Хто в Закарпатті компрометує русинів

Ми отримали чергового листа від наших читачів. Цього разу Іван Левко з Мукачева доволі саркастично написав про русинів-сепаратистів. Це болюча тема для нашої області.

Ми писали про те, що між різними групами русинських активістів існує непорозуміння. Більш радикальні русини займають антиукраїнську позицію і прагнуть відокремлення. Інші ж притримуються виключно національно-культурної самобутності.

Ми також писали про те, що деякі політики мають намір використати русинські рухи для досягнення певних політичних цілей.

У листі Іван Левко критикує саме радикальне крило русинів, які насправді лише відпрацьовують гроші Кремля.

Друкуємо із незначним скороченням та редагуванням.

«Владні вожді у всі часи і у всіх країнах надзвичайно чутливо ставились і ставляться до свого рейтингу. І коли не вистачає клепки в голові для підняття авторитету, вони застосовують останній козир – війну, хоч і коротку, хоч і проти сусіда, але «патріотичну», щоб задурманити в своїй країні голови простаків надуманим захистом державних інтересів чомусь на території інших держав.

 Щось подібне спостерігаємо зараз і з кремлівським «Владимиром – красным солнышком», як назвав недавно ПНТ-ПНХ якийсь  російський фіґляр. Рейтинг кремлівського вождя міг впасти, бо економіка Росії вже на дні, і тоді була придумана казка про «защиту русскоязычного населения Украины».

Треба сказати, що воду на московський млин в цьому питанні підливали і деякі гарячі голови з числа депутатів ВР України минулого скликання. І знову тисячі «туристів» та різного роду «радників» з Росії почали заполонювати Крим та південний схід України, а в окраїнних областях активізувала свою роботу п’ята колона Кремля.

Цікавий факт: Москва не зациклювалась на вербовці в п’яту колону маргіналів одного напрямку діяльності, а намагалась завербувати різноманітний контингент, і в першу чергу таких, які стикаються з великою масою людей. То ж і не дивно, що була підключена і церква, оскільки в Москві побутує теза, що «Росія закінчується там, де закінчується московське православіє». Правда, Московський Патріархат розуміє, що одними фразами п’яту колону з церковників ніде не створиш, то ж для підготовки «захисників московського православія» задіяна духовна семінарія в Підмосков’ї, яка стала кузнею маргіналів з числа духовників «ближнього зарубіжжя».

 Не оминула ця оказія і наш Ужгород, благо, тут Кремлю можна було зачепитись за надуману русинську проблему, яку вже десятиліття роздмухують з чиєїсь подачі наші галицькі сусіди.

У переддень московського вторгнення на територію України, в Ужгороді зразу появилось декілька «експертів» з русинських питань:

 

-         Батюшка-мрійник (опізнаний нами як отець Димитрій Сидор, - ред.), представник МП (Московського патріархату), який весь час будує якісь ефемерні повітряні замки-республіки во главі, звичайно ж, з «русским миром»;

-         Недалекий за розумовим розвитком комп’ютерник (опізнаний нами як Петро Гецко – ред.), який дуже слабо розбирається в політиці, але котрий дуже хотів бути Прем’єр-міністром невідомо чого;

-         Відставний фізик-ядерник (опізнаний нами як Олександр Онисько – ред.), який уявив себе великим істориком, бо в руках у нього невідомо де виданий папірець, який він називає газетою, і де нібито написано, що 15.03.1939 р. засідання Сойму в Хусті не було. Ми мусимо його розчарувати: засідання Сойму відбулось, інша справа, що юридичної сили воно не мало і не має.  Цього ж «історика» його духовний наставник оголосив русинським «прес-секретарем» також невідомо чого.

Далі взявся за русинську проблему журналіст-засновник газети, який оголосив, що він стає на захист прав місцевих русинів, хоча менталітет його ні місцевим, ні русинським аж ніяк не назвеш. Правда, і на цю газетку у нього немає ні грошей, ні впливу, то ж фінансує її і «редагує» матеріали зовсім інша людина, скоріш за все з московськими грошима.

