Історія футболу: Це було недавно - це було давно

У ці дні (29 квітня) минає 25 років, як на ужгородському стадіоні «Авангард» відбувся історичний дебютний матч для збірної Незалежної України. Товариський поєдинок між збірними України та Угорщини. Ця гра, як відомо, завершилася з рахунком 1:3 не на користь господарів. А гол-престиж у складі українців провів наш земляк із Ільниці, що на Іршавщині, Іван Гецко.

Це було недавно, а що ж було давно, скажімо 60 років тому із ґаком? Теж був історичний міжнародний матч між збірними командами СРСР-2 та другою збірною Угорщини.

Про нього ми вели свого часу розмову з відомим нашим краянином в його ошатній двоповерховій садибі над річкою Латориця у Мукачеві, майстром спорту СРСР та заслуженим тренером України Тиберієм Поповичем (нехай йому земля буде пухом).

Ми сиділи троє за столом у його вітальні. У гості до Тиберія Ладиславовича приїхав з Києва його давній товариш, один із літописців київського «Динамо» журналіст Максим Максимов (його теж, на жаль, уже нема серед нас). Розмовляли, звичайно, про футбол.

А ось ця фотографія, — каже Тиберій Владиславович , — переносить нас у далекий 1954 рік.

Я із колегою ввімкнули свої диктофони і цікавий розмовник, простягнувши нам фото, почав свою неквапливу розповідь.

Я уже виступав за київське «Динамо». Тоді закарпатців у столичному клубі було багатенько. Мені довелося грати разом із Ернестом Юстом, Михайлом Команом, Золтаном Сенгетовським, Іваном Диковцем, Михайлом Михалиною, Степаном Сабо та іншими. Я приїхав з Москви у 1952 році й цього ж сезону відіграв за киян три дебютні матчі. Команда у чемпіонаті Радянського Союзу вдруге у своїй історії виборола срібні нагороди. Керівництво союзної федерації із Москви почало нарешті цікавитися і нашими гравцями. Адже до цього часу за збірну Радянського Союзу виступали в основному представники московських команд. У 1954 році була створена друга збірна Радянського Союзу. Кістяк її склали гравці київського «Динамо». Місце у воротах зайняв наш Олег Макаров, капітаном команди був призначений ще один динамівець Андрій Зазроєв. Одягли футболку з надписом «СРСР» Віталій Голуб’єв, Віктор Фомін, наш Михайло Михалина і я. Тренерами збірної теж були наші наставники Олег Ошенков та Антон Ідзковський.

В. Гаджега:

— Тиберію Ладиславовичу, виходить Ви із Михайлом Михалиною стали першими закарпатцями, котрі одягли футболки збірної Радянського Союзу?

— Не треба забувати, що це була друга збірна СРСР. У першій з українців нікого не було. Лише через рік першими із українців, котрі одягли футболки першої збірної, були наші земляки з Мукачева Іван Мозер та Йожеф Беца, які тоді грали за московські команди відповідно «Спартак» та ЦБЧА.

М. Максимов:

— Як проходив сам товариський матч між збірними СРСР та Угорщини?

— Він відбувся 26 вересня 1954 року на будапештському стадіоні «Непштадіон».

Незважаючи на похмуру погоду, трибуни стадіону були переповнені. Як згодом оголосив диктор по стадіону, матч прийшло подивитися 90 тисяч любителів футболу.

Другі збірні команди Угорщини та Радянського Союзу вишикувалися у центрі зеленого поля. Я по-угорськи добре розмовляю і сказав своєму земляку Міші Михалині, що суперники вихваляються буцімто проведуть у наші ворота стільки голів скільки захочуть. Ось Сіладі, який грає за будапештський «Вашаш», каже своєму партнеру по нападу Цібору з футбольного клубу «Гонвед», що сьогодні у наші ворота відзначиться хет-триком.

Прозвучали Державні Гімни Радянського Союзу та Угорської Народної Республіки, капітани команд наш Зазроєв і Бержеої обмінялися пам’ятними вимпелами, а ми всі футболісти подарували один одному букети квітів і тут же розбіглися до трибун, аби передати квіти своїм глядачам. В основному на нашому секторі сиділи солдати строкової служби, офіцери та їх дружини. Цей матч судив арбітр із Італії Орландіні. Гра почалася, як кажуть із розвідки. Обидві команди почали діяти обережно. Відчувалося, що наші хлопці нервують і деколи допускають грубі помилки. Іванов, наприклад, з кутового удару послав м’яч за ворота. Карпов, перебуваючи недалеко від штрафного майданчика, з вигідного положення ударив вище воріт. Неточно грають і угорські нападники. Так, той же Цібор на 30-й хвилині добре пройшов із м’ячем вперед, але вдарив далеко в бік від воріт. З п’яти метрів не влучив у ворота центральний нападник Сіладі, який перед цим вихвалявся, що заб’є у ворота нашого Макарова три голи. А рахунок у цьому матчі вдалося таки «розмочити» нам. Незадовго до перерви одна з наших атак завершилася голом. Розпочав цю результативну атаку наш воротар Олег Макаров, який рукою викинув м’яч на нашого Михалину. Той же відразу дав пас на Карпова, який у свою чергу передав «шкіряну кулю» Ворошилову, а той сильно пробив із двадцяти метрів. Воротар угорців Гуяш не зміг врятувати свою команду. Ми — попереду.

