Як не дивно, найбільше спалахів невмотивованої агресії до товаришів по службі стається у людей такої мирної професії, як листоноші.

В англійській мові є навіть вираз go postal - «опоштаріти», що з'явилося після того, як у 1986 році співробітник поштової служби США вбив чотирнадцять осіб і поранив шістьох, перед тим як накласти на себе руки. Протягом наступних тридцяти років листоноші робили дев'ятнадцять спроб масових розстрілів, в результаті чого було вбито понад сорок осіб, що, врешті-решт, змусило поштову службу США переглянути умови роботи своїх співробітників.

«Офісна лють» переростала в стрілянину не тільки серед листонош. Найбільшої уваги привертає стрілянина в школах - 15 убитих в школі «Колумбайн» у 1999 році, 10 убитих в «Ред Лейк» у 2005, 33 жертви у «Вірджинія Тек» у 2007-му, 28 жертв у «Сенді Хук» у 2012-му, 10 осіб застрелено в «Умпква Коледж» у 2015-му, і ще три десятка інцидентів за останні двадцять років, з загальною кількістю жертв більше 100 осіб.

У мотивації підлітків, звичайно ж, звинуватили жорстокі відеоігри - зокрема шутер Postal, де можна грати за серійного вбивцю, і його численні криваві аналоги. З іншого боку, якщо порівняти кількість підлітків, які грають в шутери, з кількістю психопатів, які взяли в руки зброю - то відсоток останніх вийде вкрай малим. Мабуть, справа все-таки не в іграх.

Після офісів і навчальних закладів найпопулярнішими аренами кривавих боєнь є кінотеатри, ресторани, торгові центри та інші місця масового скупчення людей.

Саме вони приваблюють другу категорію масових убивць - тих, ким рухає не тільки агресивно-маніакальний психоз, але глибока релігійна або політична мотивація.

Простіше кажучи, терористів.

Французький філософ Жан Бодріяр сформулював корінну відмінність терористичного акту від звичайного акту насильства: в останньому бере участь тільки вбивця і жертва, терор же потребує третьої сторони - глядача. Завдання терориста не просто вбити якомога більше людей, але і залучити до цього якомога більше уваги тих, хто вижив.

Звідси - захоплення заручників, висування вимог, тривалі переговори і так далі.

У 1973 році в Стокгольмі заручників тиждень утримували в будівлі банку - звідси, до речі, знаменитий «стокгольмський синдром». Облога японського посольства в Перу в 1996 році тривала чотири місяці, спецпризначенці встигли прорити тунель для штурму. Захоплення «Норд-Осту» у 2002 році, три дні облоги.

І для порівняння - напад на концертний зал «Батаклан» в Парижі, 2015 рік. За три години, дев'яносто убитих, більше двохсот поранених. Розстріл в торговому центрі в Найробі, 2013 рік - 170 убитих, 60 поранених, ще 65 осіб оголошені зниклими без вісти. Бійня в Норвегії, 2011 рік, Андреас Брейвік на острові Утейя - 67 убитих, більше 200 поранених.

Сьогодні терористи націлені на максимально швидке і криваве вбивство найбільшої кількості людей.

Саме тому тактики виживання, сформульовані в сімдесяті роки минулого століття - за часів Карлоса (Іліч Рамірес Санчес), «Баадер-Мейнхоф» і «Червоних бригад» - не працюють проти ІГІЛ, «Боко Харам» і подібних. Порада на кшталт «потоваришуйте з терористами, знайдіть спільну мову, не дайте їм дегуманізувати себе», на жаль, повністю втратили свою актуальність.

Так що ж дасть вам шанс вижити, якщо ви опинилися в центрі кривавої бійні?

Є три основні тактики виживання в будь-якій екстремальній ситуації.

Біжи!

Замри!

Бийся!

Як не важко здогадатися, в основі цих тактик лежить вроджена реакція людини на стрес, так званий fight-flight-freeze.