 - А ще в цій когорті прокремлівських русинів якийсь ужгородець, «громадянин України», як він себе називає і який осів в Празі ніби для ведення бізнесу, хоча для того, щоб займатись бізнесом, потрібно метикувати, а організувати т.зв. «Русскую премию» та назвати себе в Празі «прес-секретарем русинських організацій», багато розуму не потрібно (опізнаний нами як Олександр Гігальчій – ред..). І поїхати за російські гроші «спостерігачем» на т.зв. «вибори» в т.зв. ДНР, теж багато розуму не потрібно.

Їздив цей «поборник русинів» на вибори в Донбас не сам, а потягнув із собою декількох чеських сенаторів-комуністів і показував їм відрубані голови, при цьому стверджував, що то справа рук українських військових. Бо так веліли хазяї московські. Про все це він говорив на прес-конференції в Празі після повернення з Донбасу, де сам собі і  присвоїв титул «прес-секретаря русинських організацій».

Розуміючи, що він порушив цілий ряд законів України, цей захисник русинів цього року вже побоявся приїхати в Ужгород для проведення акції «Русской премии», а провів її в формі on-line, зв’язавши комп’ютерною мережею деякі європейські міста, де кучкувались т.зв. «підкарпатські русини».

-         Слід сказати декілька слів ще про одного досить дивного ужгородського «діяча», на якого іноді любить посилатися і Москва. Він сам себе запитує: «чому я пишу по-русинськы»,  однак так і не може дати виразної відповіді. Цього широковекторного паплюжника всіх і вся, в т.ч. і своєї держави, його колега по перу, відомий ужгородський поет, лауреат міжнародної та обласних літературних премій називає не інакше, як «Іван Мерза», бо й справді паплюжник заслужив ім’я «Мерза», оскільки час від часу викине в інтернеті таку мерзотність, спрямовану як проти держави України, так і проти всього цивілізованого світу, в тому числі і проти чесних русинів, що читач аж губиться в здогадках, чи, бува, з ним щось не сталося лихе (опізнаний нами як Іван Петровцій – ред.).

Перекладати вірші французьких поетів дивного спрямування чи ганити свою державу, прикриваючись при цьому удаваним русинством, на це не потрібно мати ні хисту, ні розуму. А хитрість тут ні до чого, коли совісті в людини кат ма.     

  До всіх цих ужгородських маргіналів треба ще додати американо-канадського етнобізнесмена, який шастає по європейських країнах, де проживають русини, з 1968 р. (події в Чехословаччині) (опізнаний нами як Павло Магочій). І хоча підкарпатські русини давно порвали з ним всі контакти, зрозумівши накінець, що він собою представляє, цей етнобізнесмен іноді все ж появляється в Ужгороді. Бо прислів’я каже: «Золотий ключик будь-які двері відчиняє». Зараз для американо-канадця широко відкриті двері кабінету декана історичного факультету УжНУ. Чи збагатить цей американо-канадець місцеву історичну науку, треба спитати у нашого декана.

  

Якщо хтось думає, що ужгородська п’ята колона Москви сидить в шкарлупі і лише десь там вискочить з якоюсь заявою, підготовленою в Москві, то сильно помиляється. Про цю колону знають емісари московські і в Європі, то ж і не дивно, що представник Ужгородських поборників прав русинів в ризах і з великим хрестом на шиї досить часто їздить в Брюссель чи в інші міста Європи, де є представництво міжнародних організацій, де він тому чи іншому слухачу плачеться, як українська влада всіляко обмежує його права людини. Правда, він «забуває» сказати, що в російських в’язницях сидять невинні українські патріоти, хоча їм російська судочинна машинерія не може пред’явити ніякої вини – це і льотчиця Надія Савченко, і кримський режисер Олег Сенцов і багато інших патріотів України. Мабуть, для нього це не є обмеженням прав людини з боку російської влади.

Тут йому стає в пригоді депутат Європарламенту від Латвії, така собі «латвійка»-велика поклонниця Путіна, яка теж прокламує себе поборником русинів, хоча крім цього московського лакея, ніколи русина живого в очі не бачила. Чим займається ця депутатка Європарламенту, можемо судити по тому, що вона дуже активно пропагувала в Європі правильність, на її думку, анексії Росією Криму та безчинств російських військ на сході України. Минулого року ця русинська захисниця показала, хто вона є насправді, бо коли один зарубіжний русин попросив її організувати для нього за його кошти поїздку в Брюссель, щоб побувати на засіданні європейського комітету з прав національних меншин і побачити на власні очі, чим там європейці займаються, ця пані на його прохання навіть не відповіла.