У другому таймі наша перевага стає більш очевидною. Надійно грає захист. Середня лінія теж діє чітко, а форварди продовжують робити свою звичну справу — забивати голи. Не дивлячись на дрібний часом дощ, наша команда продовжує контролювати м’яч. Скажу відверто, що саме поле було в ідеальному стані. На такому газоні приємно грати.

Другий гол ми забили приблизно на 55-й хвилині. Гол на свій рахунок записав киянин і наш капітан Зазроєв. Правда, спочатку угорський воротар Гуяші парирвав м’яч і відбив його прямо в ноги тому ж Зазроєву. Наш центральний нападник повторним ударом з десяти метрів збільшив рахунок до 2:0.

Угорці після цього голу намагалися будь-що відігратися. Та наш захист діяв впевнено. Особливо лютував Сіладі, який ніяк не міг обіграти нашого Голуб’єва, котрий майже на голову був нижчим від центрального нападника господарів. Часто Голуб’єв виходив переможцем навіть у боротьбі за верхні м’ячі. Ось тоді я до свого лексикону «занотовував» нові словосполучення, почуті від Сіладі, яких нема ні в одному словнику. А ще кажуть, що російська мова має найбільшу кількість нецензурних слів та словосполучень.

Не пройшло і 15 хвилин, як нам вдалося забити третій гол. Спочатку наш Порхунов здалеку наніс удар у напрямку воріт. На високий м’яч випригнув андрій Зазроєв. Удар головою. Гуйяш у кидку відбиває м’яч, але він потрапляє в штангу і відскакує до Короткова. Ще удар, тепер вже з трьох метрів — гол!

Угорці замінили воротаря. Але це не допомогло. Хет-трик оформила наша команда, яка провела у ворота господарів три «сухі» м’ячі.

А чим запам’яталася друга збірна господарів? Був такий епізод, коли незадовго до кінця матчу Шандор обіграв відразу п’ять наших гравців (сміється), у тому числі і мене. Забіг у у воротарський майданчик і наніс сильний удар. Макаров у корколомному кидку виручив свою команду. У цій грі Макаров діяв праетично без помилок. Гарний був голкіпер.

А другий епізод, який залишився у пам’яті — це дружня вечеря. На ній до мене підсів Сіладі й ми ще більше часу, як були на футбольному полі, на угорській мові розмовляли про зустріч, яка щойно завершилася, і взагалі про футбол.

Збірна Радянського Союзу грала у такому складі: воротар — Олег Макаров, захисеа лінія — Тиберій Попович, Віталій Голуб’єв (усі «Динамо» Київ), Анатолій Порхунов (ЦБЧА), півзахист — Віктор Карпов («Локомотив», Москва), Михайло Михалина («Динамо» Київ), лінія нападу — Олександр Іванов («Зеніт» Ленінград),Віктор Ворошилов («Крила Рад» Куйбишев), Андрій Зазроєв, Віктор Фомін («Динамо» Київ), Юрій Коротков («Локомотив» Москва).

Через 5 років друга збірна Радянського Союзу провела історичний товариський матч на московському стадіоні «Динамо». На цей раз суперником була друга збірна Румунії. І знову на поле у футболці з надписом «СРСР» вибігли двоє закарпатців — це голкіпер Андрій Гаваші та захисник із Мукачева Василь Турянчик. Нагадаю, що цей поєдинок, який зібрав 50 тисяч глядачів, завершився переконливою перемогою (4:1) команди за яку виступали і наші славні земляки. Та це інший матч. Отже, про нього й інший матеріал.

Василь Гаджега, журналіст.

На головному знімку. 1992 рік. Ужгород, стадіон «Авангард». Гол-престиж у ворота збірнаї Угорщини забиває наш земляк іван Гецко.

На знімку знизу. 26 вересня 1954 року. Будапешт. Друга збірна СРСР перед матчем із другою командою Угорщини (зліва направо): Тиберій Попович, Михайло Михалина, Віктор Фомін, Юрій Коротков, Віктор Ворошилов, Анатолій Порхунов, Олександр Іванов, Віктор Карпов, ВІталий Голуб’єв, Олег Макаров, Андрій Зазроєв.

Фото із архіву Т. Л. Поповича.