Що буде із закарпатською пресою
Сьогодні Верховна Рада прийняла закон про роздержавлення преси і про те, які зміни відбудуться в закарпатській пресі, прогнозує Роман Коляда
Можливо, суспільство ще не повністю усвідомило, який закон було прийнято сьогодні Верховною Радою, але, як на мене, він архіважливий. Це історична подія.
Справа в тому, що питання роздержавлення преси піднімалося ще при президентові Кучмі, найбільш реально це питання стояло при президентові Ющенку і говорилося про це при президентові Януковичу. Але жодна влада так і не наважилася піти проти державної преси, бо фактично це означало прибрати власний рупор.
Кожна влада хотіла мати придворних журналістів, яких зручно було підгодовувати з бюджету, а ці журналісти, у свою чергу, прославляли владу, часто нехтуючи правдою та здоровим глуздом.
І ось зараз влада наважилася відпустити свої «органи» у вільне плавання.
Що це дасть? Майже нічого. Справа в тому, що газети перестали бути домінантними джерелами інформації. До них ще більше довіри, ніж до інтернет-видань, які через законодавчі нюанси майже не несуть юридичної відповідальності за зміст, однак впливу періодика вже майже не має.
Окрім того, рішення про роздержавлення прийняте в час, коли газети самі по собі помирають через матеріальні проблеми. Реклама вже не приносить газетам тих, прибутків, які були раніше, а видавнича вартість газет виросла врази.
І якщо раніше йшлося про те, що якщо влада відпустить редакції державних газет на вільні хліба, то вони зможуть краще заробляти, бо будуть продавати газетні площі всім без виключення політикам та їхнім бізнесовим проектам, то нині про це вже не варто говорити. Газети дихають на ладан.
До прикладу, у Закарпатті відразу після виборів призупинено видання найдавнішої газети краю «Закарпатська Правда». Така ж доля газети «Голос Карпат» на Виноградівщині. Деякі обласні газети значно зменшили свої об’єми та наклади. Газета «РІО» виходить лише на 16 шпальтах і половина з яких чорно-білі. Газета «ФЕСТ», яка позиціонувала себе як газета для інтелігенції, втратила постійну періодичність і виходить смішним кількасотенним накладом. Газета «Трибуна», яка ще нещодавно виходила через раз, зараз також зникаэ із поля зору.
У цій ситуації ще більш менш таланило двом виданням: «Новинам Закарпаття» та «Карпатському калейдоскопу». Перші мали щире фінансування з обласного бюджету, а другі фінансувалися угорцями від КМКС (а фактично за гроші угорського уряду). І якщо для угорців не складе проблем і надалі фінансувати україномовну газету в Закарпатті, бо це питання принципове в геополітичному плані, то «Новинам Закарпаття» утриматися на ринку буде доволі важко.
Що стосується районок, то в Закарпатті є лише один випадок успішного районного видання – тячівська «Дружба». Однак і в «Дружби» виникнуть проблеми, якщо вона втратить офіційне державне фінансування. Інші ж районні комунальні видання і так виходили лише для галочки і жодна з них без певних змін не зможе утриматися в самостійному плаванні.
Що може врятувати райони? За законом редакціям безоплатно передається все обладнання і приміщення та навіть земельна ділянка, на яких будівлі редакцій. Однак земельні ділянки та приміщення не можуть передаватися в суборенду. Але ніде не зазначено, що редакції не мають права розширювати вид діяльності. Тобто, приватизовані редакції можуть згодом не лише видавати свою газету, але й надавати інформаційні послуги, піар послуги, розширити рекламні відділи до функцій рекламних агентств. Якщо у районах є просунуті менеджери, вони можуть написати хороші бізнес-плани, перспективні «заманухи» і смачно продатися місцевим бізнесменам, які не тільки матимуть певну монополію та необмежені права на рекламу в газеті, але й розширити функції власного бізнесу. Звичайно, що ці бізнесмени отримають інформаційний інструмент і вже вони будуть диктувати умови редакціям: «сесе пічататі, а сесе нє». При цьому, бізнесмен вже не буде обмежений дотриманням штатного розпису і сам визначатиме, скільки людей працюватиме у газеті. При сьогоднішній технологіях газету на 8-ми сторінках раз на тиждень спокійно може продукувати одна людина, яка орієнтується в джерелах інформації, грамотна і володіє однією з комп’ютерних верстальник програм.
Можна не сумніватися, що в кожному районі знайдуться бізнесмени, які хоча б для підняття власного статусу в очах односельців (а цей рагулізм в Закарпатті звичний) віднайде 15-20 тисяч грн. на місяць, щоб продукувати власне видання. Більше того, цими бізнесменами-рагулями можуть бути навіть нинішні представники влади, які просто фінансуватимуть газету не з бюджету, а з «важко зароблених» коштів. Саме тому я вважаю, що районки в Закарпатті не зникнуть. Просто переформатуються.
З повагою, Роман Коляда.