Чому суд і сільрада діяли формально у справі Невицького замку

 

У Єдиному державному реєстрі судових рішень ProZak.info знайшов ухвалу Ужгородського міськрайонного суду, яка свідчить про те, що суд таки вимагав від Кам’яницької сільради надати підтвердження чи є Невицький замок архітектурною пам’яткою. Однак у кінцевому рішенні суду від 10 жовтня 2010 року статус архітектурної пам’ятки не вказано. При цьому саме рішення відсутнє в Реєстрі. 

У попередньому матеріалі ми повідомляли, що власника Невицького замку шукали через районну газету "Вісті Ужгородщини", а через рік згідно з рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2010 року замок визнали безхазяйним нерухомим майном і передали у комунальну власність Кам'яницької сільської ради.

Очевидно, що у цьому випадку до процедури визнання майна безхазяйним підійшли чисто формально, проігнорувавши положення Законів "Про охорону культурної спадщини" та "Про охорону археологічної спадщини".

Зокрема відповідно до згаданих законів об'єктом археологічної спадщини є місце,   споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність. Як свідчать історики, за радянських часів замок був внесений до переліку пам’яток.

При цьому за законом пам’ятка археології може перебувати виключно у державній власності, а об'єкти, що уже були включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до радянського законодавства, автоматично визнаються пам'ятками відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Тому перед тим як визнавати Невицький замок нерухомим безхазяйним майном, виконком Кам’яницької сільської ради повинен був з’ясувати чи належить замок до об’єктів археологічної спадщини, яка може перебувати виключно у власності держави та не підлягає відчуженню. Для цього потрібно було звернутися до органів, які за законодавством здійснюють охорону культурної спадщини. Такими є Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та Управління культури Закарпатської ОДА. Вказані органи (особливо Кабмін та Мінкульт) при цьому не зобов’язані читати районну газету «Вісті Ужгородщини», в якій було розміщено оголошення про визнання замку безхазяйним майном. Тому пошук власника замку, яким у даному випадку може бути лише держава, був здійснений неналежним чином.

При цьому, якби для визнання майна безхазяйним та передачі його у комунальну власність було достатньо лише дотримання загальних положень цивільного законодавства (статті 335 ЦК), то тоді б не потрібно було рішення суду. Однак законодавець цілком обґрунтовано вирішив, що кінцевий вердикт у таких питаннях має зробити саме суд, який відповідно до положень процесуального законодавства зобов’язаний об’єктивно та всебічно підійти до розгляду справи, витребувати всі необхідні документи та інші докази, повідомити про розгляд справи всіх зацікавлених осіб (у даному випадку це органи охорони культурної спадщини). Такий порядок передбаченостаттями 235 та 272 Цивільного процесуального кодексу.

Тому якщо Кам’яницька сільрада не звернулася до уповноважених органів з охорони культурної та археологічної спадщини, то це повинен був зробити суд.

Крім того в контексті принципів справедливості, добросовісності та розумності (п.6 ч.1 статті 3 ЦК) суд не мав права визнавати належним доказом у справі  оголошення в газеті місцевого (районного) рівня «Вісті Ужгородщини». Таке оголошення могло бути подане у газету із загальнодержавним тиражем. Але суд, як і виконком Кам’яницької сільської ради, так само формально підійшов до розгляду справи, встановивши лише чи були дотримані загальні вимоги цивільного законодавства щодо визнання нерухомого майна безхазяйним. Жодних інших доказів та фактів судом з’ясовано не було.

Цікаво, що у Єдиному реєстрі судових рішень так і не вдалося знайти рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2010 року, на яке посилаються в Кам’яницькій сільські раді. При цьому в Реєстрі міститься ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 20 липня 2010 року, якою залишено буз руху заяву Кам’яницької сільради про передачу безхазяйної нерухомої речі (Невицького замку) в комунальну власність. Однією з підстав винесення ухвали стала відсутність відомостей про те чи є даний об’єкт - архітектурною пам’яткою. За законом це означає, що при повторному зверненні до суду Кам’яницька сільрада мала надати офіційне підтвердження того, що замок не є архітектурної пам’яткою. А для цього потрібно було звернутися до відповідних органів охорони культурної спадщини. Однак у кінцевому рішенні від 10 жовтня 2010 року суд чомусь жодним реченням не згадав про необхідність підтвердження цього факту…  

P.S. Також у Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти справи щодо спору про розмежування території між селами Невицьке та Кам’яниця

Ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2006 року (замок визнано територією села Невицьке). 

Ухвала Господарського суду Закарпатської області від 11 грудня 2009 року (замок визнано територією села Кам’яниця)

Із наведених рішень судів випливає, що спір щодо території Невицького замку триває ще з 90-х років. У 2006 році Невицька сільрада змогла відстояти свої права на Невицький замок. Однак через три роки, у 2009-му програла спір Кам’яницькій сільраді. Або, якщо точніше, позовна заява була подана з порушенням правил підсудності, тому господарський суд закрив провадження у справі. Іншої позовної заяви, оформленої належним чином, чомусь подано не було. Відтак Кам’яницька сільрада розпочала процедуру визнання замку безхазяйним майном.