  Говорячи про інформаційну атаку Росії на Україну за кордоном, треба зробити закид нашим владним мужам, і в першу чергу Президенту, який замість того, щоб розгорнути широку проукраїнську пропаганду за кордонами нашої країни, створив в Україні ще одне Міністерство, інформації, яке невідомо чим буде займатись, але відомо, хто його очолив - президентський кум.

А другий кум Гаранта очолив Генеральну прокуратуру. Що не може подобатись іншим можновладцям, які і своїх кумів хотіли б прилаштувати біля державного корита.

Якщо справи в Україні підуть так і далі, справедливими виявляться слова екс-президента Кравчука Л.М, який недавно заявив, що держава розвалюється на очах, а вони там  в верхах чубляться. Відомо ж бо, коли двоє чубляться, виграє третій…

 Але вернімось до купочки русинських сепаратистів. Коли ужгородський духовник повертається з Європи, він активно починає будувати повітряні замки якоїсь ефемерної майбутньої Європи з «русским миром» во главі та русинським світом десь на окраїні – відчувається, що депутат Європарламенту від Латвії справно відробляє кремлівські гроші, забиваючи голову ужгородським маргіналам нездійсненними прожектами. Кремль на вітер гроші не кидає.

  Як же реагують жителі нашої області на діяльність представників ужгородської п’ятої колони? В абсолютній більшості своїй негативно. В т.ч. і ті, які ідентифікують себе русинами. Правда, серед русинів існує і протилежна точка зору, ніби в «діяльності» московських агентів є і якесь раціональне зерно, бо вони, провокуючи Україну, тим самим рекламують русинів у світі.

Слід сказати, що цю ідею підтримують лише деякі гарячі голови, оскільки і вони розуміють, що московська реклама русинам більше шкодить, ніж користі приносить. І вже зовсім мізерна доля проценту з русинського загалу стверджує, що крім Владимира Владимировича (ПТН-ПНХ), ніхто русинів не розуміє. Обидві думки абсолютно хибні, але вони, на жаль, існують.

  Що ж являється животворним ґрунтом для діяльності ужгородської п’ятої колони, тобто жалюгідної купочки русинських сепаратистів? Будемо відвертими: тут на руку Москві грає і не дуже розумна національна політика нашої держави, вірніше її відсутність і небажання відкинути сталінську тезу «нема людини – нема проблеми».

Русинство, за яке так ратують ужгородські члени московської п’ятої колони, це не їхнє відкриття, це проблема унітарного устрою сучасної України. Однак враховуючи ментальність різних національних груп, які складають населення України, та бачачи неповагу до українських законів перш за все з боку державної верхівки, русини добре розуміють, що іншого устрою на даний час, ніж унітарний, в Україні бути не може. А знаючи нахрапистий характер членів «закарпатської сім’ї», говорити про автономний статус нашого краю категорично не слід.

Національне питання дуже тонке, до нього слід підходити виважено і зі знанням справи. З боку українських експертів та науковців ця проблема потребує вдумливого і спокійного аналізу, об’єктивного висвітлення у загальнодержавних засобах масової інформації, вивчення суспільної думки та прийняття вивірених рішень. А це можуть зробити лише незаангажовані справжні історики-професіонали своєї справи. Краще всього представники тої чи іншої національної групи. Тоді автоматично щезне в нашому краї і московська п’ята колона, і зарубіжні проекти різних автономних округів.

Іван Левко, Мукачево»

Ми відкриті до альтернативної точки зору і запрошуємо людей, яких згадав автор також висловити свою думку. 

Ми нагадуємо, що ваші повідомлення та матеріали ви можете надсилати нам на електронну скриньку mail.prozak@gmail.com.

Редакція залишає за собою право редагування.

Матеріали, які суперечать законодавству України, не розміщуємо.