Яка ж з них дає найбільші шанси на виживання?

В першу чергу, слід розуміти, що будь-яка тактика визначається масою чинників. Кількість жертв, кількість нападників, чим вони озброєні, місце і час теракту, наявність шляхів відходу, місць для укриття, зброї і підручних засобів для опору.

Тактика виживання в театрі буде відрізнятися від тактики в офісній будівлі, а протидія психу-одиночці - від сутички з загоном тренованих терористів.

Нічого з нижческазаного не є догмою. Тактика передбачає гнучкість.

Опція перша. Бігти

Це будуть робити всі. Як тільки почнеться стрілянина, люди побіжать. Якщо людей багато, а виходів мало - утворюються пробки. Стовпотворіння. По натовпу можна стріляти не цілячись.

Коли в натовпі спалахне паніка, не піддатися загальному настрою дуже важко. Знайти альтернативні шляхи відходу - ще складніше. Тому ніколи не заходьте в приміщення, якщо не знаєте, як з нього вийти. Це не складно: прийшли в ресторан, зробили замовлення, поки принесуть їжу - встигнете знайти очима і запасний вихід, і двері на кухню, і чим розбити найближчу вітрину. Така собі гімнастика для розуму.

Не сідайте спиною до дверей. Їжа буде гірше засвоюватися.

Опція друга. Сховатися

Забитися в якийсь кут, прикинутися мертвим, сподіватися, що минеться.

Варіант, загалом, непоганий. Питання в тому, де ховатися? Сучасні будівельні матеріали - гіпсокартон, піноблоки, двері з МДФ не зупинять навіть пістолетну кулю, не кажучи вже про калібр 7,62. Навіть якщо вам вдасться заблокувати двері туалету, вас розстріляють крізь неї. Ваше виживання, коли ви ховаєтеся, залежить виключно від того, скільки часу буде у терористів для ретельної зачистки приміщення.

Звичайно, якщо у вас буде час побудувати надійну барикаду з меблів, зафіксувати двері дерев'яними клинами, намотати брючний ремінь на доводчик дверей, підперти дверну ручку стільцем... Зіткнувшись з дверима, які терорист не зможе відкрити, він буде стріляти через них. Так що падайте вниз і тримайтеся подалі від стін - кулі, які рикошетять, летять уздовж стіни.

Єдине надійне укриття від куль - трупи. Якщо вам вистачить самовладання затягнути на себе пару тіл менш удачливих товаришів, є невеликий шанс, що вас вважатимуть мертвим і не будуть витрачати кулю на добивання.

Або ні.

У будь-якому випадку, врахуйте: тягати трупи не так легко, як здається.

Опція третя. Битися

Історично так склалося, що всі інциденти з масовою стріляниною відбувалися в так званих gun-free зонах - там, де носіння цивільної зброї заборонене. Найменше психопат або терорист хоче вступати в перестрілку з озброєними людьми.

До речі, крім довгого списку масових вбивств є й інший, набагато коротший і менш освітлений в пресі - список терактів, в яких вдалося запобігти розстрілів. Це більше двадцяти випадків за останні десять років. Як правило, достатньо однієї людини з пістолетом, щоб зупинити психопата.

Але що робити, якщо зброї у вас з собою немає?

Але ж стілець знайдеться завжди. Рюкзак. Пляшка. Вогнегасник. Що завгодно, чим можна просто жбурнути в стрілка. І ще раз. І ще.

І якщо оточуючі вас підтримають - з'явиться невеликий, але реальний шанс навалитися на психопата натовпом і обеззброїти.

І для цього не треба бути тренованим бійцем або навіть спортсменом.

Будь-хто може жбурнути стілець, а потім розбігтися і стрибнути на вбивцю.

Бар'єр тільки один - психологічний.

Арифметика начебто проста: будеш пручатися - шанси є, не будеш - шансів нуль.

А інстинкт виживання волає: сиди, не висовуйся, раптом не вб'ють!

Головна проблема полягає в тому, що рішення «повстати, озброїтися, перемогти або загинути» неможливо прийняти під час самої стрільби. За чисто фізіологічних причин: викид адреналіну, тахікардія, кортизол, зупинка парамиспатичної нервової системи, гальмування активності в корі головного мозку. Стрес, якщо коротко.

Рішення битися за своє життя треба приймати до того, як ви опинитеся в такій ситуації.

Це той самий, що важко перекладається з англійської мови mindset - образ мислення, набір поведінкових стереотипів.

І починається він з усвідомлення того, що це може статися саме з вами.

Чи не з якимись абстрактними жертвами по телевізору десь там далеко - а з вами, тут і зараз.

І коли ви приймете як даність, що ми живемо в небезпечному світі, зупиніться і скажіть собі, голосно і чітко:

- Це може статися зі мною.

- Ніхто не прийде на допомогу.

- Я буду битися за своє життя.

Так, гарантій ніяких. Так, статистика проти вас. Але статистикою займатимуться потім - ті, що вижили. Підраховувати відсоток уцілілих, шанси і ймовірності.

Коли вас вбивають, вбивцю зупинить тільки відповідна агресія. Він уже не боїться ні арешту, ні суду, ні тюрми, ні смерті. Він свій вибір зробив, межу перейшов.

А ви?

У справі виживання профілактика важливіша лікування. Звичайно, найкраще в масову стрілянину не потрапляти. Проаналізуйте місця найбільш ймовірних атак - і постарайтеся їх уникати. Кафе, кінотеатри, стадіони, торгові центри... Замкніться в бункері, і живіть собі спокійно.

Не варіант? Хочете жити повноцінним життям?

Чудово. Носіть з собою зброю і аптечку. Будь-яка зброя. Газовий балончик, складний ніж, тактичний ліхтар або авторучка. Кожного разу, виходячи з дому, ви будете класти в кишеню зброю - а собі в голову думку: «Сьогодні це може статися зі мною».

І ця думка - готовність до найстрашнішого - буде кориснішою будь-якої зброї.

А навіщо аптечку? Тому що під час терактів і масових травмах медики працюють за принципом «триажу» (від французького triage - сортування). Всіх постраждалих ділять на «зелених», «жовтих» і «червоних», допомогу в першу чергу надають найважчим - тим, хто без свідомості або з сильною кровотечею.

Тому якщо ви кличете на допомогу, до вас підійдуть в останню чергу. А наявність джгута і перев'язувального пакета може врятувати вам життя. І не забудьте рукавички, краще нітрилові, бо латексні швидко рвуться. Надаючи першу допомогу іншим потерпілим, ви убезпечите себе від маси інфекційних захворювань на зразок гепатиту чи СНІДу.

Справа дійшла до штурму? Лягайте на підлогу і накрийте голову руками. Чи не смикайтесь. Не намагайтеся допомогти спецпризначенцям. Не заважайте їм працювати.

Що би не було, пам'ятаєте: ваше виживання - це ваша відповідальність.

В Орландо було вбито 50 осіб, поранено 53. Вбивця кілька разів міняв магазини. Якби в цей час на нього кинулися 5-6 чоловік - його би просто затоптали.

Але не кинувся ніхто.

Ніхто не хотів бути першим, дістати кулю. Тому всі отримали свої кулі в порядку черговості.

Оптимального рішення немає.

Але якщо ви будете битися - у вас буде шанс. Маленький. Але це більше, ніж нуль.

Просто до цього моменту треба готуватися все життя.

Життя, як на мене, варте того, щоб за нього битися.

Президент Федерації крав-магу України Anton Farb

  • Про нас

    Prozak - Інформаційний антидепресант

    Редактор сайту - Костянтин Шевченко

    Тел.: +38 095 308 8778

    Ужгород, вул. Белінського, 24

    mail.prozak@gmail.com